Учні знущалися з нової вчительки, намагалися довести її до сліз, але за кілька хвилин сталося неймовірне

У 10-Б класі вже давно не було постійного вчителя з літератури. Одна пішла у декрет, інша не витримала й місяця. Коли зявилась Марія Степанівна молода, лагідна, з окулярами в тонкій оправі хлопці переглянулися: «Ну от, ще одна Надовго не затримається».
Перший урок почався зразу з перевірки на міцність.
Так, відкривайте зошити почала вчителька.
А ми не принесли! гукає хтось із задньої парти. Сміх.
Можете спочатку представитись, а потім вже нас навчати? язвить інший.
Добре. Марія Степанівна, спокійно каже вона. І я
Марія Сміховна! вигукує дівчина з третьої парти.
Духи, як у бабусі, а окуляри прямо з совка! сміх стає голоснішим.
Хтось увімкнув на телефоні звук іржачого віслюка. Клас заревів. Поки вона щось пояснювала біля дошки, хлопець із першого ряду запустив паперовий літачок їй у спину.
Вчителька обернулась.
Може, заплачете й підете, як та попередня? шепоче хлопець, але так, щоб вона почула.
Хтось голосно позіхнув і навмисно впустив підручник на підлогу. Інші підхопили тепер книги падали, стільці скрипіли, а один учнів уже глянув TikTok на планшеті.
І тоді Марія Степанівна несподівано сіла на край столу й тихо, майже буденно, промовила Усі завмерли.
Знаєте, я не завжди була вчителькою. Рівно рік тому я працювала у онкології, у відділенні для підлітків. Там були ваші ровесники. Дехто мріяв просто дожити до випускного. Для них було важливе все: книги, вірші, навіть звичайні розмови.
Хлопець, 17 років. Діагноз саркома. Ми з ним читали «Енеїду» вголос, бо він сам уже не міг говорити.
Клас трохи затих.
Він тримав книгу, навіть коли пальці не слухались. І сказав мені: «Шкода, що раніше я не любив читати. Зараз я віддав би усе, щоб просто посидіти на звичайному уроці. Без капельниці».
У класі стало тихо, як у церкві.
Дівчина з сусідньої палати, продовжила вчителька, мріяла потрапити до школи. Просто посидіти серед живих людей. А ви, хлопці Ви живете їхньою мрією, а поводитесь так, ніби життя вам щось винне.
Я не буду вас ні жалувати, ні переконувати. Я знаю ціну цього. Якщо хочете її дізнатися продовжуйте.
Вона підвелась, вирівняла стопку зошитів, поправила окуляри й відкрила журнал. До кінця уроку у класі не почулось ані слова.
З того дня ніхто більше не жартував за її спиною.