А ти куди зібрався? – голос долинув з кухні

Володь, а куди це ти зібрався? – Ольга виглянула з кухні, витираючи руки рушником і здивовано дивлячись на чоловіка.

Володимир, чоловік сорока п’яти років, менеджер великої будівельної компанії, вирішив діяти рішуче. Він зібрав валізу, поки дружина була зайнята приготуванням сніданку для нього на кухні. Тепер він стояв у передпокої великої затишної квартири в центрі Києва.
Ольга завжди готувала рано вранці їжу і дбала про родину. Вона вважала, що повноцінний і ситний сніданок – це не лише запорука гарного здоров’я, а й ключ до успішного дня. Коли діти були маленькими, вона піднімалася раніше за всіх і готувала для цієї галасливої орави. У них було троє дітей, тому Ольга не працювала, а займалася їхнім вихованням. На щастя, заробіток Володимира завжди дозволяв їм жити безтурботно, не потребуючи фінансової допомоги від дружини.

Володимир мовчав. Він спостерігав за Ольгою, з якою прожив двадцять п’ять років, і розумів – настав час діяти рішуче і негайно. Останнім часом дружина змінилася, втратила колишній запал в очах і життєву енергію, яку Володимир колись так цінував. Вона більше його не приваблювала як жінка.
Для цього у Володимира була Галина, молода та енергійна брюнетка, з якою він познайомився на одному зі службових заходів його компанії. Вона вразила його не лише красою, а й розумом. Більше того, Галина була сміливою та рішучою, що дуже подобалося Володимирові. Він сам був таким. І саме тому стояв у передпокої з валізою.

Пора! Досить вже, скільки можна! Чому він повинен жити з нелюбою жінкою і ще й витрачати на неї свої зароблені гроші? Діти вже дорослі, живуть самостійно. Остап і Сергій вже самі працюють, здобувши вищу освіту. Варвара, щоправда, ще навчається на четвертому курсі, але він завжди готовий їй допомогти. Тож у цьому все гаразд.

А от дружина… Чому вона повинна бути тягарем для нього? Цьому завжди нагадувала йому Галина. І він розумів, що вона права. Володимир багато працює, а дружина сидить вдома і витрачає його гроші.
– Ти давно вже повинен від неї піти. Досить нагріла собі місце, ледарка! – часто говорила йому Галина, обіймаючи. – І квартиру треба поділити. Хай живе в однокімнатній, та самотужки себе заробляє.

– Так, Галино, ти права. Нас вже нічого не пов’язує. Значить, потрібно вирішувати.
– Ти кудись їдеш, Володю? – здивовано запитала Ольга. – А чому не попередив? Я б тобі бутербродів зібрала з собою. Не можна ж так кудись вирушати голодним. Чи ти у відрядження?

– Слухай, чого це ти постійно чіпляєшся до мене зі своєю їжею, а? Бутерброди! Дурниця яка! Ти що, не знаєш – зараз на кожному кроці можна пристойно перекусити, поснідати, пообідати і навіть повечеряти? Я тобі дам зрозуміти – давно вже можна! Нікчемна господине! Вічно възиться на своїй кухні, ніби більше в житті нічого не існує.
Володимир дратувався на дружину, бо не міг приступити до головного – гордо й твердо сказати, що він іде від неї.

– Що у тебе сталося? Чого ти на взводі, Володю? – м’яко і добродушно запитала Ольга.
Вона давно здогадувалася, що у чоловіка є інша. І передчувала, що рано чи пізно він захоче піти. Сьогодні, мабуть, той день. Але Ольга була мудрою жінкою. Це, по-перше. А по-друге, вона добре знала свого чоловіка.
– А тому! Тому що я йду від тебе, ясно? Дістала мене така життя!
– Зрозуміло. А куди? – просто запитала дружина, наче він сказав їй, що на вулиці дощ.
– До іншої жінки. Вона протилежність тобі, красуня і розумниця! І ніколи не буде, як ти, вічно ввозиться на кухні! У неї багато інших цікавих і важливих справ.

– О, ти зміг зустріти таку жінку? Вітаю тебе, Володю.
– Так, а що тут такого? Хіба я не заслуговую такої? – Володимир навіть не міг повірити, що цей складний для нього розмова проходить так легко.
– Ти? Заслуговуєш. Ти заслуговуєш навіть більшого, Володю.
– Ти справді так вважаєш? – недовірливо запитав Володимир.
– Так. Я так вважаю. Хто ж знає тебе краще, ніж я? Ти багато працюєш, добре заробляєш, ти розумний і, що гріх таїти, вродливий!
– Ну, ти ж розумієш, мені ще й цю квартиру доведеться поділити, – вже більш м’яко, як би вибачаючись, сказав Володимир.
– Розумію. І це буде справедливо. Абсолютно підтримую тебе в цьому бажанні. Квартиру поділимо. Все, як належить за законом, – усміхаючись, сказала Ольга.

– Ну, ти це… Дякую тобі, звісно, за розуміння. Чесно кажучи, думав, що ти влаштуєш скандал. А ти по-людському віднеслася. Все-таки, не дарма я тебе колись дружиною вибрав, – гордо промовив Володимир.
– Тю… А що скандалити-то? Ну, розлюбили ми один одного. І що? Тепер все життя разом жити? Хто це придумав? Не ми перші, – продовжувала Ольга.
– Ну і добре. Це непогано, що ти так думаєш. Тут ще таке питання… Може, ти якусь роботу собі знайшла б. Адже я перестану тобі гроші давати. Ти ж повинна розуміти, що ми за законом станемо чужими. Або ти на аліменти подаш? Тільки одразу попереджаю, що суд ти програєш. Ти ж працездатна, здорова жінка, Ольга. Просто багато років сиділа вдома.
– Сиділа? Тобто ти так це бачиш? А троє наших дітей самі по собі виросли? Ну, добре, не сперечатимусь. А щодо роботи скажу так. Не буду шукати. Мені цього не потрібно.

– Як це? Чому? А на що ти жити станеш? Або ти сподіваєшся, що сини допоможуть? Вони ж тільки почали працювати, їм самостійно, мабуть, не вистачає.
– Я не збираюся в дітей гроші брати, ну що ти вигадуєш? – як би навіть і обурилася Ольга. – У мене є інший варіант.
– І який же, дозволь дізнатися?
– Тебе дійсно цікавить моє особисте життя після того, як ти підеш від мене?

– Ну, я з чистого співчуття і турботи цікавлюся. Все-таки у нас багато спільного, діти, наприклад.
– А я вийду заміж. І чоловік буде мене забезпечувати, – сказала Ольга і стала чекати реакції Володимира.
– Заміж? У сенсі? – захитався чоловік.
– Прямо так. Скоро я стану розлученою і самотньою жінкою. І тому маю повне право вийти ще раз заміж.

– І що – є претенденти? Або ти вважаєш, що знайти гідного чоловіка – це як у магазин сходити? Тим більше, у твоєму віці, Ольго, – чоловік скептично оглянув обличчя і фігуру дружини. – Треба ж реально оцінювати свої шанси.
– О, з цим проблем не буде! Навіть не сумнівайся! – впевнено заявила дружина.
– Звідки ж така впевненість? – Володимир розв’язав стягуючий горло галстук. Він не зауважив, як перейшов з передпокою на кухню, де почав машинально жувати тільки що спечені дружиною млинці.
– Пробач мене, Володю, буду говорити з тобою начистоту. Як говориться, відвертість за відвертість.

– Ну, говори, – Володимир дожовував вже другий млинець. – Чайчик налий мені. Що я давлюсь-то…
– Я давно підозрювала, що ти хочеш мене залишити, – наливаючи чай Володимирові, сказала, начебто між іншим, Ольга.
– Так? А звідки взялися такі підозри? – здивувався чоловік.
– Нехай це буде моєю жіночою таємницею. Так от, тоді я подумала – а що ж чекає мене в такому разі? І вирішила діяти.
– Діяти? – Володимир здивувався так, що перестав жувати.
– Саме. Я зареєструвалася на сайті знайомств. І ти знаєш, була приємно вражена кількістю чоловіків, які хочуть знайомства.
– Так? Що це тебе понесло на такі сайти? Здивувала, не очікував від тебе такої запопадливості, – якось кисло мовив Володимир.

– Ну, ми ж тепер кожен сам по собі. Тож я вирішила почати підбір кандидатів. Діло це нескладне, сам розумієш, і швидко зробитися не може. Тут не можна помилитися, щоб обранець не пішов одного дня до молодої і відважної. Ну, ти сам все знаєш, що я тобі розповідаю.
– І що – вже є кандидатури чи ти поки що тільки сподіваєшся?
– О, звісно, є! І не мало! – м’яко і водночас хитро посміхаючись, продовжувала Ольга.
– Так? Цікаво, чим же їх могла привабити жінка твого віку, як ти?
– Що? Так кандидатки в такому віці, як я, стали зараз дуже популярними на сайті. Ми буквально на розхват у мудрих, зрілих чоловіків. Що ті молоді – вони вітряні, непостійні, всяк скаче по гулянках. Вічно десь їх носить, все їм щось треба. Інша справа ми – заспокоєні, домашні, затишні, все знаємо, вміємо, розуміємо, що потрібно чоловікові.

– Ну, це просто маячня! Чоловіків завжди тягне до молодших, – заперечив Володимир.
– Тягне, не сперечаюся. Але після таких молодих їх тягне вже зовсім до інших жінок. А коли я ще написала, що чудово готую і маю свій житлоплощу, незалежну від кого-небудь, – ми ж поділимо квартиру, ти сам сказав, – то відбою від бажаючих не було!
Володимир мовчав. Він роздумував над тим, що розповіла йому Ольга. Чомусь було неприємно усвідомлювати, що у неї все так добре складеться після його відходу. Якесь почуття зародилося всередині. Ревнощі, чи що? От чорт, цього ще бракувало.
– То ти таки йдеш? Я думаю, тебе вже чекають, Володю. Недобре змушувати дівчину турбуватися. Та й мені, знаєш, пора. Сьогодні у мене запланована зустріч із першим кандидатом. Треба ще привести себе в порядок. Він вже давно кличе зустрітись. Тож, раз ти вирішив і йдеш, навіщо я відтягуватиму, правильно?

– Знаєш, я згадав. У мене ж сьогодні важлива зустріч із постачальниками. Залишу поки що валізу. Потім заберу. Ввечері. Або завтра. І ти нікуди не йди. Оце як скоренько приготувалася! Це якось навіть неввічливо щодо мене. Чоловік ще не встиг піти, а дружина вже в розгулі. Почекай з цим.
Володимир поїхав на роботу. Весь день його мучили неясні сумніви. Чи правильно він чинить, чи не засудять його діти, чи не доведеться йому самому потім гірко шкодувати про зроблене? Питання мучили і не давали можливості зрозуміти, правий він чи ні.

Адже сам Володимир бачив цей варіант інакше. Він іде до Галини, але якщо там щось не влаштовує, то завжди може повернутися до Ольги. А тепер виходило, що повертатися буде нікуди. У Ольги буде інший чоловік.
Ближче до вечора до нього нарешті дозвонилася Галина.
– А в чому справа? Я чекала тебе вранці з речами? Чому ти не приїхав? Я тут підібрала квартиру для нас у дуже хорошому районі. А ще потрібно з’їздити в меблевий салон, потрібно, щоб ти схвалив мій вибір по спальному гарнітурі. Так, і ще потрібно заїхати в турбюро до Ігоря – оплатити поїздку на Балі. Ти пам’ятаєш про Балі, котелек?
Галина пищала без зупинки, навіть не слухаючи, чи відповідає їй Володимир чи ні.
– Галино! Помовч секунду! – закричав він.
– Так, – вона перервала свій словесний потік.
– А що у тебе сьогодні на вечерю? – ні з того, ні з сього запитав Володимир.
– На вечерю? Нічого… – Галина розгубилася. – Я ж на дієті. І тобі треба схуднути, ми ж це обумовили. Ну, якщо ти хочеш, можна замовити щось із ресторану…
Вона ще щось говорила, а Володимир вже відключився. Він знав, що вдома його чекає ситний обід і спокійний, розмірений вечір. І на Балі йому зовсім не хотілося.
Не буде інший чоловік його Ольгу називати своєю дружиною. Не бути цьому!