Сторінки життя

Вони завжди жили втрьох: бабуся Віра, мама Оля та Настя. Батька свого Настя не памятала, колись намагалася запитати в матері про нього, але та пригорнула доньку й на очах виступили сльози. Тому Настя більше й не питала, не хотілося засмучувати її.

“Не буду більше турбувати маму”, вирішила тоді дівчина. “Та й навіщо мені батько, коли нам із бабусею та мамою й так добре.”

Але бабуся Віра померла, коли онуці виповнилося десять років, і вони залишилися вдвох із мамою. Настя завжди любила малювати, робила це змалечку скрізь, де тільки можна. Ольга не звертала уваги на малювання доньки, лише бурчала:

“Доню, папір псуєш, замість того щоб уроки вчити.”

У школі вчителька з малювання її завжди хвалила:

“Настю, якщо будеш вчитися на художницю, у тебе буде велике майбутнє. Повір мені, я в цьому трохи розуміюся, так і передай мої слова мамі.”

Але мати не сприйняла слова доньки серйозно:

“Що там вчителька по малюванню може знати? Нехай малює, аби була чимось зайнята.” але все ж купувала доньці все необхідне для малювання.

Настя із задоволенням віддавалася улюбленій справі, особливо обожнювала пейзажі. Коли настав час закінчувати школу, вона вирішила, що буде вступати до художнього училища, але в матері були інші плани:

“Ніякого художнього, будеш вступати до педагогічного інституту.”

“Мамо, я не хочу до педагогічного”

“А тебе ніхто й не питає. Що це за професія художниця?” донька не посміла ослухатися матір.

Настя, як і всі молоді дівчата, мріяла про принца, уявляла, як одного дня зустріне його. Він буде гарним, високим і ніжним, і вона відразу його пізнає.

Настав час шкільних екзаменів, і Настя, щоб відволіктися, пішла з мольбертом до річки. Тільки там вона почувала себе щасливою, малювала пейзажі. На тому березі річки був крутий обрив, а за ним починався красивейший сосновий ліс. Іноді вона бачила під обривом рибалок одні в човнах, інші просто з берега закидали вудки. Все це вона переносила на полотно, намагалася вловити хмари, що відбивалися у воді.

Одного разу вона писала пейзаж, але картина чомусь не виходила. Вона задумано дивилася на нього.

“Фарбу на полотно треба класти легше, мякше. Ти ж тиснеш сильно, тому хмари не виходять живими До полотна треба торкатися грайливо, дивись.” Настя заворожено слухала чоловічий голос, а той узяв із її рук пензель, ледве торкнувся полотна і хмари ожили, затремтіли.

Але не тільки хмари, а й серце Насти забилося швидше. Вона підвела очі на молодого чоловіка й застигла. Перед нею була її мрія саме таким принцем вона й уявляла собі кохання.

“Привіт, як тебе звати, дівчино? запитав він. Я Андрій.”

Але Настя стояла, мов укопана, і слова застрягли в горлі. Однак, отямившись, тихо відповіла:

“Настя.”

Він простягнув їй руку, вона свої і, о диво, Андрій поцілував її долоню, ніжно й легко. Їй ще ніхто так не робив.

З того дня вони почали зустрічатися біля річки. Він навчав її художніх тонкощів, адже сам був художником. Виявилося, що в їхнє містечко Андрій приїхав із великого міста до тітки. Закінчив художнє училище, але, як і багатьох талановитих митців, у світі мистецтва його не визнали. У ньому говорила образа:

“Нічого, вони ще пожаліють. Прийде мій зоряний час, і всі ці нікчемні бездарності зрозумію, кого відкинули!”

Він говорив ці слова, обіймаючи Настю, цілував її, а вона танула в його руках. А потім навіть не помітила, як між ними все сталося. Вона майже не чинила опору була безмежно закохана у свого принца. Це повторилося ще кілька разів, а потім Андрій зник. Вона чекала його знову і знову на березі річки з полотном, але брати пензель у руки не хотілося. Вона просто чекала.

“Невже Андрій кинув мене? Невже поїхав назавжди? Але ж він казав, що кохає мене, що це навіки Він не міг просто взяти й зникнути!” думала вона самотньо, але зрештою зрозуміла: Андрій більше не повернеться.

У школі екзамени підходили до кінця, попереду був випускний та вступ до інституту. У Насті не було настрою, але екзамени вона здала добре завжди вчилася старанно.

Минув другий місяць, як зник Андрій, а Настя готувалася їхати на вступні іспити до сусіднього міста, коли раптом почувала себе погано. Мати схвилювалася:

“Ти чому така бліда, доню?”

“Не знаю, мамо, голова крутиться”

Насті не судилося стати студенткою виявилося, що вона вагітна. Мати була в лютості. Кричала, плакала, тупотіла ногами, а потім випалила:

“У мене є знайома лікарка, за помірну плату все зробить”

Настя жахнулася. Вона не хотіла втрачати дитину, навіть після підлого зради Андрія.

“Мамо, я ніколи на це не піду”, рішуче сказала донька.

“А хто тебе питатиме? Нам ц