З життя
Уся гниль чоловіка виявляється, коли жінка починає від нього залежати; йому вже зараз нема сенсу удавати — він стає її єдиним шансом і знає, що вона нікуди не підете.

25 листопада, запис у щоденнику
У мене складно зрозуміти, коли саме розкривається гниле коріння чоловіка саме тоді, коли жінка починає від нього залежати. Він втрачає сенс грати роль «рятівника», бо вже знає: вона не підете ні куди. Навіщо бути уважним, якщо вона залишиться поруч? Навіщо поважати, коли вона вже в полоні? Тоді він показує своє справжнє обличчя: ігнорує, холодить, знецінює, мовить: «Тобі це привиділося». Влада над залежною жінкою зіпсує навіть наймиліших хлопців. Ось чому я завжди нагадую собі: треба мати власні гривні, власний «куди йти» і «на що жити». Моєю опорою має бути не він, а я сама. Я можу кохати, будувати союз, бути поруч, лише коли вмію жити без нього. Інакше це не любов це страх, а страх не стане міцним фундаментом.
Справжній союз можливий лише між двома самодостатніми, цілісними людьми. Не між чоловіком і жінкою, у якої немає свого куточка, своєї карти і своїх грошей. Бо коли немає виходу, вибір зникає залишається лише виживання. А жінка, що виживає лише поруч із чоловіком, вже не про кохання, а про потребу.
Бонус
Моя сусідка, пані Одарка, усе життя була «за чоловіком». Вона красива, добра, скромна кинула роботу, коли народилися діти, бо «він сказав, що так правильно». Усі фінанси лежали в його руках. Одарка жила, ніби в достатку: гарна квартира в центрі Києва, відпочинок раз на рік, та на нову сукню просила грошей, як школярка на морозиво.
Коли діти виросли і розїхалися, чоловік почав змінюватися: холодний погляд, постійне бурчання, відчуження. І настав день, коли він просто зібрав речі і підїхав до молодшої. Одарка залишилася сама. Без роботи, без заощаджень, без упевненості в собі.
Перші місяці були найстрашнішими: як платити за комунальні послуги, чим харчуватися, що робити далі? Тоді я вперше в житті взяла ситуацію у власні руки. Пішла працювати спочатку у крамницю на Пушкінській площі, потім у бухгалтерію. Вчилася заново, ночами рахувала копійки, вдень намагалася не показувати дітям, як важко.
Минуло кілька років. Сьогодні пані Одарка має власну маленьку справу пече торти на замовлення у Львові. І знаєте, що вона каже?
Якби він не пішов, я б ніколи не дізналася, якою я сильна.
Ця історія навчила мене одному: залежність завжди перетворюється на пастку. А свобода навіть коли її доводиться заслужити важкою працею завжди перетворюється на силу. Тільки коли жінка стоїть на власних ногах, вона може обирати кохання, а не лише виживання.
