З життя
Авіакатастрофа у високогір’ї: не Гімалаї, але теж вражає висотою
Високо в Карпатах розбився літак. Не те щоб Гімалаї, але достатньо високо, щоб замерзнути. Та вже нікому було замерзати. Усі загинули. Всі, крім великого рудого собаки та маленького сірого кота. Собака була в багажному відділенні у клітці, і це, мабуть, її і врятувало. А кіт просто лежав на колінах свого господаря. Після удару він вилетів з розбитого на частини літака. Пролетівши метрів п’ятдесят, упав у м’який сніг. Отямившись за кілька хвилин, пішов похитуючись у напрямку до димлячих уламків. Адже там залишився його господар. Біля купи розкиданих крісел сидів великий рудий пес.
— Не йди туди, — сказав він коту. — Не йди. Там нікого живого не залишилося.
Кіт подивився на нього нерозуміюче і пішов далі. Він ще не відійшов від шоку. Тоді пес підійшов до нього, схопив зубами за загривок і підняв у повітря, тримаючи, поки кіт не перестав махати лапами і шипіти. Потім поставив поруч з собою і сказав:
— Всі загинули. Всі, крім нас. — Пес подивився навколо і здригнувся. — Скоро і ми помремо від холоду і голоду, якщо залишимося тут. Треба йти.
— Куди йти? — запитав кіт. — Мені більше нікуди, адже моя людина тут. Я, мабуть, нікуди не піду, залишуся поруч з ним. Ми ж усе моє життя разом. Кому я тепер потрібен? Ні, не піду.
Пес уважно слухав, а потім знову схопив його зубами за шкіру на шиї і поніс. Він йшов вниз. Туди, де закінчувався сніг і холод, і де були люди. Пес не розумів, чому він туди йде і не знав, звідки йому відомий напрямок. Але це зараз не було головне. Головне — не стояти на місці, а йти.
Коли лапам зовсім стало важко від колючого снігу й льоду, він поставив поруч кота і викопав велику нору, де й приліг відпочити. Кота він поклав собі під живіт. Щоб не замерз.
Вранці вони продовжили шлях. Пес так і ніс усю дорогу свого сірого супутника. А той тихенько пхикав і плакав. Він не вмів нічого, окрім як лежати на колінах у свого улюбленого господаря.
Коли вони вийшли на велику галявину, залиту сонцем і зовсім без снігу, кіт задихнувся від тепла, запахів і раптово нахлинувшого голоду. Навколо метушилося дуже багато людей. Всі були вбрані в оранжеві куртки і каски. Усі кричали і поспішали.
— Рятувальники, — сказав пес коту. — Сиди поруч, оглянемося, а потім вирішимо, що робити. Можливо, хтось і їсти дасть.
Високий чоловік з рацією на поясі кричав у переговорний пристрій. Він вимагав точніших координат.
— Ми не можемо йти у невідомість. Ми не можемо обшукати всі гори. Вишліть ще гелікоптери. Нехай шукають дим.
Пес уважно дивився на худого та засмаглого чоловіка. Усі пробігали мимо, нікому не було діла до двох істот серед рятувальників.
— Гей, гей! — раптово спотикнувся чоловік з рацією. Він як вкопаний зупинився біля кудлатої парочки. Потім присів поруч і уважно подивився на собаку.
— Звідки ви взялися? — запитав він, наче сподіваючись, що собака відповість. Й вона відповіла. Пес тихо сказав: — “Гав!” — потім завив і показав головою вгору.
— Усім тихо! — раптом грізно закричав засмаглий чоловік.
— Ви ж із літака, так? Як же ви сюди добрались?!! А показати шлях угору зможете? — говорив чоловік, не зупиняючись, а потім…
Потім він підхопив на руки кота і пішов у великий намет, а пес сам пішов за ними. Усі рятувальники скупчилися навколо, а ті, кому не вистачило місця, стояли зовні й обговорювали цей випадок.
Через годину худий засмаглий чоловік, виявився керівником рятувальної групи, вийшов з намету, ведучи на повідку великого рудого пса. Назирлітав їм через щілину дивився кіт, раптово голосно закричав від страху. Він не хотів тепер і цього рудого пса втратити.
Чоловік і собака зупинилися і подивилися назад.
— Ну чому ти кричиш? Чому ж ти так кричиш? — сказав засмаглий чоловік. — Я обіцяю тобі, що ми повернемося. Обов’язково повернемося. Пес обернувся і тихо ласкаво гавкнув коту.
Той повернувся в намет і ліг на похідну кровать засмаглого чоловіка. Він буде чекати.
І пес повернув угору той шлях, ведучи рятувальників до літака. Потім знову спускався вниз, коли останнє тіло було зняте з вершини.
У наметі їх чекав кіт і першим кинувся на пса, почав тертися об нього.
— Ой вже ці ваші котячі ніжності, — зніяковіло зауважив пес, кидаючи погляд на чоловіка.
— Все гаразд, — сказав високий засмаглий чоловік. — Це добре. Правильний кіт. Буде нас з тобою чекати з прогулянок і з поїздок. Пес усміхнувся на весь рот своєю собачою усмішкою. Тепер усе було гаразд.
— Ось бачиш! Ось бачиш, — казав він коту, коли вони летіли вниз у гелікоптері. А ти ж не хотів іти, а я тобі говорив!
Кіт притискався до нього своєю сірою головою і тихенько муркотав.
“My Wife’s Mum Is Loaded—We’ll Never Have to Work!” My Friend Antony Declared. But His Dream of a Life of Leisure Didn’t Go As Planned
My wifes mother is loadedwell never have to work, my friend exclaimed with delight. One of my acquaintances, George, always...
A Grandson’s Request: An Uplifting Story “Gran, I need to ask you something—it’s really important. I need a lot of money.” He arrived in the evening—nervous, restless. Normally, Daniel popped round to see Lilian twice a week, happy to fetch her groceries or pop out the bins. Once, he even fixed her old sofa. Always calm, always confident—never like this. Lilian always worried—it was a strange world out there. “Daniel, love, can I ask—why do you need the money? And how much is ‘a lot’?” Her voice was steady, but her heart thumped. Daniel was her eldest grandson—a good lad, kind at heart. He’d finished school a year ago, working part-time while studying. His parents hadn’t voiced any concerns, but why would he need so much cash? “I can’t say yet, Gran, but I promise I’ll pay you back—just not all at once…” “You know I’m only on my pension,” said Lilian, torn, “How much exactly?” “One thousand pounds.” “Why not ask your parents?” Lilian asked absently, already guessing his answer. Daniel’s dad—her son-in-law—was strict, expected children to solve their own problems and not stick their noses where they didn’t belong. “They wouldn’t help,” Daniel replied, confirming her thoughts with a sigh. Had he got mixed up in something serious? Would giving him the money only make it worse? But what if not giving it made things even harder? She studied him with concern. “Gran, it’s nothing bad, I swear. I’ll pay you back in three months—promise! Don’t you trust me?” She probably should lend it, even if he never returned it. There ought to be someone in his life who has his back; someone he can trust—so he never loses faith in people. She did have that money set aside for emergencies. Perhaps this was the one. After all, Daniel had come to her. Funerals could wait—life was for the living. It’s family—family you must trust. They say if you lend money, be prepared to lose it. The young can be unpredictable… but Daniel had never let her down. “All right, I’ll lend you the money for three months, as you said. But wouldn’t it be better for your parents to know?” “Gran, you know I love you, and I always keep my promises. If you can’t help I’ll try to get a loan—after all, I do work.” The next day, Lilian went to the bank, withdrew the money and handed it to Daniel. He beamed, gave her a grateful hug, and dashed off: “Thank you, Gran, you’re the best. I’ll pay you back—I promise!” Lilian returned home, brewed herself a cup of tea, and pondered. So many times in her life she’d desperately needed help. Every time, someone came through. But now, these days, everyone looked out for themselves. Times were tough. A week later, Daniel popped in again, cheerful. “Gran, here’s the first bit back—I got an advance at work. Oh, and can I bring a friend round tomorrow?” “Of course, love. I’ll bake your favourite—poppyseed cake.” She smiled, relieved—whatever it was, she’d soon know. Daniel came that evening. Not alone. A slender young woman stood by his side. “Gran, this is Lisa. Lisa, meet my lovely Gran, Lilian.” Lisa blushed, “Hello, thank you so much, Mrs Taylor!” “Come in, both of you,” Lilian relaxed—they seemed good together. They sat and chatted over tea and cake. “Gran, I couldn’t tell you before. Lisa’s mum became suddenly very ill; there was no one else to help and Lisa was so worried—she made me promise not to explain why I needed the money. But it’s over now—her mum’s had the operation. The doctors say she’ll recover.” Daniel looked at Lisa, squeezing her hand. “Thank you—you’re so kind. I can’t thank you enough,” Lisa said, turning away to hide her tears. “I told you, everything’s all right, don’t cry,” Daniel smiled, “Come on, Gran, we’d better be off—getting late.” “Take care, dears, goodnight—may everything work out for you.” As they left, Lilian crossed herself (old habits die hard). Her grandson had grown up—a solid young man. She was glad she trusted him. It wasn’t really about the money; it brought them closer. Two months on, Daniel repaid her in full. “Just think, Gran. The doctor said if we hadn’t acted so quickly, it could have ended much worse. I didn’t know how I could help Lisa. I realise now—there’s always someone willing to step up when things are hard. And I’ll always look after you, Gran—you’re the best in the world!” Lilian ruffled his hair, as she had when he was little. “All right, off you go—and bring Lisa round soon!” “Of course,” Daniel grinned, hugging her. As she closed the door, Lilian remembered what her own gran used to say: “You must always look after your own. It’s the English way—never turn your back on family. Remember that!”
Gran, Ive got a favour to ask you. I really need some money. A lot. James turned up at Sarah...
We Should Have Got Ready for the Baby Sooner! My Return from Hospital Was a Nightmare—My Husband Didn’t Prepare Anything, the House Was a Mess, and I Was Embarrassed in Front of Our Family. Whose Fault Was It That We Weren’t Ready?
You know, I really should have got things sorted well before the baby arrived! Ill never forget the day I...
No One to Really Talk To: A Story of Old Friends, Long-Lost Numbers, and a Conversation That Changed Everything
Honestly, Mum, how can you say youve got no one to talk to? sighed her daughter, the exhaustion plain in...
I Paid the Price for My Son’s Happiness: How I Chose the Perfect Daughter-in-Law and Found My Son’s True Love with a Little Help and a Secret Deal
I Paid for My Sons Happiness I mulled it over for ages, and finally decided I would hand-pick my sons...
The Ringtone on My Daughter-in-Law’s Phone Made Me Rethink Helping My Son’s Young Family Find a Home
Diary Entry Living alone in my lovely one-bedroom flat in the heart of London has suited me well enough these...
For about an hour, I observed young would-be parents who had only just left sixth form.
For about an hour, I observed a pair of soon-to-be parents, barely out of sixth form. Not long ago, I...
“You’re Not a Wife, You’re a Servant. You Don’t Even Have Children!” – When Helena Moved in During Renovations, Her Mother-in-Law’s Cruelty Tested Her and Her Husbands Marriage in Their London Home
Youre not a wife, youre a servant. And you dont even have children! Mum, Emily will be staying here for...