Бажані гості

Васильні гості

— Галино, ні! У мене немає місця, щоб усіх вас розмістити, — твердо промовила Марічка. Вона вже відчайдушно намагалася ввічливо пояснити двоюрідній сестрі по телефону, що візит небажаний, а проживання неможливе, й варто знайти інші варіанти.

— Ой, так твоя мама й казала — аби відмовити гостям. Ось я ка-ка домівка, а місця, звісно, немає, так я й повірила. Ось, між іншим, твоя мама завжди знаходила і місце, і їжу, а часи які були — не те, що зараз, — завелася Наталя. — Ми приїжджаємо сьогодні ввечері й не дай Боже…

Договорити їй не дав Марічковий чоловік. Проходячи повз, чоловік з усмішкою простягнув руку до дружиного телефону і, коли жінка вже віддала трубку, гаркнув у неї так, що «тих, хто на іншій стороні» напевно вклало од вуха.

— Сказано ж — немає місця! А як ще будеш так грубіянити моїй жінці — ні ти, ні хто з твоєї родини сюди ніколи не зайде!

Трубку поклали. А де ж Олександр ще не додав конкретні маршрути, по яких родичам дружини слід було б піти. Що за неввічливі люди — замість би дослухати…

— Дякую, — зітхнула Марічка. У їх парі вона була так званою «мямлею» і «розмазнею», а Олександр відзначався більш жорсткими методами.

— Двері зачиняй. Бо точно спробують приїхати і по факту навалитися.

— Ще й за таксі вимагатимуть заплатити, уже будь певна, — зітхнула Марічка, слухняно перевіряючи, чи зачинені хвіртка й ворота в будинку. А також — додаючи номер двоюрідної сестри в чорний список. Дітей було шкода, звісно — Галя напевно їх потягне і туди, і назад, але… Марічка їй свого розуму не вставить. Та й відвадити небажаних гостей іншим способом явно було неможливо.

Та ще від мами, напевно, наслухається… А ж це ж мама все почала. Галя правильно сказала — вдома в батьків Марічки завжди всіх були раді, кров був готовий, і стіл, і все інше, належне для прийому дорогих гостей. Серед родичів їхня сім’я вважалася найповажнішими й гостинними людьми, добре вихованими, гідними наслідування і так далі, і тому подібне.

Тільки чим старшою ставала Марічка, тим менше їй це подобалося. Через низку причин. По-перше, звісно ж, те, що для розміщення родичів жертвували насамперед інтересами Марічки. Батьки спали у своїй кімнаті, а ось Марічці доводилося переїжджати на незручний диван у кухню щоразу, як їхня квартира піддавалася навалі гостей. Це мінімум на тиждень щомісяця. Потрібно сказати, що спина дівчинки зі сколіозом «спасибі» за таку ночівлю не говорила?

Звісно, що купити нормальний ортопедичний матрац батьки б не змогли, але невже не можна було придбати для гостей якийсь надувний? Або взяти хоча б з рук десь розкладне крісло для Марічки, яке поставити на тій же кухні замість того чортового продавленого диванчика, після якого вона по три дні не могла нормально розігнутися? Ах, звісно, грошей не було навіть на такі дрібниці. А не було цих самих грошей, тому що гостям на стіл треба поставити найкраще. Привітати, поважати, щоб все було, як у людей.

Діставався на час візитів кришталь із серванта, на стіл ставилися всі наявні продукти, включно з відкладеним на свято дефіцитом. Скільки разів Марічка святкувала день народження з пюре та солоною оселедцем, бо дефіцитну ковбасу, куплену до свята, за три дні до цього самого свята з’їдали «дорогі гості»? Останньою краплею для Марічки стала подарована подругою на чотирнадцятиріччя коробка цукерок.

Її віддали Марічці за тиждень до свята, бо подруга поїхала з батьками на відпочинок і не могла привітати в потрібну дату. А Марічка замість того, щоб відразу ж з’їсти рідко передають солодощі, як робила би будь-яка нормальна дитина, вирішила відкласти цукерки на своє свято. Щоб і самій поїсти, і маму з татом пригостити. І лише два дні не пройшло, як ці самі цукерки виставили на стіл черговим приїжджим гостям, а Марічці навіть батьки не здогадалися відкласти хоч по одній цукерці кожного виду, щоб дівчинка хоча б спробувала їх!

З першої ж стипендії, поїхавши через рік у технікум, Марічка купила собі таку ж коробку і з’їла сама, ні з ким не ділячись. Тоді ж і вирішила: у житті більше не буде такою «люблячою» і «гостинною», як її батьки. А потім вона зустріла Олександра, вийшла за нього заміж і народила сина. До того моменту, як Михайлу виповнилося десять років, пара вже купила ділянку і збудувала на ній будинок для круглорічного проживання.

— Та ще й який великий! — першими коментували родичі по Маріччиним лініям. І даремно було пояснювати, що будинок зведений рівно по межі двох ділянок. Що технічно їхній родині належить половина цієї «великої будівлі», а іншу частину займає сім’я брата чоловіка. У кожної половини будинку був свій вхід, комунікації, навіть адреси були різними. Звісно, між ділянками залишили хвіртку, щоб швидко ходити один до одного в гості, але від цього якісь права у однієї сім’ї на другу половину будинку не з’явилося.

Але деякі родичі пропускали цю інформацію мимо вух. Правда, до Наталії ніхто не осмілився нагрянути в гості, порушивши всі правила, встановлені Олександром і Марічкою у їхньому домі. Правила ці, насправді, були простими. Марічка охоче дозволяла нормальним, адекватним людям із числа рідні, які приїжджали до їхнього міста по справах або просто на відпочинок, зупинятися у їхньому з Сашком домі. Але тільки в кількості не більше трьох осіб (гостьова кімната була розрахована на три спальних місця) і максимум на два тижні.

Більшість родичів цілком влаштовував такий варіант. Багато ровесників Марічки навіть за власною ініціативою, приїжджаючи, скидали гроші на продукти, щоб молоді батьки не годували зайві роти за свій рахунок. Багато також допомагали по господарству, ще — не влаштовували з свого прибуття ціле шоу, мовляв, розважайте мене. Багато, але не Галя, яка ще чотири роки тому повідомила «радісну новину» про народження двійні і про те, що вони усією дуже великою тепер сім’єю хочуть при нагоді відвідати Марічку й чоловіка.

У відповідь на це Наталії було сказано рішуче і чітке «ні». Олександру не сподобалася ідея ділити будинок з такими маленькими дітьми. Та ще й Михайло навчався в школі з досить високим навантаженням, а тому — явно був би проти постійного крику маленьких дітей за стінкою. Галю відповідь “вибач, але ми всі тут не вмістимося” не влаштувала. І якщо в попередні чотири роки вона лише докоряла Марічці телефоном і розпускала серед родичів чутки про жадібність і негостинність «зазнавшихся» родичів, то цього разу подзвонила і фактично повідомила, що вони всією сім’єю з шести осіб вирішили почтити своїм перебуванням дім Марічки та Олександра.

Галя, чоловік, троє дітей і, звичайно ж, Галина мама — хоч і нерідна за кров’ю, але все ж таки тітка Марічки, мабуть, привезена з собою в якості «важкої артилерії». Спочатку ж Марічка намагалася пояснити двоюрідній сестрі, що немає у них місця для розміщення шести осіб. Максимум троє — більше просто не влізе. Гаразд, четверо, якщо менших дітей покласти на розкладне крісло з гостьової кімнати разом «валетом». Можливо, п’ятеро вмістилися б, якщо б старшого сина батьки взяли спати до себе. Але куди в такому розкладі дівати маму Галини, було зовсім не зрозуміло?

— Синок твій міг би й на кухні на дивані поспати, — випалила тоді Галя. І Марічці прямо передернуло — відразу згадалось, як вона сама ночувала на дивані в кухні, поки «дорогі гості» з комфортом давили подушку на її улюбленій ліжку. Займали її кімнату, їли все найсмачніше, після чого сім’я до зарплатні сиділа на макаронах, а ще… Спогади не полишали до пізнього вечора.

Вже коли Марічка сподівалася, що до родички дійде, що напрошуватися негарно, по дому пролунав дзвінок у двері. Потім ще раз, ще й ще. У камеру домофона нахабно дивилася Галя. Поруч стояв її чоловік і сонні, капризничаючі діти. Тітка про щось перемовлялася з таксистом, а Марічка дивилася на це і все намагалася зрозуміти — на що саме сподіваються небажані гості.

Пролунав дзвінок по телефону. Мама. Ну хто б сумнівався.

— Марічко, там Галина під вашим домом стоїть, їм потрібно заплатити за таксі й розмістити всіх.

— Ні, мамо, ніхто в нашому будинку не розміститься, особливо ця сімейка. Не попередили, що приїдуть — раз, їх надто багато — два, та і взагалі…

Розповідати про пропозицію виселити Михайла з його кімнати Марічка не стала. Мама не зрозуміла б. Вона і зараз не зрозуміла, починаючи сварити недолугу дочку за те, що та не слідує законам гостинності, що їй, мамі, соромно перед численними родичами…

— Краще б тобі було б переді мною соромно, мамо. І за вкрадені у мене цукерки, і за те, що ти мене з моєї кімнати постійно виганяла, — зітхнула Марічка і додала номер матері в чорний список.

Тимчасово, звісно. Через тиждень, коли матір заспокоїться, Марічка знову спробує з нею поговорити. І тоді вже, якщо її межі так і не навчаться поважати…

Олександр з усмішкою спостерігав за подіями перед домофоном. Ось вичерпалися родичі стукати і дзвонити, ось Наталя погрозила відеоекрану кулаком, ось уся родина сіла в таксі і поїхала кудись далі. Чи то готель або знімну квартиру шукати, чи то переглядати списки гостинних родичів. Апарті Марічці, і її чоловіку було все одно.

Головне — що тепер і Галя, і всі інші, до кого ще не дійшло, зрозуміють: непроханий гість гірше татарина, а правила, встановлені господарями квартири чи будинку, потрібно дотримуватись, а не сподіватися, що вони простелять тебе килимком під твої ноги тільки тому, що «так прийнято». Більше не прийнято. Не в їхній родині. Не в їхньому домі. Не в їхньому житті.