Connect with us

З життя

Незвичайний танець прибиральниці: що сховали камери спостереження

Published

on

**Щоденник Сергія Коваленка**

Сонце, наче великий червоний мак, поринало за хатами Києва, а повітря пахло яблуками та димом із сусідської печі. Люди йшли додому, сміялися, жили. А я стояв, наче привид минулого, і дивився на пустир на місце, де колись був щасливим.

Мої руки, сховані в кишенях теплого пальта, були крижаними, наче вмерзли в спогади. Передо мною іржаві паркани, зарослі буряном. Тут колись був танцювальний майданчик. Тут я вперше поцілував дівчину під зорями. Тут були мрії. Тепер лише руїни.

Година тому я звільнив Катерину. Нашу головну танцівницю. Вона була красивою, але жорстокою. Як крига. Коли я сказав їй: «Ти звільнена», вона вийшла, не обернувшись. Я залишився сам. І опинився тут, біля цього пустиря.

Раптом мені спало на думку увійти всередину. Ніби щось тягнуло. Я відтягнув сітку, проліз. Всередині темрява, пил, зламані лавки. Я зробив крок і підлога провалилася.

Я впав у підвал. Глибокий. Холодний. Ніякого виходу. Телефон у машині. Я кричав ніхто не чув.

А потім зверху почувся дитячий голос:

Мамо, дивись! Дядько в ямі!

Над проломом зявилися обличчя жінка й хлопчик. Вона білява, стомлена, але з добрими очима. Він маленький, з цікавістю дивився на мене.

Ви живий? спитала вона.

Так, усміхнувся я. Але якщо можна витягніть звідси.

Вони принесли стару драбину. Я виліз, брудний, подряпаний, але щасливий. Її звали Оксана. Хлопчика Тарас. Вони жили в розваленій будці на цьому пустирі. Без роботи. Без надії.

Оксано, сказав я. Я шукаю прибиральницю. І охоронця. Хочете працювати?

Її очі наповнилися сльозами.

Так… Дякую…

Ми поїхали до мого кафе. Я дав їм кімнату, ліжко, одяг. Тарас отримав іграшку деревяного коника.

А потім одного разу я побачив її. Ніч. Камера спостереження. Вона танцювала.

Це не був просто танець. Це була душа. Кожен рух як птаха, що визволяється з клітки. Я не міг відірвати очей.

Наступного ранку я запросив її до кабінету.

Оксано, сказав я. Ти будеш нашою новою танцівницею.

Вона заплакала. Виявилося, колись вона танцювала професійно, але чоловік заборонив.

Тепер вона зірка мого кафе. Люди приходять заради неї. Вона навчилася знову сміятися. А Тарас називає мене татом.

Минуло три роки. Тепер у нас є будиночок під Києвом, маленька донечка Марійка. Оксана створила школу танців для дівчат, які, як і вона колись, забули себе.

А ввечері, коли діти засинають, вона танцює. Лише для мене.

Я провалився тоді в яму. Але саме там знайшов своє щастя.

**Життя дарує дива тим, хто не боїться впасти.**

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

десять − десять =

Також цікаво:

З життя4 години ago

That Morning, Michael Sergeyevich’s Breathing Grew Worse. “Nikita, I Don’t Want Anything—No Doctors,…

That morning, Michael Gregorys breath grew short each inhale ragged, pulling him closer to the end. Nick, he whispered, with...

З життя4 години ago

Déjà Vu She Always Waited for Letters. Since Childhood. Her Addresses Changed, Trees Grew Smaller,…

Déjà vu She always waited for letters. Ever since she was a child, she waited. Her whole life. Addresses changed....

З життя5 години ago

Night Bus Express: When Five Rowdy Revelers Board London’s Last Trolley and Are Taught an Unforgetta…

The Night Owl The accordion doors of the night bus clattered open, and a pocket of warmth fogged out into...

З життя5 години ago

“WHY DID YOU SAVE HIM? HE’S JUST A VEGETABLE! YOU’LL BE CHANGING BEDPANS FOR THE REST OF YOUR LIFE, …

WHY DID YOU SAVE HIM? HES PRACTICALLY A VEGETABLE! NOW YOURE GOING TO BE CHANGING HIS BEDPANS FOR THE REST...

З життя6 години ago

Not Meant to Be… The Train Journey’s Second Day: Unexpected Confessions, Knitting Circles, and a M…

…The train had been trundling along for the second day. Folks had already got to know each other, shared pots...

З життя6 години ago

My Ex-Wife… It Happened Two Years Ago: My Business Trip Was Ending, and as I Prepared to Return …

My Former Wife… It happened two years ago, although now the memory feels as fragmented and murky as a dream...

З життя7 години ago

Anna Peterson sat weeping on a hospital bench. Today was her 70th birthday, yet neither her son nor …

Mary Thompson was sitting alone on a bench in the hospital garden, quietly sobbing. Today was her 70th birthday, but...

З життя7 години ago

I Called Out the Window: “Mum, Why Are You Up So Early? You’ll Catch Cold!” She Turned, Waved Her Sh…

I shouted out of the window, Mum, what are you doing out there so early? Youll catch your death! She...