З життя
Бо він — найкращий
Ліля опустила важкі валізи на підлогу в коридорі.
— Ура! Матусю, ти приїхала! — радісно вигукнули дівчатка, вибігаючи з дитячої кімнати.
Ліля усміхнулася. Нарешті вона вдома! Позаду чотиримісячні курси підвищення кваліфікації, обшарпаний гуртожиток, іспити…
Вона обійняла та поцілувала дочок. Як же без подарунків?!
— Іринко, це тобі! — мама простягнула старшій красивий пухнастий светр. Взявши, модниця Ірка кинулася до дитячої, потім повернулася і, трохи соромлячись, обійняла маму:
— Дякую, матусю! Я так мріяла про це! — і знову побігла.
— Катрусю, а це — тобі! — мама дістала з валізи щось білосніжно-синє, м’яке та незрозуміле.
Бабуся Олена здивовано підняла брови: що ж це за дивина в худеньких руках молодшої онуки? Іграшка, мабуть?
На Катю дивився кролик з косими очима. Голова у нього була тверда, з пап’є-маше, а животик і лапки м’які, наповнені тирсою. Кролик був білий, з коротким штучним хутром, одягнений у синю сорочку-кошовротку.
Усе б нічого, але…
Більш потворної іграшки важко було уявити. Косоокі очі кролика — різного розміру, та ще й розташовані на різному рівні. Бугоркувата мордочка уперто схилена вбік, а на тонких губах застигла крива винувата усмішка. Він наче вибачався за свою потворність…
— Ого! — вигукнула одягнена в обновку Іра. — Мамо, хто це такий дивак?
— Дочко… — зітхнула бабуся Олена. — І невже в усьому Львові не знайшлося страшнішої іграшки, що ти привезла саме цю?! Її лише для відлякування ворон на полі!
При цих словах бабусі маленька Катя здригнулася, міцніше обійняла кролика і втекла до дитячої.
— Знаєш, ненько, я розумію твоє обурення. Але… — сказала Ліля. — Центральний дитячий світ у Львові дуже великий, іграшок багато, полиці заповнені… А він сидів чомусь самотньо на самому низу… Мені стало його шкода. І, здається, кролик зрадів, коли я взяла його до рук… Не знаю чому, але мені здалося, що він сказав мені: «Дякую!»
Бабуся недовірливо похитала головою, махнула рукою… Її доросла дочка, лікар вищої категорії, не встигла награтися: післявоєнне дитинство не балувало дітей розмаїттям іграшок…
Потворний кролик, вироблений на фабриці іграшок у далекій Грузії, став улюбленцем Каті. Його назвали серйозним ім’ям — Петро. Дві букви «р», вимовлені Катериною з гарним грасуванням, додавали комічності вигляду кролика.
Вдень Прошка терпляче чекав дівчинку зі школи, вночі не менш терпляче слухав казки та історії з життя Катерининих подружок. Засинаючи, дитина міцно притискала заячу мордочку до щоки…
Швидко летіли роки.
Від частих прань біла шубка кролика стала жовтуватою — що ж поробиш, тирсовий наповнювач пофарбував штучне хутро; а синя сорочка-кошовротка, вицвіла, стала блідо-блакитною. Прошка набув просто жахливого вигляду, але від цього став ще більше улюбленим у Каті — вона всіляко жаліла свого друга.
Каті було сімнадцять, коли в її старшої сестри народився син, Сашко. Щойно хлопчик усвідомив себе в світі, куди він прийшов, потворний кролик став його кумиром. Засинаючи у своїй ліжечку, Сашко нашіптував заяцю лагідні слова, а Петро усміхався хлопчику, як колись його тітці.
З великою неохотою Сашко одного разу передав кролика ревучому маленькому двоюрідному брату Кості. Сльози образи стали сльозами радості, коли Костик пішов додому, притискаючи Петра обома руками до грудей. Кролик отримав нового юного співрозмовника…
Ніхто не здивувався, коли Костик рішуче протягнув іграшку чужій плачучій дівчинці у дворі, встигнувши щось пошепки шепнути Петру на вухо. Дівчинка здивовано глянула на Костика, але взяла кролика…
На цьому б казці й кінець — заяць Прошка покинув родину, перемістившись у турботливі руки нової власниці. Але…
Важко сказати, скільки років минуло після благородного жесту Костика. Нещодавно дуже старенька Ліля була в гостях у подруги юності, Людмили, такої ж сивої бабусі, як вона сама. Літні дами жваво бесідували, згадуючи молодість, і Ліля раптом розповіла історію потворного кролика.
— Чи не про цю тварину ти зараз кажеш? — запитала Людмила, витягуючи звідкись із-за спини щось безформне, ліняло-блакитне…
— Прошка!… — вигукнула Ліля.
— Ну, вже не знаю, Прошка він або Феофан, але вже котрий рік намагаюся викинути цю нісенітницю! Правнучка Кіра не дає… Подарували їй, бачиш, у дворі, коли вона коліно розбила і плакала…
Ліля взяла іграшку в руки… Задумалась… Згадала далекий літній день, худенькі руки Каті, які притискають потворного кролика до грудей… І усміхнулася…
Walking Home from the Market with Mom, I Was the First to Notice
When Mum and I were walking home from the market, I spotted him first. He wasnt curled under the bench...
When Annie Pulled the String…
When Emily tugged at the cord binding the sack, the fabric loosened slowly, rustling faintly. For a moment, it seemed...
Morning Found Me on the Same Edge of the Bed Where I Collapsed the Night Before
I woke at the edge of the same bed where Id collapsed the night before. My eyes burned, my mouth...
When Anna Pulled the Cord…
When Emily tugged the string tied around the sack, the fabric loosened slowly, rustling softly. For a moment, it seemed...
**”I See You, Don’t Hide. What Are You Doing in Our Stairwell?” – The Cat Gave a Guilty Look While Silently Shaking Its Frost-Clumped Paws by the Puddle of Melted Ice from Its Fur.**
“I see you, don’t hide. What are you doing in our stairwell?” The cat looked up guiltily, silently shuffling its...
Morning Found Me on the Same Edge of the Bed Where I Collapsed the Night Before
I woke slumped at the edge of the same bed where Id collapsed the night before. My eyes burned, my...
Evelyn stepped slowly onto the perfectly manicured lawn, as if taking the stage. Every movement was precise, coldly calculated. She knew: this was no simple return. This was her revenge.
**Diary Entry 12th October** I stepped slowly onto the perfectly trimmed lawn, as if walking onto a stage. Every movement...
The Little Gray Cat Sat by the Vet Clinic Door, Crying… With a Tiny Kitten Lying at Her Feet
A small grey cat sat by the door of the veterinary clinic, mewing softly. At its feet lay a tiny...