Таємниця вічного кохання

Ось адаптована історія:

Нарешті у Тараса з Соломією зявилася власна квартира. Купили, здійснили свою мрію аж дочці вже майже пять, а вони все кочували з оренди на оренду.

“Тарасе, я така щаслива!” прокинувшись першого ранку у своїй хаті, промовила Соломія та пригорнулася до чоловіка. “Сплю у своїй квартирі, точніше, у нашій… Це ж щастя!” емоційно додала вона.

“Я теж радий”, спокійніше відповів Тарас. Він завжди був стриманішим за Соломію, і ця рита не раз рятувала їхній шлюб. Бо жінка була гарячою, а чоловік тим балансом, що вгамовував її запал. На цьому, і, звісно, на коханні, тримався їхній союз.

“Так, це правда, промовив Тарас, але ще попереживаємо за ремонт. Квартира в такому стані, що…”

“Згодна, але чого ти боїшся? Зробимо ремонт і житимемо щасливо. Хіба що грошей на нього треба, а ми вже все вклали у купівлю”, задумалася Соломія.

“Слухай, може, візьмемо кредит? Ось купили без нього, а на ремонт потрібна сума… і, підозрюю, чимала”, оглянув він спальню.

“Знову кредит? Ми ж щойно за машину розрахувались!” скривилася Соломія. “Але… де ще грошей взяти? Батьків ми вже на квартиру “підняли”, вони допомогли. Тепер самі мусимо викручуватися. Гаразд, Тарасе, берімо кредит”.

“Візьмемо, зробимо ремонт і вільні. Тоді й на відпочинок виїдемо”, мріяв Тарас, а дружина його підтримала.

Так і вирішили. Квартира давно не бачила ремонту, а Соломія завжди казала:

“Коли в мене зявиться своя оселя, я точно знатиму, як її облаштувати!”

І ось чудо сталось. Але все виявилося складніше, ніж вона уявляла. Взяли кредит, почали ремонт.

Квартира була простора трикімнатна, з великою кухнею, як і мріяла Соломія. І у доньки Оленки тепер своя кімната можна розкласти усіх ляльок і розсадити їх, як у справжньому домі.

Але ідеї Соломії щодо дизайну наштовхнулися на реальність: то двері не там, то труби заважають.

“Тарасе, ти не знаєш, скільки бере дизайнер?”

“Дуже багато, серденько. Нам не під силу”, спокійно відповів чоловік.

Вечором вони сиділи на підлозі, вибирали кольори для стін. Зупинились на бежевому теплому та затишному. На суботу запланували поїздку до “Епіцентру” за матеріалами.

Але в пятницю Тарас прийшов з роботи радісний:

“Соломіє, розмовляв сьогодні з колегами про ремонт. Діма запропонував знайому дизайнерку вона навіть нашому директору проєктувала!”.

“Але ж ти сам казав це дорого”, охолодила його дружина.

“Так, але якщо через Діму знизить ціну. Близько 50 тисяч гривень”.

“Щооо?! Пятдесят тисяч щоб нам сказали, який колір вибрати?!” спалахнула Соломія.

“Тихіше! Зате квартира буде ідеальна”, заспокоював її Тарас. “Якщо хочеш краси треба в неї вкладати. Думай, а я якщо що подзвоню Дімі”.

Спокуса була великою, тому Соломія згодом погодилась. Вже наступного дня до них прийшла дизайнерка Анна.

“Так-так… Квартира невелика, простору небагато”, оглянула вона оселю.

“А в мене вже є ідеї”, несміливо втрутилася Соломія. “Ось тут хочу шафу поставити”.

“Ні, це погане місце”, відрізала Анна. “Я зараз усе продумаю”.

Вона ходила, прикидала, а Соломія з Тарасом за нею. Потім дизайнерка запропонувала свої рішення: змінити ламінат (що подобався Соломії), додати металеві елементи, замінити люстру.

“Це буде стильно синьо-сталевий колір зі світло-сірим. Техно-стиль, дуже сучасно!”

Але Соломія відчувала, як її “гніздечко” стає чужим.

“Анна хоче зробити з нашої оселі космічний корабель”, пошепки сказала вона Тарасу.

“Та вона ж професіонал!”

Соломія замовкла, але згадала:

“При ремонті головне не посваритися”.

Їй потрібен був порадник, а не людина, яка все переверне догори дриґом. Особливо коли вони вже щось зробили ось цю люстру, наприклад, купили нещодавно, а Анні вона не подобалась.

Тим часом донька запитала:

“Тату, а коли закінчиться ремонт? Я хочу, щоб у мене вже була гарна кімната!”

Батьки переглянулися й засміялися.

“Донечко, ми теж цього хочемо”, підняв її Тарас на руки.

Соломія вечорами малювала ескізи, а коли Анна показала свої остаточно засумувала.

“Синьо-сталевий? Це ж холодно, наче в офісі! Я хочу затишок, а не техно-стіль!” вибухнула вона після відходу дизайнерки.

“Та вона ж профі!” знову вставив Тарас.

“Якщо мені не подобається чому я маю це терпіти?!”

Той вечір вони посварилися і три дні не розмовляли. Робітники отримували протилежні вказівки, і ремонт зупинився.

Нарешті Соломія не витримала:

“Я сказала робітникам фарбуємо стіни у бежевий”.

“Але ж