Свекруха нашіптувала за спиною: історія сімейної таємниці

Свекруша шепотіла за спиною:

Що це ти таке говориш, Марійко Гнатівно?! голос Людмили Іванівни дзвенів від обурення. Як можна таке про невістку розпускати?

А що я сказала? удавано здивувалася сусідка, поправляючи окуляри. Нічого поганого ж не було, просто помітила, що твоя Оксана якась дивна останнім часом. То надто втомлена, то…

То що?! Людмила Іванівна наблизилася до паркану. Договорюй вже!

Та хіба я знаю… Марійка Гнатівна знизила голос до шепоту, але так, щоб чули й у сусідніх подвірях. Може, вона того… у положенні? Та приховує поки? Адже дивно заміжня вже третій рік, а дітей нема…

Оксана завмерла біля калітки, стискуючи в руці пакет із хлібом. Вона йшла з крамниці й випадково почула цю розмову, а тепер не могла зрушитися з місця. Серце билося так голосно, що здавалося його чує увесь світ.

Марійко, ну що ти несеш! махнула рукою свекруха. Молоді ще, карєру будують. Оксана в банку працює, посада відповідальна. Не до дітей зараз.

Та й карєра… протягла сусідка. А от я дивлюся, як вона зранку з хати виходить. Бліда, під очима синці. І до крамниці тепер часто бігає, раніше такого не було. А вчора бачила, як біля аптеки стояла довго щось у вітрині розглядала…

Оксана відчула, як по спині пробіг холодок. Справді, вона вчора була біля аптеки, дивилася тести на вагітність, але так і не наважилася купити. Страх сковав її вже два тижні страх перед невідомістю, перед розмовою з чоловіком, перед тим, що життя може змінитися назавжди.

Та годі тобі вигадувати! розсердилася Людмила Іванівна. Оксана дівчина хороша, працьовита. Якби щось таке було, мені б першій сказала. Ми з нею добре спілкуємося.

Добре спілкуєтеся… повторила Марійка Гнатівна зі дивною інтонацією. А ти знаєш, що вона кожен вечір дзвонить матері? Довго розмовляє, а як Ігор із роботи вертається одразу трубку кладе?

Оксана заплющила очі. Так, вона справді дзвонила мамі щодня, особливо останнім часом. Але не через якісь таємниці просто мама краще розуміла її. З нею можна було поговорити про роботу, про страхи, про те, як інколи хочеться побути самій.

Що ж тут поганого? захищалася свекруха. Дівчина любить з матірю побалакати, це ж нормально.

Нормально, звичайно, згодилася сусідка, але в голосі відчувалася лукавість. Тільки от Зінаїда Семенівна розказувала, що бачила Оксану на зупинці, коли та їхала з роботи. Плакала, каже. Сиділа в автобусі й хустинкою очі утирала.

Оксана згадала той день. Так, вона плакала в автобусі, але не через родинні проблеми. Просто на роботі трапився важкий день звільнили її подругу, з якою вони багато років працювали разом. А начальник натякнув, що скорочергові скорочення продовжаться. Страх втратити роботу, особливо зараз, коли вони з Ігорем збирали на квартиру, тиснув на неї все сильніше.

Слухай, Марійко, голос свекрухи став твердішим. Що ти цим хочеш сказати? Говори прямо, не ходи навколо.

Та нічого особливого, поспішно відповіла сусідка. Просто здається мені, що в неї якісь проблеми. Може, на роботі щось не так? Або… вона знову знизила голос, з Ігорем у них не все гаразд?

З сином у них усе чудово! спалахнула Людмила Іванівна. Вони люблять одне одного, це ж видно!

Видно, видно… пробурчала Марійка Гнатівна. А ти помітила, що останнім часом Ігор пізніше додому повертається? І одягається якось… охайніше. Нову сорочку купив, одеколоном став користуватися…

Оксана стиснула кулаки. Так, Ігор справді затримувався на роботі, але в них був великий проект, і він чесно розповідав їй про кожен день. А сорочку йому подарувала вона сама на день народження. І одеколон теж вона купувала просто хотіла приємне зробити.

Марійко Гнатівно, тихо, але дуже чітко промовила Людмила Іванівна. Прошу більше не розпускати чутки про мою родину. Якщо є конкретні факти кажи відверто. А якщо лише здогади та плітки тримай їх при собі.

Та що ти так одразу! образилася сусідка. Я ж переживаю за дівчину! Видно ж, що щось не так. Може, їй допомога потрібна? Підтримка якась?

Якщо допомога знадобиться, вона попросить, різко сказала свекруха. А твої підшіптування за спиною нікому не допоможуть.

Оксана почула скрип калітки Людмила Іванівна пішла до хати. Марійка Гнатівна ще трохи постояла біля паркану, щось бурмотіла під ніс, потім теж пішла.

Дівчина увійшла у двір лише через кілька хвилин, коли переконалася, що нікого немає. Руки тремтіли, коли вона відчиняла двері. У сінях її зустріла свекруха висока, сувора жінка з сивим волоссям, зібраним у пучок.

Оксанко, де ти була? запитала Людмила