Аферисти усміхнулися, коли їм відчинила сухенька дев’яносторічна бабуся. Але раптом за її спиною з’явився

Шахраї зраділи, коли їм відчинила мала і сухенька дев’яностолітня бабуся. Але тут, за її спиною, з’явився величезний пес Сірко…

Софія Петрівна, хоч і стародавня, але цілком сучасна жінка. У свої дев’яносто років вона спілкувалася зі своїми онуками по скайпу та оплачувала комунальні послуги через Інтернет. “Бо навіщо мені стояти в черзі на пошті, марнувати час?” – говорила вона.

Мужа Софія Петрівна поховала ще дванадцять років тому. Єдиною живою істотою, яка скрашувала її життя, був старий (за собачими мірками, звісно) пес на ім’я Сірко — таке дивне прізвисько йому дав колись чоловік Софії Петрівни.

Кожного ранку і вечора всіх околицях бачили Софію Петрівну, яка неспішно прогулювалася з паличкою в одній руці і поводком в іншій. Поводок, втім, був потрібен більше для вигляду — Сірко ніколи нікого не кусав, хоча виглядав грізно, особливо в молодості.

Звісно, Софія Петрівна знала, що такі самотні й літні люди, як вона, частіше стають жертвами всіляких шахраїв. Спочатку їй про це розповіли онуки. Потім дільничний. Згодом вона прочитала про такі випадки в інтернеті. А пару місяців тому їй зателефонувала знайома і в сльозах розповіла, що у неї виманили “гробові” гроші.

Тому, коли у двері Софії Петрівни подзвонили, вона вже була насторожена. На порозі стояли двоє молодих людей — хлопець і дівчина років двадцяти п’яти. Вони представилися працівниками соціальної служби.

— А я нікого не викликала, — з хитрим прищуром сказала Софія Петрівна.

— А ми самі прийшли, — вишкірився хлопець. — Скажіть, за останній місяць ви щось купували в аптеці?

— Як то не купувала? Звичайно, купувала. Вік у мене такий, знаєте, що в аптеку я ходжу так само часто, як і до магазину! Дев’яносто років — це не жарт! — говорила Софія Петрівна. Вона могла годинами перераховувати, що купувала, які таблетки приймала і з яким ефектом.

Але молодих людей це, здається, не дуже цікавило.

— Так вам належить компенсація від держави! Це нова підтримка від уряду. Давайте ми зайдемо, ви знайдете чеки, ми все зафіксуємо! — запропонувала дівчина.

Софія Петрівна про себе усміхнулася. Ця схема була їй добре відома: непрохані гості заходять у квартиру, один відволікає господиню, інший обшукує тайники і хапає все, що погано лежить.

Так і сталося. Парочка зайшла в кімнату, і дівчина одразу ж попросила піти з нею на кухню та налити їй води.

— Так, красуне, обов’язково! А щоб ви, молодий чоловік, тут не нудьгували, з вами Сірко посидить, — усміхнулася Софія Петрівна.

Якраз у цей час до кімнати увійшов Сірко — сонний, але насторожений появою незнайомців. Виглядав він грізно, дарма що старичок.

Софія Петрівна з дівчиною вийшли з кімнати. А Сірко повільно підійшов до хлопця і пильно подивився в очі.

“Будеш нишпорити по господарських речах, я тобі голову відірву”, — немовби хотів сказати пес. Молодий чоловік весь цей час боявся поворухнутися.

Не дивно, що після такого прийому пара згадала про термінові справи і поспішила.

— А як же компенсація? Ну, за ліки? — з деякою іронією запитала Софія Петрівна.

— Ми зв’яжемося з вами пізніше, — пробурмотіла дівчина і поспішила до виходу.

Софія Петрівна проводила гостей строгим поглядом, зачинила двері і погладила Сірка. А потім набрала дільничного, описавши цю пару — нехай розбирається, що це за така соціальна служба!