Давай одружимося: історія кохання та весілля по-українськи

**Щоденник**

Завжди був тихим і слухняним, наш Захарко. Виріс у селі, де його виховували батьки Клавдія та Семен. Жодних клопотів із ним не знали, завжди спокійний, завжди поряд.

А от у сусідів постійно лунало: «Мишко, знову брата чіпаєш? Ну почекай, я тобі зараз» і далі голос Варвари, яка сама виховувала двох синів. Мишко та Тимко погодки, але старший справжній жарт. Варвара вже й не знала, як його приборкати.

«Він перший до мене ліз!» кричав Мишко.

«Як із матірю розмовляєш?» лунало з двору.

Варвара часто скаржилася Клавдії:

«Хоч би один день без галасу А у вас завжди тихо. Завидую, Клаво. Семен у тебе спокійний, і син у нього. А мій чоловік був гарячий, так і згинув через свій норов. Пив і втопився Мишко його копія, а Тимко хоч і тихіший, але теперішній».

«Так, Варю, твої хлопці справжні вихорі», зітхала Клавдія. «На останніх зборах класна керівниця твого Мишка взагалі навкруги розносила. А ти ж не ходиш»

Захар і Мишко вчилися разом, дружили. Але якщо Захар тягнув навіть непогано, то Мишко ледве.

«Не ходжу до школи, зізнавалася Варвара. Соромно чути про своїх шибеників. Іду вулицею побачу вчительку, то й загортаю в інший бік. А тобі заздрю, чесно. У тебе Захарко золото, а в мене» Махнула рукою й пішла.

Роки минали. Мишко так і лишився жвавим, після девятого класу кинув школу.

«Вивчуся на водія, відслужу в армії одружуся», казав він.

А Захар Він і далі був тихим. Любив літніми вечорами сидіти на ґанку з книжкою. Після школи вивчився на електромонтера, з села не збирався їхати.

«Тут твоє коріння, синку», казав Семен.

Дівчат Захар уникав. Хоча йому подобалася одна Танька, із молодшого класу. Але він ніколи не наважувався заговорити.

«Чому я не такий сміливий, як Мишко?» дорікав собі.

А Мишко невдовзі одружився. На весіллі Захар сидів скромно, поки не підійшла світляна дівчина Даринка, свідок нареченої.

«Привіт, я тебе знаю. Ти син Семена», засміялася вона.

Захар почервонів і ледь вимовив кілька слів. Але вона його за руку і на танці.

«Оце так» думав він, коли вони кружляли під музику.

Того вечора він закохався.

Наступного дня він був сам не свій. А в суботу під вікном почув свист це Даринка приїхала на велосипеді.

«Завтра у нас концерт. Приїдеш?»

Він погодився.

Так почалися їхні зустрічі. Даринка сама призначила побачення, сама приїжджала, якщо він не міг.

Клавдії вона не подобалася.

«Захаре, це ж вогонь, а не дівчина. Знайди собі тихішу».

Але він уже не міг без неї.

Одного разу Даринка сама сказала:

«Давай одружимося?»

Він погодився.

Батьки спочатку були проти, але після їхньої розмови здались.

Село аж гуло:

«Захарко? Одружується? Невже така швидка дівчина його полюбила?»

Мишко тільки сміявся:

«Це ж я йому долю знайшов!»

Весілля було гучним. А згодом Клавдія полюбила невістку, адже Даринка виявилася гарною господинею.

Незабаром у них зявився син Грицько, а за три роки донька Олеся.

Тепер вони будують свій дім. І живуть щасливо.