Бабуся залишила моїх дочок прабабусі і образилася, коли я їх забрала додому.

Валя віддала моїх дочок прабабці й образилася, коли я забрала їх додому.

Мій чоловік і я часто сварилися, тож вирішили розлучитися. Ми не ділили майно, єдине, про що колишній чоловік попросив суддю, — це визначення часу для спілкування з дітьми, адже у нас дві дочки. Навіть без рішення суду я б не перешкоджала дітям спілкуватися з батьком, особливо враховуючи, як вони його люблять і як їм сумно від нашого розриву. Як наслідок, в рішенні суду з’явився пункт, який зобов’язував мене віддавати дітей батькові кожну парну суботу та неділю. Ми домовилися з чоловіком, що він забиратиме дочок у п’ятницю ввечері.

Минулого тижня чоловік, як завжди, приїхав за дітьми, я дала йому речі, іграшки та аптечку. У них вдома в тата були зубні щітки і тапочки.

Відвернувшись від теми, скажу, що колишній чоловік живе з мамою і бабусею. Бабусі чоловіка вже за дев’яносто, але вона ще досить енергійна як на свій вік. Її обмеження здоров’я пов’язані лише з віком, вона вже не бігає, часто відпочиває, і останнім часом почала втрачати слух, так що майже доводиться кричати, розмовляючи з нею.

Коли чоловік забирає дівчаток, старша дочка отримує телефон для зв’язку. Дзвоню кілька разів за вихідні та питаю, як справи, для власного спокою.

Минулої п’ятниці я з якоїсь причини вирішила зателефонувати раніше:

– Олю, що робите з татом?

– Тато поїхав на день народження…

– Гуляєш з бабусею?

– Вона теж поїхала…

– …?

– Сказала, що повернеться ввечері.

Перервала розмову з Олею і зателефонувала чоловікові:

– Що відбувається, чому дівчата з прабабусею?

– Це проблема? Ввечері прийде моя мама, я на ніч не вдома.

– Чому ти їх забрав, якщо не збирався за ними дивитися?

– Бабуся і прабабуся хотіли провести з ними час.

– Ти мене дратуєш? За ними дивиться лише прабабуся!

– Мама пішла до подруги на річницю, я знаю.

– Ти знаєш, що прабабуся спить більше, ніж не спить, і майже не чує?! Я їду за дітьми!

Пів години потому я вже дзвонила в квартиру колишньої свекрухи. Двері відчинила Оля.

– Доню, чому ти навіть не запитала, хто дзвонить?

– Думала, бабуся прийшла…

– А де прабабуся?

– Вона спить.

– А що ви робите?

– На балконі дихаємо свіжим повітрям і пускаємо мильні бульки, тато купив нам нові!

Коли я почула “на балконі дихаємо свіжим повітрям”, у мене підкосились ноги. Сіла на стілець біля дверей віддихатись. Дві маленькі дівчинки дихають свіжим повітрям на восьмому поверсі і пускають мильні бульки!

Коли ми збирались, прокинулася прабабуся. Вона здивувалася моєму візиту.

– Хто тобі двері відчинив?

Пів години пояснювала людині, яка погано чує, хто відчинив двері і що роблять діти, поки вона спала. Якийсь час ми мовчки збиралися, махнули руками і вийшли. Прабабуся була дійсно засмучена:

– Ну, я трохи спала, а тепер дітей забирають…

Буквально через годину мій телефон розривався. Дзвонив мій чоловік, дзвонила свекруха і були обурені моїм “самоуправством”. Навіть нагадали мені рішення суду. Я перервала їх обурені тиради простим питанням:

– А як ви думаєте, дорогі колишні родичі, безпечно, щоб дві дівчинки пускали мильні бульки з восьмого поверху, стоячи на балконі без дорослих?

І чоловік, і свекруха пробурмотіли щось, а я закінчила питанням:

– І чому мені двері відчиняють діти, а не спляча прабабуся?

Кілька днів потому чоловік вибачився й пообіцяв, що більше не залишатиме дочок ні з бабусею, ні з прабабусею. Я погодилася, вірячи на слово, що якщо він не зможе бути з дівчатами, то просто їх не забере, попередивши про це заздалегідь, щоб діти не засмучувалися.

Ми вирішили й домовилися про умови знову. Сподіваюся, що в подальшому все буде так, як домовилися, і мені не доведеться знову контролювати ситуацію.