Лише з третьої спроби

Тільки з третього разу

Скільки треба випробувати гіркоти, втрати близьких, через що пройти, щоб зустріти справжнє щастя?

Про це часто думає Марічка, їй сорок вісім, а вона все чекає чогось доброго і вірить. Життя її було не найлегшим, але вона не опускала рук. А тепер сталася біда вона стояла, намагаючись не кліпати, дивилася на полумя, що пожирало їхній хатівку. Іскри летіли у нічне небо, вогонь освітлював зібраних людей. Вже підїхала пожежна машина.

**Втрата всього**

Пожежники метушилися, розмотували рукав, нарешті потужна струя втрутилася. Стало димно, Марічка, затуливши ніс хусткою, з жахом дивилася на згоріле життя. Знищено все: речі, шафа, кухня, усе до останнього. Нічого не встигли врятувати. Хата, де вона прожила понад двадцять пять років, перетворилася на попіл.

Марічко, ходімо до мене, твій Степан вже сидить у нас у дворі з моїм чоловіком, тягнула її за рукав сусідка Галя, з якою вони жили дуже дружно.

Сидить, наче нічого й не сталося. Ледачий, через нього ми лишилися ні з чим тихо говорила Марічка, а сльози котилися по щоках. Ох, Галю, тільки тепер я зрозуміла, як прикипіла до всього, що залишилося там махнула вона рукою в бік руїн. Весь мій світ, фотографії, спогади

Нічого, Марічко, нічого, ще все буде, тобі й пятдесяти нема, ти ще молода, намагалася заспокоїти її сусідка.

Вони зайшли у двір до Галі. Там сиділи Степан, чоловік Марічки, та Василь, господар дому. Степан уже трохи прийшов до тями після вчорашнього мабуть, пожежа його протверезила.

Маню, а що ж сталося? спитав він. З чого це ми загорілися?

З чого? А з того, що ти заснув з цигаркою, вона під ліжко впала, а там уже палало, коли я тебе розбудила, скрізь сльози говорила вона. Скільки ж разів я тебе попереджала

Степан сидів понурий, по його обличчю теж текли сльози. Він дивився затьмареним поглядом у бік своєї колишньої хати, яку колись сам будував.

Маню, прости мене, ради Бога. Більше не питиму, при сюртуку клянуся, перехрестився він. Підемо жити до моїх батьків. Там халупка, але підлатаємо. Обіцяю.

Його батьки колись пили й давно померли, дім стояв пусткою. Марічка зі Степаном рилися у попелі, але нічого не знайшли. Степан дотримав слова. Відтоді не пив мабуть, стрес подіяв.

**Залишилися лише спогади**

Марічка йшла з магазину й зупинилася біля згарища. Навалилися спогади вона навіть сіла на уцілілу лавку біля хвіртки. Як вони прожили зі Степаном двадцять пять років у цьому домі. Згадалося, як раділи новій хаті, вибирали шпалери, фарбу, меблі. На Новий рік Степан приносив ялину під стелю, і всі стрибали навколо неї, прикрашали. Ох, як ж тішилися доньки! А першого січня бігли дивитися, що приніс Дід Мороз.

Скільки дитячих таємниць і сміху було в цих стінах, думала Марічка. А моїх сліз і переживань? Звідси доньки бігли до школи, а потім вилетіли у самостійне життя.

**Дві доньки-погодки**

Дві доньки, Оленка й Настенька, були від першого шлюбу. Рано вийшла заміж за Петра, ще не розуміючи ні людей, ні життя. Вони з Петром виявилися зовсім різними не змогли знайти спільної мови навіть у побуті. Він був ні до чого не пристосований, та ще й не нагулявся. Марічка одразу завагітніла, сиділа вдома, а Петро гуляв. Народила двох донечок, все сподівалася ось-ось чоловік опамятається. Жили у райцентрі, де Петро розгулював на весь кшталт.

Де там, опамятається, промовила вголос Марічка, навіть не помітивши, що говорить сама з собою. Не послухала матір, а вона ж казала правду

У Петра був мотоцикл. Одного разу їхали вони з села від її батьків удвох доньки були у свекрухи. Потрапили в аварію. Петро загинув на місці, а вона довго лежала у лікарні. Мабуть, сильний ангел-хранитель був у неї одужала, діти не лишилися сиротами.

Якраз були девяності. Марічку скоротили на роботі, і вона вирішила поїхати з дітьми до матері у село. Неподалік жив Степан з батьками, які часто пили. Іноді пив і він.

Побачивши Марічку з доньками, одразу закохався. Дуже ж вона була гарненькою! Підійшов і запропонував вечором прогулятися.

Маню, пішли поговоримо, зустрів її одного разу з роботи.

Погуляли недовго.

Вихо Маню, виходь за мене, я побудую нам хату, сказав він, а вона погодилася, бо хотіла, щоб доньки мали справжню родину.