Таємне бажання

Його заповітна мрія

Захаре, знову прийшов із школи в дірявих штанах? докоряла мати синові. Знову бився, певно, з Мишкою? Ну скільки можна вам ворогувати? Ви ж однокласники.

Так, мамо, знову з Мишкою, але я його переміг, чесно й гордо відповів син. А якщо по правді, то це він перший почав. Каже, що Іринка дружить тільки з ним. Та ми ще побачимо погрозив кулаком у вікно тринадцятирічний хлопчина.

Мишці того разу дісталося, хоч минулого разу він побив Захара нечесно, підступно підставив підніжку. Захар упав, не очікуючи, а Мишко навалився зверху. З дитинства ці хлопці змагалися за увагу гарненької Іринки, їхньої одноклаласниці. Вона теж прийшла зі школи розлючена й на запитання матері відповіла:

От знову Захар бився з Мишкою, тепер у Мишка синє під оком. А Захар штани на коліні порвав від матері йому дістанеться, так йому й треба. Ну навіщо він завжди чіпляється до Мишка? І чому Мишко має битися, щоб той відчепився від мене? Мені Захар не подобається

Доню, таке в житті було, є й буде. Дівчатам завжди доводиться робити вибір. А хлопці ну, вони завжди виясняють стосунки кулаками, говорила мати, але в душі хвилювалася: незабаром доньці доведеться вибирати по-справжньому.

Мамо, мені Захар не подобається! Я йому сто разів казала не подобається мені цей очкарик! Мишко кращий, спритніший, гарніший. Ніколи в житті Захар мені не сподобається! Ніколи!

Ох, доню, ніколи не кажи «ніколи». Ти не знаєш, які сюрпризи готує доля. Хай Бог дасть тобі щастя, сумно похитувала головою мати.

Мамо, та яка тут доля? Просто мені Мишко більше до вподоби, ніж Захар! Невже незрозуміло? сердилася донька, але мати думала про своє.

Наближався випускний. Іринка як і раніше дружила з Мишком, а Захар мовчки страждав. Він розумів, що зовнішністю програє супернику. Вони вже не билися Захару було ясно, кого обрала Іринка. Сварки траплялися, але до бійки справа не доходила.

Увечері Іринка з Мишком гуляли й мріяли.

Знаєш, Мишку, я хочу велику родину. Одружимося і в нас буде круглий стіл, щоб усі поміщалися. А ще я працюватиму в школі мрію вступити до педагогічного. А влітку всією родиною поїдемо на море, щасливо посміхалася Іринка, схиваючи голову йому на плече.

Мишко мовчав, не перебивав, але й не погоджувався.

Іринко, це добре, звичайно, але тоді мені доведеться вбиватися на роботі, щоб усіх прогодувати. Як я тоді відпочиватиму?

Мишку, та я ж теж працюватиму! Наших зарплат вистачить, переконувала вона.

Ще чого? Ти сидітимеш вдома, виховуватимеш дітей і чекатиме мене з роботи, пояснив свою позицію Мишко.

Це ще чому? здивувалася дівчина.

Бо ти жінка, а чоловік голова родини. Як я скажу, так і буде.

Ця розмова не сподобалася Іринці. Вона побоялася сварки й пішла додому, махнувши Мишкові рукою. Той нерозуміючо чухав потилицю: «Ну що я такого сказав?»

Біля її хати Іринку чекав Захар із червоною трояндою в руці.

Привіт, це тобі.

Іринка сердито фуркнула.

Захаре, знову ти! Що тобі від мене треба? Відчепися! Невже не зрозуміло я обрала Мишка!

Бо ти мені дуже подобаєшся. Візьми квітку.

Але вона не взяла й пішла.

Вранці, вийшовши з хати, Іринка побачила ту саму троянду на ґанку. Хоч і сердилася, але взяла її.

Яка гарна навіть не зівяла, подумала вона.

Після цього Захар більше не підходив, але інколи клав троянду ввечері. Вранці вона знаходила її й розуміла, від кого. Довгастий очкарик їй не подобався, але глибоко в душі, знаходячи квітку, вона відчувала теп