Ти зможеш, дівчинко

Знаєш, доню, доведеться дуже постаратися, щоб увійти в нашу родину, промовила Надія Семенівна з виглядом шкільної інспекторки.

Марічка ледве стримала посмішку. Все було передбачувано. Свекруха-директорка завчасно била новеньку лінійкою по пальцях, хоча урок ще й не починався.

Тарас, що сидів поруч, відвів погляд. Видно було, що йому хочеться буркнути щось на кшталт «ну й почалося». Але втручатися він не став. І правильно. Це не його бій.

Постаратися? перепитала Марічка зі снисхідливою усмішкою. Уточніть, будь ласка, в якому напрямку. На курси вишивки записатися? Чи може на народні танці?

Розгорталася ця розмова на кухні Надії Семенівни. Тут усе було дорого-багато: штори з китицями, цукерки у кришталевих вазах, великий дубовий стіл і стільці кольору шампанського. Гарно, але жити тут Марічка не змогла б. Надто вже все ідеально, ніби тут не живуть, а знімають шоу.

Марічко, у нас інтелігентна родина, пояснила Надія, ніби не помічаючи іронії у голосі невістки. Ми люди виховані, у нас тут випадкові чужі не приживаються.

Марічка автоматично кивнула, але вже не слухала. Ця роль була їй до болю знайома. Вона вже купалася в усьому цьому, тільки тоді у неї не було ні досвіду, ні здорової самооцінки.

…Пятнадцять років тому Марічка була зовсім іншою: молодою, слухняною, з довірливими очима і вірою в те, що «треба бути гарною дружиною». Чоловіка, Юрка, вона кохала щиро.

А ось Юрко кохав лише свою матір.

Перша свекруха, Оксана Петрівна, відчувала себе зіркою місцевого значення. У неї була активна життєва позиція, дуже голосний голос і думка з будь-якого приводу. Вже на другому сімейному обіді вона заявила:

Курка суха, ніби жую мотузку. Ну нічого, я тобі покажу, як треба запікати, раз твоя мати не навчила.

Марічка тоді лише посміхнулася. Вона вважала, що якщо терпіти і бути ввічливою, то це оцінять. Тому називала свекруху «мамою», готувала їй олівє з мясом замість ковбаси (як та просила) і дозволяла критикувати все: від кольору помади до чистоти підлоги.

Коли народилася донька, стало гірше. Свекруха без упину читала лекції на тему «як виростити справжню жінку». Все ласкаво, з усмішками і натяками на те, що з виховательки з Марічки аніяка. Мовляв, шевчиха без чобіт.

Підгузки це знущання над дитиною! заявила Оксана одного разу, сунучи невістці пелюшки. Це для лінивих вигадали. А ти будеш гарною мамою. Так?

Юрко ні в що не втручався. Навіть коли донька, яка ще не вимовляла літеру «р», запитала:

Мамо, а чому ти дурнá?

Марічка тоді аж остовпіла.

У сенсі? Хто тобі таке сказав?
Бабуся Оксана.

Коли Марічка попросила чоловіка поговорити зі свекрухою, той лише знизав плечима.

Та годі тобі. Ну сказала й сказала. На емоціях була, може. Ти ж знаєш її характер.

Марічка знала. Раніше вона старалася. Вона сиділа за святковим столом і публічно вислуховувала, що «заощадила на сирі і зіпсувала страву». Купувала дорогі подарунки, бо хотіла хоча б раз почути похвалу. Поводилася ідеально, поки не зрозуміла, що в очах Оксани ідеалом завжди буде хтось інший.

Після цього випадку Марічка серйозно задумалася про розлучення і незабаром подала документи. Важкий характер? Для неї це звучало лише як зізнання у гидькій поведінці та небажанні виправлятися.

На вокзалі здохнеш! Тепер тільки з кішками житимеш! пророкувала їй свекруха.

Але кішок у неї так і не зявилося, зате квартира, робота і адекватність залишилися.

А потім до цього набору додався Тарас. Вони познайомилися через спільних друзів, обмінялися номерами і почали спілкуватися. Тарас, може, і не був закоханий по вуха і не обіцяв золотих гір, зато поважав її почуття. Він знав про минуле Марічки і спокійно приймав її доньку.

А ще хотів одружитися. Марічка не відмовляла, але тягнула і спостерігала. Вона любила Тараса, але не хотіла знову встряти в чиюсь родину, де вона ніколи не стане своєю. Проте Тарас був іншим. До цього моменту він не ставив матір на перше місце, і Марічка вирішила спробувати.

Тепер, сидячи в домі його матері, жінка знову слухала той самий монолог із минулого, але вже не відчувала ні принизливого сорому, ні страху. Лише легке дежавю і нудьгу.

Ми, знаєш, перших-ліпших до себе не беремо, продовжувала Надія. Тарас людина мяка, може не бачити повної картини чи мовчати. А я все бачу. Тож… старайся, дівчино.
Дякую за вказівки, холодно усміхнулася Марічка. Але, якщо дозволите, я поки що залишуся просто дружиною вашого сина. У мене вже є родина. Донька, чоловік. Цього цілком достатньо.

Вона не стала чекати кінця вечора і підвелася, Тара