Щоб уникнути ганьби, вона погодилася вийти за горбатого… Та коли він пошепки сказав їй одне слово, вона аж присіла від здивування!

Щоб уникнути ганьби, вона погодилася жити з горбатим чоловіком Але коли він прошепотів своє прохання на вухо, вона присіла

Васю, це ти, рідний?

Так, мамо, я! Пробач, що так пізно

Голос матері, тремтячий від тривоги й втоми, долинув із темної прихожої. Вона стояла в старому халаті, з ліхтариком у руці ніби чекала його все життя.

Васенько, моє серденько, де ж ти тинявся до самої ночі? Небо вже чорне, зорі сяють, як очі лісових звірів

Мамусю, ми з Дімою займались. Уроки, підготовка Я просто втратив лік часу. Пробач, що не попередив. Ти ж так погано спиш

А може, ти ходив до дівчини? раптом підозріло примружилася вона. Чи не закохався часом, га?

Мам, ну що за дурниці! розсміявся Вася, знімаючи черевики. Я не той, кого дівчата чекають під хвірткою. Та й кому я потрібен горбатий, з руками, як у мавпи, та з головою, мов бурян?

Але в її очах майнула біль. Вона не сказала, що бачить у ньому не потвору, а сина, якого виростила в злиднях, у холоді, на самоті.

Вася справді був не красень. Зріст ледве сягав метра шістдесяти, зігнутий, з довгими, мов у бабуїна, руками, що майже торкалися колін. Голова велика, з кучерями, що стирчали, мов кульбаби. У дитинстві його називали «мавпочкою», «лісовим духом», «диво-природою». Але він виріс і став більшим, ніж просто людина.

Вони з мамою, Галиною Петрівною, приїхали до цього колгоспу, коли йому було всього десять. Втекли з міста від злиднів, ганьби: батька посадили, мати покинула. Залишилися тільки вони вдвох. Двоє проти всього світу.

Не жилець твій Васька, бурмотіла баба Тая, дивлячись на кволого хлопця. Провалиться крізь землю, і сліду не лишиться.

Та Вася не провалився. Він вчепився в життя, як корінь у камінь. Ріс, дихав, працював. А Галина жінка із серцем із сталі та руками, знівеченими в пекарні пекла хліб на все село. По десять годин щодня, рік за роком, поки й сама не зламалася.

Коли вона злягла, більше не підводячись, Вася став і сином, і донькою, і лікарем, і нянькою. Він мив підлогу, варив кашу, читав уголос старі журнали. А коли вона померла тихо, як з поля йде вітер він стояв біля труни, зціпивши кулаки, і мовчав. Бо сліз у нього вже не лишилося.

Та люди не забули. Сусіди принесли їжу, дали теплий одяг. А потім несподівано до нього почали приходити. Спершу хлопчаки, захоплені радіотехнікою. Вася працював у радіовузлі лагодив приймачі, націлював антени, паяв дроти. У нього були золоті руки, хоч і незграбні на вигляд.

Потім почали навідуватись дівчата. Спочатку просто посидіти, попити чаю з варенням. Потім затримуватись. Сміятись. Говорити.

І якось він помітив: одна з них Олеся завжди лишається останньою.

Ти не поспішаєш? спитав він, коли всі вже розійшлись.

Мені нікуди поспішати, тихо відповіла вона, дивлячись у підлогу. Мачуха мене вдома ненавидить. Троє братів грубі, злі. Батько пє, а я для них зайва. Живу в подруги, але й там не назавжди А в тебе тихо. Спокійно. Тут я не почуваюсь самотньою.

Вася подивився на неї і вперше в житті зрозумів, що може бути потрібен.

Живи в мене, просто сказав він. Мамина кімната порожня. Ти будеш господинею. А я я нічого не попрошу. Ні слова, ні погляду. Просто будь тут.

Люди заговорили. Шепотілись за спиною:

Та як так? Горбун і красуня? Це ж смішно!

Та минав час. Олеся прибирала, варила суп, усміхалася. А Вася працював, мовчав, дбав.

І коли вона народила сина, весь світ перевернувся.

На кого він схожий? питали в селі. На кого?

А хлопчик, Тарас, дивився на Васю і казав: «Тато!»

І Вася, який ніколи не думав, що стане батьком, раптом відчув, як щось тепле розкривається в грудях ніби маленьке сонце.

Він учив Тараса ремонтувати розетки, ловити рибу, читати по складах. А Олеся, дивлячись на них, казала:

Тобі слід знайти жінку, Вася. Ти ж не один.

Ти мені як сестра, відповідав він. Спочатку тебе заміж віддам. За хорошого, доброго. А потім подивимось.

І такий чоловік знайшовся. Молодий, із сусіднього села. Чесний. Працьовитий.

Справили весілля. Олеся поїхала.

Та одного разу Вася зустрів її на дорозі й сказав:

Хочу попросити Віддай мені Тараса.

Що? здивувалася вона. Навіщо?

Я знаю, Олесю. Коли народжуєш дитину все всередині змінюється. Але Тарас він же не твій рідний. Ти забудеш про нього. А я я не зможу.

Я не віддам його!

Я не забираю, тихо відповів Вася. Приїжджай у гості, коли захочеш. Просто доз