Без грошей і з порожнім холодильником: ситуація критична

Вже декілька днів гаманець пустий, навіть на кредитній картці залишилася тільки одна гривня, а холодильник геть порожній… А з трави на тебе дивляться два чарівних, але дуже голодних ока. Що б в такій ситуації зробила нормальна людина? Та хто ж знає! Ірина ніколи не вважала себе нормальною, тому вибору перед нею не стояло. Яка різниця, як голодувати – разом чи окремо. Вдвох навіть якось веселіше, вдвох – завжди цікавіше.

Але кошеня дивилося й дивилося, та не давалося в руки. Весь його вид промовляв чітко і ясно:
– Так, жінко… Руками мене не чіпай! Бо знаю я вас – натрете мене, а поїсти не дасте. Ось сюди їжу насип, сюди! Тут місце зручне, скільки вже можна біля нього бігати?

Довелося Ірині за кошеням побігати. Обидві захекалися… Маленька кицька втомилася і все ж здалася.
– Гаразд, бери мене, я втомилася.

Кошеня в руках було майже невагомим. Воно зовсім нічого не важило – наче всередині яскравої, пухнастої шубки нічого й не було. І на чому тільки котяча душа трималася?

Тільки на силі котячого духу і бажанні жити – бо вже два дні кошеняті нічого не перепадало. Та й до того воно теж не жило заможно.
Засохлий край піци, половина котлети, та паличка з залишками морозива – все, що здобуло за кілька днів, залишившись без мами, маленьке, голодне кошеня.

Ірина несла кицю і розмірковувала. Голод, це звісно іноді добре, їй би це для фігури не завадило. Та дитину ж треба годувати! І вона вирішила відкинути до біса гордість.
Ця гордість їй дуже заважала жити. Вона не стала ділити з чоловіком нажите разом квартиру. А ж це він всі два роки шлюбу їй зраджував!
Через цю гордість не прийняла допомогу матері й батька. І ця гордість погнала її в зовсім чужу локацію. Місто, в якому вона опинилася зовсім одна – без рідних, без друзів, без грошей.

Але заради кошеняти Іра забула про свою гордість.
Зайшла в магазин, маленький, поруч із домом. Там зібралося чимало людей: трохи підпилий чоловік, молода пара і старша пані у віці.
– Добрий день. – Звернулася Іра до продавця.
– Ви мене знаєте, я в третьому під’їзді живу. Чи не дасте мені в борг пару пакетиків вологого корму? Я віддам через кілька днів, у мене зараз немає ні копійки. А з зарплати одразу ж принесу… Ось, підібрала кошеня, а годувати нічим.

Підпилий чоловік глянув на Ірину важким, дуже невдоволеним поглядом.
– Пару пакетиків? Не вигадуй! Хіба цим кошеня прогодуєш? Яловичину треба брати! Ось той шматок для мене зважте. І тріску ще, два хвости. Скільки з мене?
Розрахувався та простягнув пакет Ірі.
– На, годуй свою пухнасту мордочку. А то – два пакетики, два пакетики. Ех, жінки-жінки…
Пробурчав і пішов.

– Доню, візьми молочка.
До Ірини підійшла старша жінка та простягнула літрову упаковку.
– Кошенятко маленьке, вони це люблять. Бери-бери, для малого не шкода.
Зітхнула жалісно і теж пішла. Молоде подружжя переглянулося, вони зрозуміли одне одного без слів. Дівчина підійшла до прилавка:
– Дайте нам корм для кошенят 10 пакетиків, хліб, рис і кефір.

Як ви зрозуміли, це теж усе дісталося Ірині. Як же їй було незручно перед людьми, але всі вони давали їй продукти самі, від чистого серця.

Іра несла кошеня і продукти додому. Кошеня пищало і намагалося пробратися до пакета. Аромат свіжого м’яса збожеволював дитину.

А Ірина ніяк не могла зрозуміти… Як так? Окремо їм обом було погано і безвихідно. Іра тільки-но змогла влаштуватися на роботу і перша зарплата буде лише наприкінці цього тижня.

Кошеня теж – кілька днів бігало голодне. Але сьогодні, коли вона її забрала, розчулило одразу кілька таких різних людей.

Вдома, після вечері, дві дівчинки (велика і маленька) гралися, а вночі кошеня вдячно муркотіло біля плеча.
– Ти думаєш, це я тебе нагодувала?
Погладжуючи крихітну лапку, запитала у кошеняти Ірина.
– Помиляєшся. Це ти нагодувало мене!