Connect with us

З життя

Без грошей і з порожнім холодильником: ситуація критична

Published

on

Вже декілька днів гаманець пустий, навіть на кредитній картці залишилася тільки одна гривня, а холодильник геть порожній… А з трави на тебе дивляться два чарівних, але дуже голодних ока. Що б в такій ситуації зробила нормальна людина? Та хто ж знає! Ірина ніколи не вважала себе нормальною, тому вибору перед нею не стояло. Яка різниця, як голодувати – разом чи окремо. Вдвох навіть якось веселіше, вдвох – завжди цікавіше.

Але кошеня дивилося й дивилося, та не давалося в руки. Весь його вид промовляв чітко і ясно:
– Так, жінко… Руками мене не чіпай! Бо знаю я вас – натрете мене, а поїсти не дасте. Ось сюди їжу насип, сюди! Тут місце зручне, скільки вже можна біля нього бігати?

Довелося Ірині за кошеням побігати. Обидві захекалися… Маленька кицька втомилася і все ж здалася.
– Гаразд, бери мене, я втомилася.

Кошеня в руках було майже невагомим. Воно зовсім нічого не важило – наче всередині яскравої, пухнастої шубки нічого й не було. І на чому тільки котяча душа трималася?

Тільки на силі котячого духу і бажанні жити – бо вже два дні кошеняті нічого не перепадало. Та й до того воно теж не жило заможно.
Засохлий край піци, половина котлети, та паличка з залишками морозива – все, що здобуло за кілька днів, залишившись без мами, маленьке, голодне кошеня.

Ірина несла кицю і розмірковувала. Голод, це звісно іноді добре, їй би це для фігури не завадило. Та дитину ж треба годувати! І вона вирішила відкинути до біса гордість.
Ця гордість їй дуже заважала жити. Вона не стала ділити з чоловіком нажите разом квартиру. А ж це він всі два роки шлюбу їй зраджував!
Через цю гордість не прийняла допомогу матері й батька. І ця гордість погнала її в зовсім чужу локацію. Місто, в якому вона опинилася зовсім одна – без рідних, без друзів, без грошей.

Але заради кошеняти Іра забула про свою гордість.
Зайшла в магазин, маленький, поруч із домом. Там зібралося чимало людей: трохи підпилий чоловік, молода пара і старша пані у віці.
– Добрий день. – Звернулася Іра до продавця.
– Ви мене знаєте, я в третьому під’їзді живу. Чи не дасте мені в борг пару пакетиків вологого корму? Я віддам через кілька днів, у мене зараз немає ні копійки. А з зарплати одразу ж принесу… Ось, підібрала кошеня, а годувати нічим.

Підпилий чоловік глянув на Ірину важким, дуже невдоволеним поглядом.
– Пару пакетиків? Не вигадуй! Хіба цим кошеня прогодуєш? Яловичину треба брати! Ось той шматок для мене зважте. І тріску ще, два хвости. Скільки з мене?
Розрахувався та простягнув пакет Ірі.
– На, годуй свою пухнасту мордочку. А то – два пакетики, два пакетики. Ех, жінки-жінки…
Пробурчав і пішов.

– Доню, візьми молочка.
До Ірини підійшла старша жінка та простягнула літрову упаковку.
– Кошенятко маленьке, вони це люблять. Бери-бери, для малого не шкода.
Зітхнула жалісно і теж пішла. Молоде подружжя переглянулося, вони зрозуміли одне одного без слів. Дівчина підійшла до прилавка:
– Дайте нам корм для кошенят 10 пакетиків, хліб, рис і кефір.

Як ви зрозуміли, це теж усе дісталося Ірині. Як же їй було незручно перед людьми, але всі вони давали їй продукти самі, від чистого серця.

Іра несла кошеня і продукти додому. Кошеня пищало і намагалося пробратися до пакета. Аромат свіжого м’яса збожеволював дитину.

А Ірина ніяк не могла зрозуміти… Як так? Окремо їм обом було погано і безвихідно. Іра тільки-но змогла влаштуватися на роботу і перша зарплата буде лише наприкінці цього тижня.

Кошеня теж – кілька днів бігало голодне. Але сьогодні, коли вона її забрала, розчулило одразу кілька таких різних людей.

Вдома, після вечері, дві дівчинки (велика і маленька) гралися, а вночі кошеня вдячно муркотіло біля плеча.
– Ти думаєш, це я тебе нагодувала?
Погладжуючи крихітну лапку, запитала у кошеняти Ірина.
– Помиляєшся. Це ти нагодувало мене!

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

дев'ятнадцять − чотирнадцять =

Також цікаво:

З життя29 хвилин ago

The Man in the Suit Paused by the Market Stall

The man in the suit stops by the market stall. His gaze, cool yet controlled, fixes on the rowdy young...

З життя3 години ago

Ambulance Raced Through the Streets of Florence at High Speed

The ambulance sped through the streets of London, its siren wailing like a desperate cry. Inside, Emily lay unconscious, teetering...

З життя3 години ago

Ambulance Races Through the Streets of Florence at High Speed

The ambulance sped through the streets of London, its siren wailing like a desperate cry. Inside, Emily lay unconscious, caught...

З життя5 години ago

I Was My Son’s Free Nanny and Cook for His Family—Until They Saw Me at the Airport With a One-Way Ticket.

I had been my sons familys unpaid nanny and cook until they saw me at the airport with a one-way...

З життя6 години ago

I Was My Son’s Free Nanny and Cook Until They Saw Me at the Airport with a One-Way Ticket.

**Diary Entry** I had been my sons familys free babysitter and cook until they spotted me at the airport with...

З життя7 години ago

Everyone Was Filming the Dying Boy, but Only the Biker Tried to Save Him

Everyone filmed the dying boy, but only the biker tried to save him. The old biker dropped to his knees...

З життя8 години ago

Everyone Was Filming the Dying Boy, but Only the Biker Tried to Save Him

All were filming the dying boy, but only the biker tried to save him. The old rider dropped to his...

З життя8 години ago

Alright, lads, fishing can wait,” Victor decided, grabbing the landing net. “We’ve got to save the poor bloke.

“Alright, lads, fishing can wait,” decided Victor, grabbing the landing net. “Weve got to rescue the poor thing.” Victor steered...