Батько вигнав сина, а невістку прийняв за рідну

Я завжди поважав діда Василя. Ми з мамою, татом та дідусем зі сторони батька жили в одній хаті. Ми з батьками жили у самій хаті, а дідусь – у прибудові.

Кожної неділі ми збиралися за одним столом на вечерю. Це було важливо для діда, і він стверджував, що така традиція повинна жити.

Тяжка розмова, яка запам’яталася мені, відбулася, коли мені було 7 років.

– Ольго, я хочу розлучитися. Закохався в іншу. Вибач, якщо можеш. Планую жити тут з нею, тому у тебе є тиждень, щоб знайти новий притулок.

Ці слова, сказані без емоцій, вразили мене. Маму вони ще більше вразили, вона просто заплакала. Вона почала збирати речі і взяла телефон, щоб подзвонити бабусі. Мабуть, хотіла сказати, що скоро приїде жити до неї.

Дідусь забрав у мами речі з рук і сказав:

– Олю, я не дозволю тобі втратити хату. Швидше збирай речі цього паскудника.

– Що? Я не згоден. Це мій дім, і я тут житиму зі своєю новою жінкою.

– Спробуй тільки. Я вже сказав: збирай речі та йди звідси! – наказав дід і кинув на нього такий різкий погляд, що аж від страху перетягло.

– Тому і називають тебе чарівником у селі!

– Плетуть дурниці. Я просто вмію передчувати.

Після цього дід звернувся до мами:

– Я завжди мріяв про доньку, і ось Бог послав мені тебе. Залишайся тут, я буду поруч.

Батько пішов з дому. Я його більше ніколи не бачив. Чув, що він поїхав з новою дружиною за кордон.

Я виростав, а дід став для мене заміною батька – строгим, але справедливим. Як тільки я щось накоїв, він доручав мені нові домашні справи.

Прогуляв уроки – пас корів, сказав мамі грубе слово – колов дрова. І так далі.

Коли мені виповнилося 20, ми з друзями запланували поїздку на море. Мама була у відрядженні, зв’язатися з нею не вдавалося, тому я вирішив їхати. Почав пакувати речі, коли до кімнати зайшов дід.

– Куди зібрався, хлопче?

– На море їду. Не пустиш?

– Думаю, що ти нікуди не поїдеш.

– Діду, я вже дорослий, ти вже не можеш мене зупинити.

Я взяв речі і збирався вийти, але щось мене стримало. Дід похмуро глянув на мене:

– Не важливо, чи ти дорослий, ти не поїдеш.

Наступного дня я дізнався з новин, що автобус, на якому ми мали їхати, потрапив у ДТП. Пізніше я зрозумів, що дід врятував мені життя своїм передчуттям.

Діда не стало декілька років тому. Соромно зізнатися, але особливо не сумував за ним через його складний характер.

Тепер у мене є родина, дочка Оксана. Назвав на честь мами. Одного вечора ми пішли кататися на гірки. Вже сутеніло, але Оксана дуже хотіла ще раз з’їхати. Я дозволив.

Донька швидко побігла на гірку та почала спускатися. Її понесло далеко через легкість. Вона рухалась до дороги, і серце в мене завмерло.

Раптом санчата стали, ніби невидима стіна зупинила їх.

– Оксанко, ти ціла?

– Так, тату. А де дідусь?

– Який дідусь?

– Той, що вийшов на дорогу, помахав рукою і зупинив санчата. Він сказав, що тут кататися не можна і сперечатися з ним марно.

Я зрозумів: дідусь тоді врятував мене, а тепер врятував мою доньку. Тепер я ще більше його шаную, бо він навчив мене цінувати життя.