Connect with us

З життя

Більше не навідуюсь до дітей на вихідних

Published

on

Сьогодні я вирішила – більше не їздити до дітей на вихідні.

Мені сімдесят два, і те, що відбувається в моїй родині, приносить лише біль та сум. Тому я прийняла важке, але остаточне рішення: годі. Більше не приїжджати до онука Данилка, не напрошуватися туди, де мене, здається, не чекають. Якщо захочуть побачити – нехай самі приїдуть. А я не маю наміру більше принижуватися, намагаючись влаштувати ті зустрічі, які, схоже, потрібні лише мені. Моє сердце болить, але я не можу інакше – настав час поважати себе, навіть якщо це означає лишитися самій.

Все своє життя я віддавала родині. Виростила сина, Олега, дала йому все, що могла. Коли він одружився з Олею, я раділа: добра дівчина, розумна, господарна. А коли народився Данилко – моя єдина радість – я ніби ожила. Кожен вікенд я їхала через півміста, щоб провести з ним час. Возила солодощі, пекла улюблені палянички з вишнями, гралася, розповідала казки. Данилкові шість, він такий жвавий, допитливий, і я думала, що ці моменти важливі для всіх нас. Але з часом почала помічати – щось змінилося.

Все почалося років два тому. Олег з Олею стали якимись далекими. Приїжджаю, а вони зайняті: то телефон, то комп’ютер. «Мамо, посиди з Данилком, у нас справи», – кидає Олег, і я лишаюся з онуком, поки вони вирішують свої «важливі» питання. Оля іноді навіть чаю не запропонує, скаже лише: «Ніна Петрівно, там палянички ваші на кухні, беріть, якщо хочете». Мої палянички? Це ж я їх для них привезла, а тепер мені їх пропонують, як сторонній? Я мовчала, щоб не загострювати, але кожен такий момент був ножем у серце.

Останньою крапкою став минулий місяць. Я, як завжди, приїхала у суботу з повною сумкою угощень. Данилко зрадів, кинувся обіймати, а Оля глянула на мене й сказала: «Ніна Петрівно, вам треба попереджати. У нас сьогодні плани – хотіли в ТРЦ піти». Плани? А я – не частина цих планів? Я запропонувала взяти хлопчика з собою, щоб вони могли піти самі, але Олег відмахнувся: «Та годі, мам, посиди з ним, ми швидко». Швидко? Вони повернулися через п’ять годин, а я все це годувала Данилка, готувала йому обід, тому що в холодильнику було пусто. Коли вони прийшли, навіть «дякую» не сказали, лише Оля пробурчала: «О, ви ще тут? Думали, ви вже поїхали».

Я поїхала, але вдома не знаходила собі місця. Сіла у своє старе крісло, дивилася на фото, де ми з Данилком ліпимо сніговика, і плакала. Чому я відчуваю себе такою непотрібною? Я все життя намагалася бути хорошою матір’ю, гарною бабусею, а тепер мене сприймають як безкоштовну няню. Згадувала, як раніше ми з Олегом були близькі, як він дзвонив, розповідав про свої мрії. А тепер навіть не спитає, як моє здоров’я. Оля, може, і не зла, але її холодність вбиває. І я зрозуміла – так більше не може бути.

Наступного дня я подзвонила Олегу і сказала: «Олежу, я більше не приїжджатиму на вихідні. Якщо хочете побачитися зі мною або щоб Данилко побув у мене – приїжджайте самі. Я втомилася бути гостячкою, яку не чекають». Він здивувався: «Мамо, ти про що? Ти ж знаєш, нам це не заважає, Данилко тебе любить». Любить? А ти, сину, любиш? Я не сперечалася, лише повторила: «Мій дім завжди відкритий, але я більше не поїду». Оля, коли дізналася, лише хмикнула: «Ну, як знаєте, Ніна Петрівно». І все. Жодного слова, жодної спроби зрозуміти.

Тепер я сижу вдома у вихідні, і тиша давить. Я звикла до сміху Данилка, до його розпитувань, до того, як він тягне мене за руку: «Бабусь, почитай!» Але я не можу більше лізти туди, де мене не ціную. Я вже не молода, серце кволить, ноги болять, а вони навіть не задумуються, як мені важко їхати через місто з важкими пакетами. Сусідка, тітка Марія, почувши моє рішення, сказала: «Ніно, правильно зробила. Нехай самі рухаються, а то звикли, що ти за них усім займаєшся». Але від її слів не легше. Я сумую за онуком, за сином, навіть за Олею, хоч вона й холодна, як січень.

Минуло два тижні – і ніхто не приїхав. Олег подзвонив раз, запитав, чи не передумала я. Я відповіла: «Олежу, моя адреса тобі відома». Він щось пробурмотів про зайнятість і поклав слухавку. Кажуть, Данилко питає, чому бабуся не приїжджає, а Оля йому відповідає: «Бабуся відпочиває». Відпочиває? Та я ночами не сплю, думаючи про свого хлопчика! Але я не здамся. Я заслуговую поваги, а не ролі покликаної няні. Якщо вони хочуть бути родиною – нехай покажуть це.

Іноді я докоряю собі: може, була занадто різкою? Може, варто було терпіти, заради Данилка? Але потім згадую їхню байдужість – і рішучість повертається. Я не хочу бути тією бабусею, яка потрібна лише коли треба посидіти з дитиною. Я хочу бути частиною їхЯ буду чекати, але вже не сумуючи, а з тихим спокоєм у серці.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

дев'ять + тринадцять =

Також цікаво:

З життя6 години ago

The Husband Came Back with a Baby in Tow

I’m leaving! Ed murmured, his voice echoing down the hallway of the tiny flat on Camden Road. Leaving where? his...

З життя6 години ago

Just Tied the Knot Yesterday, She’s Moving in Tomorrow – Announced the Son in the Hallway

Got married yesterday, she moves in tomorrow, the boy shouted down the hallway. Ethel Whitaker, you should see these prices!...

З життя7 години ago

To Forget or to Return? A Journey of Choices and Memories

FORGET OR RETURN? Emma, youll be the starfish in my aquarium, said my suitor with unwavering confidence. My eyes widened....

З життя8 години ago

This Is Our Shared Flat, I’m the Landlord Here Too, Declared the Son’s Girlfriend

This is our shared flat, Im the one who lives here too, declared Emma, Andrews girlfriend, as she stepped into...

З життя8 години ago

The Granddaughter’s Journey.

Ill never forget the day my granddaughter, Emily, first came into the world. Her mother, Jane, never wanted her. To...

З життя15 години ago

THE DOLL: A Tale of Mystery and Enchantment

A small, sootgray kitten named Poppy was given to me by my neighbour, a kindly young woman who loved all...

З життя17 години ago

Divorce Over the Stepdaughter

Neither one nor the other. Im done flying off with your daughter! I cant keep pretending Im happy about it....

З життя18 години ago

Husband Insists on DNA Test – Mother Goes into Overdrive

He was deadset on a DNA test Mum was already whipping things up. Listen, Im not going to raise a...