Безпритульний пес раптово кинувся у море та ринув у лють розбурханих хвиль.

**Щоденник**
Бездомний пес раптом кинувся у море, прям у розгнівані хвилі. Щось у воді привернуло його увагу. Течення забирало все, до чого він намагався дотягнутись. Втомлені лапки відчаюбо шпаряли воду, доки він нарешті не дістався до дитини, яка ледь трималася на поверхні.
Пес акуратно вхопив дитину за одяг і підняв її на спину. Хвилі несли їх все далі від берега, туди, де ніхто не міг побачити. Він плив останніми силами, промоклий до нитки, з однією надією: щоб хтось їх помітив.
Кожен руг ставав важчим: лапи тремтіли від холоду, солона вода пекла очі. Раптом у далині заблимало світло рибальський човен? Чи може хатина на березі? Він не був впевнений, але плив туди, чіпляючись за цю останню іскру. Хвиля підняла його вгору, і тоді він побачив: так, це був човен! Маленький, деревяний, з ліхтарем на носі. Всередині хтось був. Пес слабо заскиглив, майже без сил більше він нічого не міг…
Старий рибалка на човні насупився, почувши дивний звук, ледве чутний у витрі. Він примружив очі, освітив воду ліхтарем і побачив у натовпі хвиль темну постать, яка билася проти них.
«Господи…» пробурмотів він, хапаючи гачок. Швидко направив човен до тієї фігури, яка здавалася одночасно і живою, і… людською.
Коли підійшов ближче, побачив ясно: тремтячого пса, з почервонілими від солі очима, з головою, що ледь висувалася з води… А на його спині знепритомнілу дитину.
Не думаючи, рибалка нахилився, узяв дитину за руки й витягнув на палубу. Вона була холодна й синювата, але ще дихала. Пес не рухався. Тіло його мляво спливало біля борту, без сил піднятись.
«Ну ж бо, великуне… хіба ти на це все пішов, щоб здатися?» прошепотів старий, простягаючи руки.
З останніми силами пес підняв погляд і слабо замахав лапами. Рибалка втягнув його на човен, загорнув у стару вовняну ковдру й притиснув обох до себе.
Двигун заревів. Він повернув човен до порту зі сльозами на очах. Те, що він щойно побачив… ніколи не забуде.
Через кілька дній у місцевих газетах зявилися заголовки:
«Врятовані з водної безодні: дитина та її чотирилапий ангел».
Бездомний пес не мав ні нашийника, ні господаря. Але того дня він знайшов свій сенс. А дитина новий шанс у цьому житті.
Відтоді вони нерозлучні. Тепер у пса є імя Надія. Бо саме це в нього залишилося… І цього вистачило.