Connect with us

З життя

Невдалий трюк

Published

on

Було колись у нашому краї життя ясна та жвава дівчина Оксана. Жартувати вона любила більше за все на світі у школі сміялася з першої парти, в університеті грала у КВК. Хлопців собі вибирала лише тих, що вміли сміятися.

“Оксанко, та чого ти їх так часто міняєш?” якось спитала подруга з інституту. “Ось із цим побула, з тим погуляла, а дивлюся вже з третім балакаєш.”

“Наталко, та ж знаєш якщо хлопець не смішний, то й не мій. Сама ж без жартів не можу. От Славко наче дубина, навіть усміхнутися не вмів. А Богдан палець покажи, так і зарегоче, і це вже занадто”, пояснювала вона.

“Так тобі довго шукати, доки знайдеш ідеального”, усміхнулася Наталка.

“Та я ж люблю посміятися, пожартувати. І хочу, щоб поруч був такий самий, аби завжди було з ким розважитися”, казала Оксана.

“Та життя не жарт, Оксанко. Мені, наприклад, подобаються серйозні хлопці, а твої жарти ну їх”, серйозно відповіла подруга.

“Та ми з тобою різні. Мені до вподоби ті, хто не тільки жартує, але й вміє сміятися з себе, бачить у світі добро. Це ж чудово, коли поруч веселі люди!”, міркувала Оксана.

Перше квітня було її улюбленим днем можна було жартувати на повну, і ніхто не мав права ображатися. В університеті, а потім і в офісі, вона щороку когось розігрувала. Та й сама майже завжди впізнавала жарт, якщо хтось намагався її підковинути. Такий уже в неї був характер.

З хлопцями їй не щастило. Славко взагалі не розумів жартів, ображався і швидко розійшлися. Богдан спочатку був гарний, але з часом стало ясно половину її жартів він просто не ловив.

**Розставання**

Коли вона зустріла Андрія, здавалося ось він, той єдиний. І жартувати вміє, і сміятися любить. Тож одного першого квітня вона сховалася за кут у квартирі, а коли він проходив, вискочила з диким криком “Бу!”. Андрій не злякався, але Оксана очікувала від нього “відповідки”.

Як не дивно, того дня він так і не пожартував. Зате через два дні, коли вона несла у кімнату каву та шоколадку, він кинув їй під ноги гумову змію таку схожу на справжню, що навіть рухалася. Від несподіванки Оксана здригнулася, підковик упав, кава розлилася.

“Андрію, ти що робиш? Капа гаряча, могла б обпектися!” скрикнула вона.

“Та що тут такого? Це ж ‘відповідачка’. Я не знав, що ти так перелякаєшся”, спокійно відповів він.

Тоді вони посварилися, але потім помирилися. Але через місяць він знову “пожартував” приніс справжню, хоч і не отруйну, змійку. Коли вона полізла до неї, Оксана аж зіскочила на стілець, розливши гарячий чай на себе.

Андрій сміявся:

“Та чого ти так перелякалася? Вона ж не отруйна!”

“Це жарт? Забирай свого гада і виметайся з моєї хати. І знай я серйозно.”

Так вони й розійшлися. Оксана любила жарти, але тільки безпечні.

**Перше квітня**

Цього року вона гарно підготувалася спекла пиріжки, а для колеги Тараса спеціально засипала один сіллю.

“Тарасе, кавичку п’ємо? Ось, пиріжок для тебе”, сказала вона, показуючи на тарілку.

“Кава добре, але я сам собі налию, бо від тебе всього чекати можна”, засміявся він, не підозрюючи підступу.

Але, відкусивши, ще й другий раз жбурнув пиріжок і вилетів із кабінету.

“Оксано, знову твої жарти? Нам теж щось підклала?” питали колеги.

“Ні-ні, їжте спокійно це лише Тарасу дісталося”, сміялася вона.

Тарас повернувся й серйозно спитав:

“Як я міг розслабитися в цей день? Та ж знав, що від тебе варто очікувати підкови!”

Всі засміялися, і Оксана теж їй вдалося розіграти Тараса. Але вона чула напругу він точно не залишить це просто так.

**Неймовірний жарт**

Під кінець робочого дня Оксані захотілося чаю. В кухні сиділи кілька колег, а потім увійшов Тарас.

“О, чай п’єте? А я хочу яблуко.”

Він взяв ножа і почав різати яблуко в руці і раптом скрикнув:

“Ой, ой, я порізався! Оксано, дай рушник!”

Оксана не знала, що Тарас не відав про її страх перед кров’ю. Вона метнулася, знайшла паперовий рулон, схопила його та наступив жах. Його рука “відпала” і впала на підлогу, а рукав був пустий.

В Оксани закрутилася голова, і вона впала. Коли прокинулася, над нею стояв блідий Тарас, колеги у жаху.

“Оксано, що з тобою?” підхопив він її.

“Не знаю”, прошепотіла вона, але потім помітила, що рука Тараса на місці.

“Ну що ж… вийшов у тебе жарт чи ні?”

Всі засміялися. А Тарас увесь білий без кінця вибачався.

“Пробач, я не знав, що ти так зреагуєш на пластмасову руку.”

ВА згодом вони з Тарасом одружилися, і кожне перше квітня в їхньому домі лунав сміх, бо тепер вони жартували вже разом.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

сімнадцять − 4 =

Також цікаво:

З життя6 хвилин ago

A Young Girl Walked into an Upscale London Jeweller’s, Hand in Hand with Her Father

8th March A young girl toddled into an elegant jewellers in Mayfair, her small hand wrapped securely in mine. She...

З життя3 години ago

The courtroom was so silent you could hear the flicker of paper turning.

The courtroom was silent, the only sound the faint shuffle of paper against mahogany. High upon her bench, Judge Margaret...

З життя4 години ago

The Housekeeper in the Kitchen

The scullery sat just off the grand hall, within earshot of the violins but tucked far enough away to remind...

З життя6 години ago

The airport bustled with its usual rush, just like any ordinary day.

The airport bustled like any other day in London Heathrow. Suitcases rumbling along. Metal detector whirring. Plastic trays gliding down...

З життя10 години ago

The café pulsed with that delicate midday quiet—a fleeting calm that seemed both precious and borrowed.

The café dozed in that peculiar lull of lunchtime the sort of hush that feels borrowed and ready to be...

З життя15 години ago

The young girl had already made up her mind: she’d rather be called a thief than watch the baby spend another night in tears.

The little girl had already made up her mindshed rather be called a thief than watch the baby cry himself...

З життя15 години ago

She’d cleaned his office for years… Then she stunned the entire board by firing him on the spot

Eleanor arrived at Bainbridge & Collingwood every morning at 5:47 a.m. Not because she was required to. She simply liked...

З життя18 години ago

The garden seemed far too tranquil for any falsehoods to linger.

The garden was far too serene for a lie. The last rays of sunlight filtered gently through the branches above,...