А я хіба недостойний? – здивовано запитав він.

Вечерня розмова за вечерею між Віктором та його жінкою стала несподіванкою:

– А що, я недостойний? – з острахом запитав Віктор.
– Так, ти – недостойний! – спокійно погодилась Оксана.

Це сталося під час вечері: Оксана зізналася, що закохалася в іншого чоловіка і буде подавати на розлучення. Це було як грім серед ясного неба: вчора вони всі разом відвідували басейн, і ніщо не віщувало біди! Чи могла вона так швидко закохатися? Виявилося, що не швидко, а досить давно.

– Як розуміти – давно? – ошелешений запитав Вітя. – Ти весь цей час жила на два “фронти”?

Дружина відвела очі і замовкла: так, виходило, що так! Іноді так трапляється: просто не хотіла раніше часу руйнувати родину! Але тепер вона вирішила. І прагне піти до свого коханого, який її дуже любить.

– А як же Ліска?
– Що Ліска?
– Ну, кому потрібна чужа дитина? Ти ж, мабуть, збираєшся забрати її з собою?
– Тут все нормально! – ухильно відповіла Оксана.

Він відчув якісь дивні нотки в її голосі. А можливо, здалося? І вона продовжила:

– Так, тут жодних неприємностей не буде! Він – чудова людина і стане для мене гідним чоловіком!

– А що – я гірший? – здивувався Віктор.
– Так, ти – гірший! – спокійно пояснила Оксана.

– І чому ж ти так вирішила?
– Просто порівняла тебе з іншим!

– От і треба було з цього починати! Значить, з’явився у тебе хтось, з ким ти мене почала порівнювати, я правильно розумію?
– Так, правильно!

Все було природнім: у дружини з’явився інший – Оксана була дуже привабливою жінкою. І, мабуть, вона його полюбила. Що ж – любов така річ! Іноді буває, що спалахнула, і не загасиш!

Вихід був тільки один – розлучення. Адже марно сперечатися з дружиною і доводити їй, що він, все-таки, гідний! Хочеш ходити, мила, не поспішай, як у відомій пісні! Так, не гарний я ззовні – визнаю! Але душею-то гарний, напевне!

Подивись на мене уважніше: може таки, я – і не таке вже нікчемне створіння! Якось же ми жили всі ці шість років: їхньої донечці Лісці нещодавно виповнилося чотири. І жили непогано: тебе ж все влаштовувало!

Але раз тобою, Оксано, визнано, ким визнано, нехай іде до того, хто краще, успішніше, красивіше, багатше й достойніше: потрібне підкреслити. А він нав’язуватися не буде. І зробить, як справжній чоловік: погодиться на розлучення, буде сплачувати аліменти і бачитись з донькою.

Але ось з’явився маленький нюанс – його дорога Оксана раптом “викотила вимогу”: залишити їм з Лісцею спільно нажите житло.

– Це ще чому? – здивувався Віктор.

– Як чому? Бо я не збираюся ділити таке хороше житло! Квартира, справді, була хорошою, зручною і розташовувалася в обживаному районі: все – в пішій доступності. І не посперечаєшся!

– А ти хочеш закинути нас у глуш: адже Лісочка тільки стала звикати до дитячого садочка!

І це знову було правдою.

– Гаразд, але мені-то куди діватися?
– А ти поки поживи на знімній, потім собі щось купиш! І врахуй: якщо не погодишся, я тобі забороню бачитися з донькою!

Це було нахабством, шантажем і суперечило моральному облику, в загалом-то, порядної Оксани. В принципі, робити це вона не мала права. І все можна було оспорити. Але вже в судовому порядку.

А це було не лише принизливо, але й витратливо: скільки сил і часу потрібно буде витратити на візити до нашого найгуманнішого суду в світі! А про нерви й говорити нічого.

Не інакше, як новий коханець її накрутив! От … : треба б йому начистити пику. І заодно подивитися в його нахабні оченята.

Адже що придумав, люди добрі: віджати житло і приїхати сюди жити! І це – достойно, на вашу думку? Я вас прошу! Ти що, Оксана, головою вдарилася?

Так, жінка сказала, що жити вони збираються в цій квартирі. А його дві квартири будуть здавати: він же – заможний, а не жебрак, як дехто, Вітя…

І Віктор, навіть не роздумуючи, вирішив не сперечатися й залишити квартиру цьому незнайомому йому по… зливі і дружині: коротше кажучи, подавіться!

Тим більше, що дівчинку тато дуже любив, і стосунки після розлучення з нею переривати не збирався.

І не винна дитина у тому, що у матері на горизонті з’явилася скороспіла любов.

Окрім всього перерахованого, житло було куплене у кредит. Виплачувати який погодився майбутній другий чоловік: він-то не буде ницькати за кожен платіж, як ти!

«От і добре! – подумав Віктор. – Хоч якийсь плюс від всієї цієї що…чі!»

А він поки поживе на знімній, а там видно буде.

Головне, не варто поспішати! Раптом Оксана передумає і вирішить повернутися: хто їх розбере, цих жінок?

Як там кажуть на Сході: квапся повільно!

І питання було вирішено: Віктор на ранок пішов з родини.

І першим подав на розлучення, не бажаючи заважати чужому щастю.

Однак подивитися на закоханця, який завоював серце його дружини, чоловік дуже хотів.

А зробити це хронічно не було можливості: на усі візити тата в вихідні щасливого суперника вдома не було.

Або він був, але ховався. Але чому, цікаво?

Вийшов би, покрасувався, як не як: адже це його обрала гарна Оксана! Чому б не порадіти чужому фіаско і не глянути на нещасного відхиленого чоловіка?

А потім Ліска сказала, що мама перед його приходом завжди відправляє нового тата гуляти: інтрига, як фурункул, розрослася до величезних розмірів!

Навіщо? Все ж мало бути зовсім по-іншому: Оксана, навпаки, мала б похизуватися вдалим і гідним придбанням, а не ховати його.

Отже, тут було щось не так! Але що?

І тоді Віктор підступив: прийшов на півгодини раніше – він завжди забирав доньку об одинадцятій – і заховався в будиночку на дитячому майданчику.

Те, що він побачив, вразило: з під’їзду вийшов його шкільний друг Борис! Так, саме він виявився обранцем Оксани і новим татом Ліски.

Ось він, зрадник – поп Гапон! А ще кращий друг, називається: от і вір після цього людям!

Цілком ошелешений побаченим Віктор продовжував сидіти в будинку. Хоча вже варто було підніматися в квартиру: пазл почав складатися. Причому, зовсім не так.

Згадалося, що друг часто розповідав, що його дочку виховує інша людина. Це відбувалося, коли вони разом випивали: тоді у чоловіка розв’язувався язик.

В інший час він про це не поширювався. І цю тему не піднімав.

Невже, Ліска – дочка Борьки? Це припущення було небезпідставним. Виходило, що так.

І виходило, що друг з Оксаною вже разом близько п’яти років: цей висновок зробив Віктор після нехитрих арифметичних розрахунків.

Отже, майже одразу після весілля його почали обманювати. Це як же так?

І хто? Його кохана, єдина жінка і той, кого він вважав кращим другом! Це виявилося подвійним зрадою.

«Ну, що, тепер тримайтеся, хлопці! – подумав обманутий чоловік».

Ні, не варто думати, що він не пішов гуляти з Ліскою: дитина-то ні в чому не винна!

І навіть ні слова не сказав Оксані! Та й навіщо? Все було ясно й без слів.

«Але він, звісно ж – вирішив для себе Віктор – вживе відповідні дії. Бо залишити все на гальмах не хоче і не буде».

І навіщо? І як ви це уявляєте? Йому на… гакали, умовно кажучи, на голову, а він витреться, зробить реверанс і подякує: дякую, добрі люди?

Ні, дорогі мої та дуже достойні люди! За все потрібно платити!

Спочатку чоловік зробив ДНК-тест. Виявилося, що друг не збрехав щодо дівчинки: це, справді, була Борькина дочка, до якої Віктор не мав ніякого відношення.

Тому, фіг тобі, мамо Оксана, а не аліменти.

А потім чоловік подав позов про розподіл спільно нажитого майна: будете знати, як робити гадості та брехати тривалий час!

– Так, я обіцяв не ділити житло, визнаю! – відповів він на претензії дружини щодо порушення даного їй чесного слова. – Але ж ти теж давала на весіллі мені слово про кохання і вірність!

Яке, дорога Оксано, ти порушила! Тому і я порушу дане тобі слово: і у нас буде один – один.

Коротше кажучи, ти перша почала. А хто вигадав, той і водить, Оксаночко!

І далі, “солодка парочка”, живіть, як хочете! Я у вашій “харчовій ланцюжку” не збираюся брати жодної участі!

Оксана намагалася звернутися до совісті та натякала на його внутрішню шляхетність: ти ж не зможеш з нами так вчинити!

На що він отримав відповідь:

– Чому це не можу? Дуже навіть можу! Ти ж сказала, що я недостойний? Ото я і вчиню недостойно – хоч виправдаю твої слова! Що не так?

Після цього дружина замовкла. А Борис, який був присутнім при всій цій «вияснялці», не сказав ні слова…

Отримавши після розлучення і продажу квартири свою частку, Віктор переїхав в інше місто неподалік: цього з лишком вистачило на покупку хорошої однокімнатки.

Що купили Борис із Оксаною, його не цікавило.

Все складалося непогано: дах над головою була, а працювати сьогодні можна було віддалено.

Але там, після п’яти місяців проживання, Віктор раптом зрозумів, що дуже сумує за маленькою Ліскою, раптово ставши йому чужою.

Як так – Ліска і чужа? А як же всі ці чотири роки? Безсонні ночі, коли ріжуться зубки, і спільні прогулянки?

Адже не та матір, яка народила. І це може бути легко трансформовано на батька.

Так, Віктора стало тягнути до своєї маленької доньки, яка нічого не розуміла в хитросплетінні їхніх відносин і як і раніше вважала його своїм татом.

І тоді чоловік подзвонив колишній тещі. І від неї дізнався, що Оксана з Борисом вже розійшлися: справа навіть не дійшла до реєстрації стосунків!

Кавалер, стукаючи копитами, відправився в свої апартаменти, а колишня дружина жила одна у купленій після розлучення однокімнатці.

А Ліску відправили до бабусі…

– Вони, чомусь, не змогли жити разом! – повідомила теща. І прохально сказала: – А ви б помирилися, Вітю! Ну, заплуталася дівка! Але тепер-то все можна виправити!

У неї з зятем завжди були хороші стосунки.

– А навіщо, Зоя Семенівно? – резонно запитав Вітя. – Після всього – миритися?

Ні, примиритися, звісно, можна було: хоча б, заради дитини.

Якби були якісь почуття: нехай, з одного боку.

Але Оксана його вже давно розлюбила. Та й він більше нічого не відчував до цієї красивої жінки, яка так легко визнала його недостойним.

Отже, так тому й бути.

І що вийшло у сухому залишку? Розпалася сім’я, яка вважалася міцною. І кілька людей, в результаті всіх пертурбацій, залишилися нещасними.

А ще було втрачено хорошу квартиру. І це теж було істотним. Не рахуючи витрачених сил, нервів і грошей.

Ну, що – ти тепер задоволена, Оксаночко?

Напевно, колишня дружина була не задоволена. Але хто ж з дам зізнається, що скоїв величезну дурницю?

А Віктор почав висилати гроші колишній тещі на Ліску і регулярно спілкуватися з дівчинкою по телефону.

І, при першій можливості, відвідувати дочку. А на канікули забирати її до себе: він поки жив один.

Адже правильно кажуть: чужих дітей не буває.

А що буде потім – покаже час. Адже недаремно ж говорять: «Поспішай повільно».