Алло, мені байдуже, що в тебе температура. Швидко збери мені їжу на роботу, а потім вже лежи!

«Алло! Мені байдуже, що в тебе температура! Збери мені тормозок на роботу, і хутко з цим! Потім будеш лежати та хворіти!» – закричав Олег.

Олена весь тиждень працювала, втомлювалася, але жила мрією, що на вихідних відпочине. Та де там… Хочеш насмішити Бога – розкажи йому про свої плани. Увесь вільний час вона прибирала, готувала їжу, а потім ще допомагала свекрусі на їхньому городі у селі.

Понеділок. Ранок. Олена прокинулася від немилосердного головного болю та ломоти в тілі. «Здається, захворіла», – промайнуло в голові, і в ту ж мить до болю в спині додалося тремтіння. Поруч гучно хропів чоловік, розкидавшись на ліжку.

Олена подивилася на знайомі, але тепер уже чужі риси його обличчя. Вона ледве пригадувала, коли той самий коханий чоловік, за якого вона вийшла заміж шість років тому, перестав бачити в ній жінку. Тепер вона для нього була лише прислугою.

«Принеси! Подай! Стулися та мовчи!»

Біль різко пронизав тіло ще сильніше. Потрібно було зібратися із рештками сил і встати – треба ж зібрати малого до садка.

Ранок видався морозним. Її шкіряний пальто давно перестало зігрівати, й вона щоразу це відчувала. Ще до нового року зверталася до чоловіка: «Олеже, купи мені нову куртку, будь ласка, мій одяг зимовий вже зовсім зносився». У відповідь тільки крик та образи: «Пха, куртка! Звідки гроші брати? Майже весна. Потерпиш. У мене, між іншим, великий план – перфоратор новий куплю».

Відчуваючи запаморочення, Олена все ж вирішила спробувати поговорити з чоловіком:

– Олеже, відведи, будь ласка, Богдана до садка. Я явно захворіла, мені зле, дуже зле…

Чоловік невдоволено хутнувся, підвівся на ліктях і зло глянув на дружину.

– Здається, ти сама розберешся. Ведіш малого до садка – а там на лікарню сходиш. Я ж втомлююся, й мені, до речі, завтра рано на роботу. Не фанатію бігати зрання по твоїх клопотах, – промовив Олег і швидко ліг назад.

Олена гірко зблідла.

– Тоді хоча б дай грошей на ліки, – тихо прошепотіла вона. – Я ж зарплату віддала на наш кредит…

Чоловік ляскнув кулаком по ліжку.

– От ти жартуєш? Може, я мільйонер? Усе у нас безкоштовне, не вигадуй.

Сльози обпалили обличчя Олени, коли чоловік майже заволакав:

«Швидко збери мені тормозок і заведи малого в садок! А лікуєшся сама! Замаєш зі своїми сльозами мене добивати!»

Набравшись сил, Олена дісталася кімнати сина. З-під ліжка вийняла коробку, де заховала останні заощадження «на чорний день».

Спакувавши Богдана, вони вийшли у двір. Морозний вітер пронизав її до кісток. Схопивши малого за руку, вона відвела його до садка.

– Пані Олено, вам зле? – почула насторожений голос виховательки.

Дивно було відчувати, як стороння людина помітила її стан, коли її ж чоловік був байдужим до цього. Стогнучи, жінка попрямувала до поліклініки, де в коридорі біля лікаря втратила на кілька секунд свідомість.

Від сильного запаху нашатирю проснулася. Над нею схилилися лікарі.

– Пієлонефрит у складній формі. Вам потрібна антибіотикотерапія. Першу ін’єкцію я зроблю, але далі потрібні медикаменти. Зможете самі організувати це вдома? – запитав лікар.

Промовчавши, вона купила в аптеці ліки і ледве дійшла додому. У квартирі розносився запах їжі – Олег вирішив приготувати сніданок.

– Єгор повернулася, наче! А я вже й сам ладнав собі їсти. Ходи, натри дерунів! А якщо нема сметани – бігом в магазин, – командував він.

39,7. Температура горіла на термометрі.

– Мені дуже зле… – прошепотіла вона. – Ще й пієлонефрит… Треба відлежатися.

– Ти знущаєшся? Хто мене матиме годувати?! Сам!? Що далі взагалі? Голодним піду! – кричав Олег.

«Що я знайшла у цьому холодному чоловіку?»

Сил сперечатися більше не було. Забравши з собою сина, вона переїхала до батьків, а незабаром подала на розлучення. Через два роки Олена познайомилася з чоловіком, який полюбив її сповна, просто за те, що вона є. Тепер вона щаслива, і ніхто вже не сміє її принижувати.