Безнадійна роль

Безвихідь ролі

Оксана вперше подумала про розлучення через півроку після весілля. Але тест показав дві смужки, і ця думка розчинилася у хвилях ранкового токсикозу.

Вперше вона побачила Олега у барі, куди її затягли колишні однокурсниці з хореографічного училища — “ну хоч раз розважитись”. Впевнений у собі чоловік з дорогими годинниками сидів за стійкою, перегортаючи документи, і здавався їй людиною з іншого світу.

— Ти надто гарна, щоб сумувати, — сказав він, коли вона залишилася сама за столиком — подруги побігли пудрити носики.

Він щось говорив далі, Оксана не може пригадати що. Пам’ятає лише, що його голос звучав як теплий коньяк — насичено, з оксамитовими нотами.

Олег був старший на вісім років, мав частку у родинному бізнесі з продажу побутової хімії. Оксана привернула його увагу тим, що була абсолютно не на місці у цьому барі, ніби заблукала туди вперше.

Тонка, гарна, і, як він зрозумів під час розмови, скромна в потребах. Виросла у бідній родині, все дитинство працювала на мрію про балет, потім отримала травму і перекваліфікувалася у тренерку.

Короче, молода, бідна, наївна. Ідеально підходила на роль дружини. Він сказав це матері того ж вечора, коли вони познайомилися:

— Здається, я знайшов дівчину, яка народить тобі довгоочікуваних онуків.

Коли через три місяці Олег зробив Оксані пропозицію, її мати плакала від щастя:

— Нарешті ти будеш забезпечена!

Майбутня свекруха, Галина Степанівна, не соромилася оглянути наречену з усіх боків, як породисту кобилу:

— Гарна дівчина. Беремо.

Усі клопоти з організацією весілля родина молодого взяла на себе.

— Ти не проти жовтого торта? — запитала свекруха в Оксани. — Жовтий — колір нашої фірми.

Наречена посміхнулася:

— Звичайно, як ви скажете.

У медовий місяць молодята полетіли до моря. Вже в літаку Олег попередив:

— Мама хвилюється, якщо я довго не на зв’язку. Дзвонитимемо двічі на день — вранці та ввечері. Раджу записувати враження чи фотографувати — мама любить деталі.

Після повернення почалося життя Оксани у новій родині.

— Мама просила передати, — Олег поклав перед нею блокнот у шкіряній палітурці, — це список наших родинних традицій. Дні народження, річниці, поїздки на дачу…

Оксана перегортала сторінки:

5 січня — день тіті Люби. Квіти: білі хризантеми.
23 лютого — привітати дядька Миколу. Найкращий подарунок — міцний алкоголь.
Перша неділя червня — родинний виїзд на шашлики.
Кожна неділя — родинна обідиня. Дрес-код: класика.
Розклад був досить щільним, і, схоже, не гнучким.

— І… як мені вписати сюди час для моїх справ? — несміливо запитала вона.

Олег засміявся, погладивши її по волоссю:

— Твої справи — це і є наші справи, кохана.

Усю серйозність свого становища Оксана зрозуміла через тиждень.

— Ти куди? — Олег перекрив їй вихід у передпокої.

— На курси масажу… Домовлялися ж.

— Ні. Мамі сьогодні потрібна допомога у магазині.

— Але я…

— Оксано, — він м’яко взяв її за підборіддя. — Ми родина. У нас родинний бізнес. Ти хочеш бути частиною родини?

А у неділю під час родинного обіду свекруха сказала:

— Тобі потрібно кинути роботу у фітнес-клубі. Ти вчора непогано впоралася, а у магазині не вистачає касира.

— Але я…

— Ти ж хочеш бути корисною родині? — підняла брову Галина Степанівна, потім глянула на сина: — Чи ні?

Олег мовчки кивнув і продовжив різати стейк. Питання, як зазвичай, не підлягало обговоренню. Ролі розписані, завдання поставлені. Треба виконувати.

Тієї ночі Оксана вперше подумала про розлучення. Чи скоріше — про втечу. Лежала у ванній, слухаючи, як вода крапає з крана, і уявляла, як скаже батькам, що жахливо помилилася і не хоче бути безмовною лялькою.

«Ти з’їхала з глузду? Хочеш назад у злидні? Він же забезпечує тебе!» — почула вона голос матері ще до того, як відкрила рота.

Потім з’явилися дві смужки, і Оксана залишилася.

Адже як інакше?

***

До народження другої дитини Оксана навчилася готувати борщ так, як любить свекруха, не здригатися, коли Олег затримувався “на нарадах”, носити променисту посмішку й відповідати “усе добре” на питання оточуючих…

Єдиною, хто не вірив, була подруга дитинства Іринка.

Тому що знала, що Оксана купує два набори косметики — один для звіту свекрусі, інший для себе, що приходить на зустрічі з нею таємно, якщо вдається вигадати залізне алібі, що без дозволу не сміє навіть поїхати до батьків. Що “щаслива дружина і мати” — лише маска, яка коштує їй величезних душевних сил.

— Ти ж там задихаєшся! Ненавидиш свою роботу! Сама розповідала, що свекруха кожного разу перевіряє касу після тебе! — знову почала Іринка.

— Це ж нормально, — знизалаОднак цього разу, коли діти заснули, а телефон свекрухи нарешті замовк, Оксана взяла в руки записку від Іринки, глянула на своє віддзеркалення й прошепотіла: “Досить”.