Бідність сироти: чоловік і свекруха насміхалися, але після розлучення гірко пошкодували.

Дитбудинкова бідність! Докоряли Світлані свекруха і чоловік. Та гірко пошкодували про свої слова після розлучення.

Чи є щасливими діти, які виросли в дитячих будинках? Світлана потрапила в дитячий будинок, коли їй було 13 років. Її батьки загинули в аварії, а родичі відмовилися від неї. Розумна, красива, інтелігентна й здорова Світлана одразу сподобалася одній із нянь. Коли Світлані виповнилося 18 років, нянька віддала її заміж за свого сина Олега, котрий був старшим за неї.

Це був холодний розрахунок. Квартиру, яку отримала Світлана від держави, продали і оформили на себе. Думка Світлани нікого не цікавила.

— Так, ти мусиш щодня дякувати за те, що зробили тебе членом родини, — сказала Анна Петрівна.

Життя зі свекрухою було гірше, ніж у дитячому будинку. Після школи їй не дозволили вчитися і влаштували працювати на миття посуду в кафе. У Анни Петрівни були добрі зв’язки у місті. Зарплату Світлани забирала свекруха. Їй доводилося доношувати одяг Анни Петрівни та її подруг.

— Чому зі мною так обійшлися? Лінива, нічого не варта, дармоїдка, огидна, як кінь, — свекруха часто докоряла дівчині.

Знайомі родичі шкодували дівчину і приносили їй одяг та взуття.

Через кілька років Світлана народила доньку Алісу. Проте ніхто в родині не був задоволений зовнішністю дитини. Анна Петрівна щодня відправляла Світлану на роботу й часто нарікала:

— Вона жодною мірою не схожа на мого сина. Він красивий, а це просто диво-звір.

Світлана продовжувала мити посуд, а її маленька донька спала поруч з нею у візку. Коли Світлана була зайнята, її колеги з роботи із задоволенням няньчилися з її донькою.

«А що я повинна робити? Ця невдячна жінка завжди бере дитину з собою. Вона нам зовсім не довіряє. Це моя внучка, я б також хотіла з нею посидіти», — розповідала усім свекруха.

Євгенія, яка працювала в бухгалтерії, збиралася знову йти у декретну відпустку. Перед тим як вийти з кафе, вона підійшла до Світлани й сказала:

— Досить мучити себе і дитину. Залишай свого чоловіка і переїжджай до мене. У нас багато місця. Мій чоловік і його мати живуть у будинку, а ви поживете в прибудові, там є гостьовий будинок з усіма зручностями та невеликою кухнею. Не бійся, ти не будеш одна.

На очі Світлани навернулися сльози.

— Євгеніє Михайлівно, я не можу так жити. Навіть без мене у вас велика родина. А ми з донькою — це просто зайвий рот, який треба годувати.

— Так, наша родина немаленька. Але мама вже старенька, і їй важко все робити самій. Ти будеш жити з нами і працювати помічницею. Ми будемо добре тобі платити.

Світлана довго вагалася. Це була значна зміна в її житті. Але бачити свою маленьку доньку в поношеному одязі та гратися з чужими старими іграшками змушувало її серце кровоточити. Тому вона зважилася на цей важкий крок.

Вона швидко зібрала свої небагаті речі. Серед них були дитячі речі, підгузки та іграшки. Світлана збирала речі дуже швидко, щоб свекруха не встигла повернутися.

Євгенія Михайлівна відвезла Світлану та Алісу до себе додому. Вони поселилися в невеликому будиночку. Родина Жені прийняла Світлану дуже добре, діти хотіли постійно гратися з маленькою.

Коли свекруха і чоловік дізналися про всі обставини, вони не на жарт злякалися. Вони боялись, що Світлана відбере у них частину квартири та навіть більше.

Тому свекруха вирішила, що їй потрібно розлучити доньку зі Світланою. Вона пішла до опікуна і розповіла, що Світлана забрала у неї дитину в п’яному угарі, не годує, б’є та навіть привела свідків. Анна Петрівна була «страшною» і жорстокою жінкою. Їй нічого не варто було найняти хорошого адвоката і відібрати дитину у Світлани.

Навіть зв’язки Євгенії Михайлівни виявилися марними в цій боротьбі зі свекрухою. Але в один прекрасний день усе змінилося…

Хтось наполегливо дзвонив у двері. Відчинила мама Жені. Перед нею стояв високий імпозантний чоловік у піджаку з портфелем. Чоловік був літнім.

— Чи тут живе Світлана Пильцова?

— Хто ви? — Жінка відреагувала з недовірою, можливо, подумавши, що це черговий адвокат, надісланий свекрухою Світлани.

— Мені терміново потрібно з нею поговорити.

Мама Жені впустила чоловіка в дім і покликала Світлану.

Світлана виполювала грядки, а діти доглядали її маленьку доньку.

— Доброго дня, Світлано. Я Сергій, — представився чоловік і заплакав.

Виявилося, що Сергій — біологічний батько Світлани. Колись у нього був курортний роман з її матір’ю. Дізнавшись про вагітність, мати написала Сергію, але лист забрала його мама і сховала. Після відходу мами, Сергій, розбираючи речі, натрапив на цей лист…

Сергій так і не знайшов свою родину, але, як виявилося, у нього була донька. І нарешті вони зустрілися віч-на-віч.

Сергій був заможним, тому йому нічого не варто було владнати справу про розлучення і допомогти Світлані відстояти права на доньку. Сергій забрав їх до себе в інше місто, у великий дім, і дав їм усе необхідне для щасливого життя.

Коли чоловік дізнався про ситуацію, він спробував помиритися з колишньою дружиною, але вона змінила номер телефону і більше не приїжджала в місто.