А я недостойний? – здивовано запитав він.

– А я що, негідний? – спантеличено запитав Віктор.
– Так, ти – негідний! – спокійно погодилася дружина.
Ця розмова відбулася за вечерею: Ірка сказала, що полюбила іншого і подає на розлучення.
Це стало як грім серед ясного неба: вчора ж разом були в аквапарку, і нічого не віщувало змін! Просто так одразу і полюбила?
Виявилося, що не одразу, а вже досить давно.
– Що значить – давно? – ошелешено запитав Вітька. – Ти на два фронти, чи що, працювала весь цей час?
Дружина ухильно відвела очі й мовчала: виходило, що так!
Так інколи стається: просто не хотіла раніше часу руйнувати сім’ю!
Але тепер вона зважилася. І хоче піти до свого коханого, який її дуже любить.
– А як же Аля?
– А що Аля?
– Ну, кому потрібна чужа дитина? Ти ж, мабуть, збираєшся взяти її з собою?
– Тут усе нормально! – ухильно відповіла Ірка.
І він помітив у її голосі якісь незвичні нотки. Або здалося?
А дружина продовжила:
– Так, тут жодних неприємностей не буде! Він – чудова людина і буде для мене гідним чоловіком!
– А я що, негідний? – спантеличено запитав Віктор.
– Так, ти – негідний! – спокійно пояснила Ірка.
– А що ж змусило тебе визнати, що я – негідний?
– Просто порівняла тебе з кимось!
– З цього і треба було починати! То, значить, у тебе з’явився хтось, з ким ти мене почала порівнювати, я правильно розумію?
– Так, правильно!
Усе, що відбувалося, було природним: у дружини з’явився інший – Ірка була дуже привабливою. Його, мабуть, вона й полюбила.
Ну, що ж – любов таке почуття! Іноді вона спалахує так, що не загасиш!
А вихід із ситуації тільки один: розлучення! Ну не сперечатися ж із дружиною, доводячи їй, що він, все-таки, гідний!
До того ж, почекай, люба, не спіши, як у відомій пісні! Ну не прекрасний я зовні – визнаю! Але ж душею, напевно, гарний!
Подивися на мене уважніше: може, все ж я – і не таке вже нікчемне створіння!
Якось же ми жили всі ці шість років: доньці Алі нещодавно виповнилося чотири. І жили непогано: тебе ж все влаштовувало!
Та раз уже Віктор визнаний нею тим, ким визнаний, нехай іде до того, хто кращий, успішніший, гарніший, багатший і гідніший: потрібне підкреслити.
А він нав’язуватися не збирається. І вчинить як справжній чоловік: дасть згоду на розлучення, буде платити аліменти і бачитись із донькою.
Але тут з’явилася невелика складність – його мила Ірочка раптом виставила йому умову: залишити їм з Олею спільно набуту квартиру.
– Це ще чому? – здивувався Віктор.
– Як це чому? Бо я не збираюся ділити таке хороше житло!
Квартира і справді була гарною, зручною і розташованою у заселеному районі: все в пішій доступності. І не посперечаєшся!
– А ти хочеш загнати нас у глушину: адже Алісонька лише почала звикати до дитячого садка!
І це знову була правда.
– Добре, а мені куди подітися?
– А ти поки що поживи на зйомній, потім щось собі купиш! І май на увазі: якщо не погодишся, я забороню тобі бачити доньку!
Це було нахабством, шантажем і суперечило моральному обличчю, загалом-то, пристойної Ірки.
В принципі, робити це вона не мала права. І все можна було оскаржити. Але вже в судовому порядку.
А це було не тільки принизливо, а й енерговитратно: скільки сил і часу потрібно буде витратити на візити до нашого найгуманнішого суду в світі!
А про нерви й говорити нічого.
Не інакше, як новий коханий її обкрутив! От же… : треба б йому натовкти пику. І водночас подивитися у його безсоромні очиці.
Адже, що вигадав, люди добрі: відібрати житло і приїхати сюди жити! І це – гідно, на вашу думку? Я вас благаю! Ти що, Ірочка, вдарилася головою?
Так, дружина сказала, що жити вони збираються у цій квартирі. А його дві квартири будуть здавати: він – заможний, а не жебрак, як деякі, Вітю…
І Віктор, навіть не роздумуючи, вирішив не сперечатися і залишити квартиру цьому незнайомому йому хлопцю і дружині: коротше, подавіться!
Тим більше, що дівчинку тато дуже любив, і стосунки після розлучення з нею розривати не збирався.
До того ж, дитина не винна, що у матері на горизонті з’явилося швидкоплинне кохання.
Крім усього переліченого, житло було куплене в іпотеку. Виплачувати яку погодився майбутній другий чоловік: він не стане нити з приводу кожного платежу, як ти!
«Ось і добре! – подумав Віктор. – Хоч якийсь плюс від усієї цієї …».
А він поки що поживе на зйомній, а там видно буде.
Головне, не варто поспішати! Раптом Ірка передумає і вирішить повернутися: хто їх розбере, цих жінок?
Як там кажуть на Сході: поспішай повільно!
І питання було вирішене: Віктор назавтра пішов із сім’ї.
І першим подав на розлучення, не бажаючи заважати чужому щастю.
Але подивитись на розлучника, який завоював серце його дружини, чоловік дуже хотів.
А зробити це хронічно не було можливості: на всі візити тата у вихідні щасливого суперника вдома не було.
Чи він був, але ховався. Але чому, цікаво?
Вийшов би, покрасувався, чи що: адже це його вибрала красива Ірка! Чому б не порадіти чужій невдачі і не подивитися на знедоленого чоловіка?
А потім Аліса сказала, що мама перед його приходом завжди відправляє нового тата гуляти: інтрига, як фурункул, розрослася до величезних розмірів!
Навіщо? Має ж усе бути зовсім по-іншому: Ірка, навпаки, повинна була похвалитися вдалим і гідним здобуттям, а не ховати його.
Значить, тут було щось не те! Але що?
І тоді Віктор схитрив: прийшов на півгодини раніше – він завжди забирав доньку об одинадцятій – і заховався в будиночку на дитячому майданчику.
Побачене вразило: з під’їзду вийшов його шкільний друг Борис! Так, саме він виявився обранцем Ірки і новим татом Аліси.
Ось він, зрадник – поп Гапон! А ще найкращий друг, називається: ось і вір після цього людям!
Зовсім ошелешений побаченим Віктор продовжував сидіти в будиночку. Хоча вже пора було підніматися в квартиру: пазл почав складатися. Причому, зовсім не так.
Пригадалося, що друг часто розповідав, що його дочку ростить інша людина. Це відбувалося, коли вони разом випивали: тоді в чоловіка язик розв’язувався.
В інший час він про це не поширювався. І цю тему не піднімав.
Невже, Аліса – дочка Бориса? Це припущення не було позбавлене підстав. Виходило, що так.
І виходило, що друг з Іркою вже разом близько п’яти років: цей висновок Віктор зробив після нескладних арифметичних підрахунків.
Тобто, майже одразу після весілля його почали обманювати. Це як же так?
І хто? Його кохана, єдина жінка і той, кого він вважав найкращим другом! Це виявилося подвійним зрадництвом.
«Ну, що, тепер тримайтеся, друзі! – подумав обманутий чоловік».
Ні, не варто думати, що він не пішов гуляти з Алісою: дитина-то ні в чому не винна!
І навіть жодного слова не сказав Ірці! Та й навіщо? Все було зрозуміло і без слів.
«Але він, звісно ж, – вирішив для себе Віктор – вчинить відповідні дії. Тому що знижувати всі на гальма не хоче і не буде».
До того ж, навіщо? І як ви собі це уявляєте? Йому на… образно кажучи, на голову нагадили, а він утреться, зробить реверанс і подякує: дякую, люди добрі?
Ні, дорогі мої і дуже гідні люди! За все потрібно платити!
Для початку чоловік зробив тест ДНК. Виявилося, що друг не збрехав щодо дівчинки: це, справді, була дочка Бориса, до якої Віктор не мав жодного відношення.
Тому, фіг тобі, мамо Іра, а не аліменти.
А потім чоловік подав позов про поділ спільно нажитого майна: будете знати, як робити і брехати тривалий час!
– Так, я обіцяв не ділити житло, зізнаюся! – відповів він на претензії дружини щодо порушення даного їй чесного слова. – Але ж ти теж давала на весіллі мені слово про любов і вірність!
Яке ти, дорога Іра, порушила! Тому і я порушу дане тобі слово: і у нас буде один – один.
Коротше, ти перша почала. А хто придумав, той і водить, Ірочка!
І далі, «солодка парочка», живіть, як хочете! Я у вашому «харчовому ланцюжку» не маю наміру брати жодної участі!
Ірка намагалася звернутися до совісті і натякала на його внутрішню шляхетність: ти ж не зможеш з нами так вчинити!
На що отримала відповідь:
– Чому це не зможу? Дуже навіть зможу! Ти ж сказала, що я негідний? Ось я і вчиню негідно – хоч виправдаю твої слова! Що не так?
Після цього дружина замовкла. А Борис, який був присутній при всьму цьому роз’ясненні, не промовив ні слова…
Отримавши після розлучення і продажу квартири свою частку, Віктор переїхав в інше місто неподалік: цього з лишком вистачило на покупку гарної однокімнатної.
Що купили Борис з Іркою, його не цікавило.
Усе складалося непогано: дах над головою був, а працювати сьогодні можна було віддалено.
Але там, після п’яти місяців проживання, Віктор раптово зрозумів, що дуже сумує за маленькою Алісою, яка раптово стала йому чужою.
Як так – Аліса і чужа? А як же всі ці чотири роки? Безсонні ночі, коли ріжуться зубки, і спільні прогулянки?
Адже не та мати, яка народила. І це може бути легко трансформовано на батька.
Так, Віктора почало тягнути до своєї маленької доньки, яка нічого не розуміла в хитросплетінні їх відносин і продовжувала вважати його своїм татом.
І тоді чоловік зателефонував колишній тещі. І від неї дізнався, що Ірка з Борисом уже розійшлися: справа навіть не дійшла до реєстрації відносин!
Кавалер, цокаючи копитами, виїхав у свої апартаменти, а колишня дружина жила одна в купленій після розлучення однокімнатній квартирі.
А Алісу віддали бабусі…
– Вони, чомусь, не змогли жити разом! – повідомила теща. І прохально сказала: – А ви б помирилися, Вітенька! Ну, заплуталася дівчина! Але тепер-то все можна виправити!
У неї із зятем завжди були добрі стосунки.
– А навіщо, Зоя Семенівна? – резонно запитав Вітька. – Після всього – миритися?
Ні, помиритися, звісно, можна було: хоча б, заради дитини.
Якщо були б якісь почуття: нехай, з одного боку.
Але Ірка його вже давно розлюбила. Та й він більше нічого не відчував до цієї красивої жінки, яка так легко визнала його негідним.
Отже, так тому й бути.
І що вийшло в сухому залишку? Розпалася сім’я, яка вважалася міцною. І кілька людей, у результаті всіх пертурбацій, залишилися нещасними.
А ще була втрачена гарна квартира. І це теж було істотним. Не рахуючи витрачених сил, нервів і грошей.
Ну, що – ти тепер задоволена, Ірочка?
Мабуть, колишня дружина була не задоволена. Але хто ж із дівчат визнається, що скоїв величезну дурість?
А Віктор почав висилати гроші колишній тещі на Алісу і регулярно спілкуватися з дівчинкою по телефону.
І, при першій нагоді, навідувати доньку. А на канікули забирати її до себе: він поки що жив один.
Адже правильно кажуть: чужих дітей не буває.
А що буде потім – покаже час. Адже недарма ж кажуть: поспішай повільно…