Безтурботний сон вперше за дві доби.

Оля нарешті спокійно заснула. Вперше за дві доби. Буся обійшла кімнати, підморгнула господарям своїми зеленими очима і вмостилася біля Олі, муркочучи свою пісеньку, наче все життя прожила в цій хаті…

Над селом вперше за три дні виглянуло сонце. Завірюха вляглася, та холодний вітер іноді піднімав сніжну пилюгу, загострюючи верхівки заметів, насипаних уздовж парканів.

Тут і там чулися звуки скобляння дерев’яних лопат – селяни розчищали подвір’я, ділянки перед хатами та єдину вулицю села, по обидва боки якої тулилися домівки мешканців.

Невідомо, коли з райцентру пришлють трактор – йому ще треба дістатися до села через замети. І робота серйозна, немала.

Яків Борисович, літній чоловік років шістдесяти з гаком, завершив чистити сніг. Зняв рукавицю, обтрусив крижинки з вус і бороди. Закінчилась негода, і мороз узявся до своєї зимової справи. Градусів двадцять дубаря, при нічному ще похолоднішає. Поставивши лопату біля ганку, він набрав оберемок березових дров і заніс до хати.

– Зачиняй швидше двері! – тихо наговорила господиня – Марія Павлівна.

Після безсонної ночі її обличчя було виснажене, а навкруги очей з’явилися темні круги.

– Як вона там? – запитав Яків, – полегшало їй?

Дружина зі смутком похитала головою.

Вчора їхня онука – чотирирічна Оленка, єдина радість і сенс життя стареньких, захворіла. Донька привезла їм внучку з міста на місяць, поки сама на навчальній поїздці. Не мала на кого більше залишити. От і пригода – не вберегли.

Спочатку її мучив сухий кашель, потім піднялася температура. Бабуся поїла її молочком з медом і маслом, чаєм з липою, але безледермо. Усю ніч Марія провела біля ліжка внучки, намагаючись збити температуру обтираннями. Оленці трохи полегшало, вона заснула, але тіло все ще горіло в лихоманці, а губи потріскались. У бреду вона кликала маму.

– До райцентру не додзвонишся, – розповідав Яків, – кажуть, провід обірваний. Так і дозвонися – мало там що. Дорога переметена, не проїхати. Я б дійшов на лижах, п’ять кілометрів – не круг. Та фельдшер до вас не дійде. Старий і недужий…

Марія сиділа за столом, опустивши голову, зтиснула в кулаки сухі, зморшкуваті руки. Потім підняла очі, повні розпачу, до чоловіка та промовила:

– Треба щось робити, Яшо. Не можу дивитися, як Оленка мучиться. Якщо, боронь Боже, щось трапиться з нею, як житимемо далі?! – в її очах була рішучість. – Готуйся, Яшо. Іди до райцентру, нехай допомагають. Хоч пішки, хоч як завгодно, але приведи лікаря! Інакше – біда…

…Фельдшер у медичному пункті райцентру, старий чоловік років сімдесяти, уважно вислухав Якова Борисовича. Детально розпитав про стан дитини і замислився. Підійшовши до шафи, дістав кілька пакетів з порошком, пляшечку з краплями і, вручивши все Якову, пояснив, як їх застосовувати.

– Йду до адміністрації! – заявив він. – Вимагатиму, щоб чистили дорогу. Дасть Бог, зранку доберуся до вас. Сподіваюся, ліки допоможуть. А вам поки залишається лише молитись, більше нічого запропонувати не можу…

Молитися… Яків не вмів молитися, хоча й був хрещений. Потай від батьків хрестила його в далекому дитинстві бабуся. У цій самій церкві, що стоїть на околиці райцентру. З того часу він до церкви і не заходив. Але біда змусила звернутися.

Залишивши лижі біля входу, зняв капелюха й, невміло перехрестившись, увійшов до церкви. Служба вже давно закінчилася, всередині нікого не було, лише чувся тихий шепіт молитви.

У напівтемряві, при світлі свічок, він побачив священика і підійшов до нього. Переминаючись з ноги на ногу, чекав, поки той зверне на нього увагу. Чекати довелося недовго.

Вислухавши Якова, отець взяв його за руку і повів до ікони Божої Матері.

– Помолимося. Чи знаєш молитву «Про здоров’я дитини»? Якщо не знаєш, просто повторюй за мною і старайся запам’ятати. – Тихий, доброзичливий голос священика проникав у душу і вселяв надію. Він вручав Якову запалену свічку. – Молись щиро, проси всім серцем, бо чим щиріша молитва, тим вона дієвіша.

– Пресвята Богородице, спаси нас! – почав священик, Яків слухняно повторював за ним.

Прості, але правильні слова молитви спадали на серце. Яків молився гаряче, згадуючи Оленку і раптово повірили, що молитва допоможе!

– Даруй їй здоров’я, многі літа і благополуччя, амінь, – закінчив отець, перехрестився і, підвівшись, зник за однією з дверей.

Очі Якова заволокло сльозами. На душі було благостно, зростало почуття, що все буде добре. Він ще стояв на колінах, прислухаючись до своїх відчуттів, коли до нього підійшла кішка, несподівано виникла не знати звідки, і, піднявши передні лапки на його коліна, лагідно заглянула в обличчя.

– Бусенько, – усміхнувся священик, виходячи з пластиковою пляшечкою води, – то тебе не допросишся, то сама прийшла. Взимку пускаю їх погрітися у храмі, – пояснив він Якову. – Підгодовую. Вони ж теж Боже творіння, і душа є. А Бусенька – завжди якось особлива. Пуглива, людей боїться, але відчула добре серце, якщо підійшла до тебе. А може зрозуміла, що потребуєш допомоги, утіхи…

Яків Борисович повертався вже в темряві. Йшов швидко, через поля навпростець, шепочучи на ходу молитву, єдину, яку тепер знав. Рюкзак він перекинув на груди, в ньому сиділа Буся, загорнувшись у теплий вовняний шарф, то висовуючи голову назовні, то ховаючися всередині.

У кишені шуби плюскотилася пластикова пляшечка зі святою водою, переданою священиком. На півдорозі почув зі сторони дороги гуркіт роботи техніки. Вибив-таки фельдшер своє!

Прислонивши лижі до стіни хати, він обережно зняв рюкзак з Бусею і, струсивши з валянок сніг, увійшов до хати. Дружина зустріла його в дверях з німим питанням в очах.

– Все буде добре, Машо! – з непояснюваним відчуттям упевненості сказав він. – Як Оленка? Подружку їй привів. Де ж вона? – Рюкзак був пустий.

Кішка, самостійно покинувши рюкзак, уже вмостилася на ліжку, поруч з Оленкою. Муркочучи, вона терлася об руки дитини, наче щось їй розповідала, утішала. Та відкрила очі і з усмішкою дивилася на пухнастого лікаря, погладжуючи її по голівці.

– Бабусю, – покликала Оля, – я хочу їсти.

– Зараз, внученько, зараз, Сонечку, – залопотіла Марія. – Бульйончику курячого з локшиною, як ти любиш.

…Оля спокійно заснула. Вперше за дві доби. Буся обійшла кімнати, підморгнула господарям своїми зеленими очима і вмостилася біля Олі, муркочучи свою пісеньку, наче все життя жила в цій хаті.

Вислухавши Якова, Марія не знала, чи вірити чоловіку. Те, що фельдшер змусить людей працювати цілодобово на розчищенні дороги, вона не сумнівалася. Багато в окрузі були зобов’язані йому своїм здоров’ям і здоров’ям своїх дітей. А декотрі й життям. Хто ж йому відмовить?

А те, що чоловік не тільки був у церкві, але й молився разом із священиком?! Розкажи хто – вона б не повірила. Але ж ні, от він сидить, шепоче молитву Пресвятій Богородиці про здоров’я дитини.

Так тобі й комуніст, хоч і колишній! Святої води приніс, треба буде обтерти Оленку, коли прокинеться. А кішка! Розумниця, а не кішка! Як внучка її побачила, так і повеселішала, поїла, значить, на поліпшення пішла. Ні. Не дарма Бусенька до церкви прибилася. І священик її завжди чекав. Незвичайна це кішка…

Ще не розвиднілося, коли у зачинені з вечора віконниці постукали. Яків Борисович чекав, підвівся із самого ранку. Дружину, що заснула лише годину тому, будити не став – дві ночі без сну вичерпали її донестями.

Фельдшер скинув пальто, вимив руки, зігрів їх біля печі і, стараючись не шуміти, пройшов до хворої дитини. Зігрівши в гарячих долонях стетоскоп, послухав її. Вона так і не прокинулася, дихала легко, поклавши руку на бік кішці.

– Ліки давали вчасно, як я казав? – поцікавився він і, отримавши ствердну відповідь, задоволено кивнув. – Все в порядку, Якове Борисовичу, не хвилюйся. Дівчинка міцна, через день-два бігатиме. Температура спала. Бог милував, не пішла хвороба далі…

– Ти ж, розумний чоловік, а як щось не скажеш – все Бога згадуєш, – Яків, пригощаючи фельдшера чаєм з брусницею, намагався щось для себе зрозуміти.

– Освіта, Якове Борисовичу, зовсім не відвертає від віри. Швидше навпаки, – фельдшер з насолодою пив чай. – От я, наприклад, раніше ліками лікував, а зараз помітив, що ліки і молитва доповнюють одне одного. Якщо, звісно, людина щиро вірить.

– Так, – погодився Яків, згадавши вчорашній день. – Одне іншому точно не заважає. А ще, якщо вдома добра кішка – теж допоможе при хворобі.

– Кішка? Ну що ж, і кішка не завадить, допоможе людині. Якщо, звісно, людина не мерзенна, – він смачно сьорбав міцно заварений чайок…