Брат не хоче віддати матір у будинок для літніх людей і не може взяти до себе через брак місця!

Брат не хоче відправляти матір до будинку для літніх людей і не хоче забрати її до себе, бо у нього немає місця!

Останні три місяці мій брат мені здається надто дратівливим через свою поведінку. Після того, як у мами стався інсульт, виявилось, що їй потрібен постійний догляд. Здається, що на кожному кроці вона щось забуває і з нею постійно хтось мусить бути поряд. Фактично, вона потребує постійного нагляду. Це майже як доглядати за дитиною. Я працюю, у мене є свій дім і сім’я. Як це все поєднати? Пропонувала розмістити маму в будинку опіки, але брат звинуватив мене в жорстокості. Тим часом сам забрати її до себе не захотів, бо, мовляв, немає місця, та ще й живе в квартирі своєї дружини.

Колись ми жили дружною сім’єю, у складі з 4 осіб. Між мною і братом тільки рік різниці, а нашу маму народила нас пізно. Зараз мені 36 років, а братові – 35. Нашій мамі вже 72 роки. Поки батько був живий, все було добре.

Тоді брат поїхав навчатися до іншого міста і там залишився, одружився, а я осіла в рідному місті. Спочатку жили з батьками, але потім з чоловіком переїхали у орендовану квартиру. Планували згодом купити власну оселю та мати дітей.

Всього два роки тому помер батько, а мама почала сильно сумувати за ним. Вона раптом постаріла на багато років. Занедужала, а півроку тому перенесла інсульт. Ми вже думали, що вона не видужає, але лікарі витягнули її з того світу. Спершу вона погано розмовляла та не могла рухатись. Поступово все покращилось, але психічні проблеми залишились.

Лікарі кажуть, що це незворотні наслідки, тож хтось має постійно дбати про маму. Я з чоловіком переїхали до неї. Змінила роботу, перейшла на дистанційну, щоб бути поруч. Її не можна було залишати саму, а коли могла рухатись, ставало ще гірше.

Вона починала говорити, плутатись і йти кудись, ми бігли за нею і не могли умовити повернутись додому. Вона плаче і запевняє, що чоловік начебто десь на неї чекає. Одним словом, це навіть складніше, ніж з дитиною. Я почала погано спати, боюсь, що вона піде кудись. Через це не можу працювати, не можу зосередитися. Чоловік запропонував розмістити її в будинку для літніх людей.

Це дуже дорого, але якщо ми обидва будемо нормально працювати, то вистачить на оплату. У мене є брат, він теж має долучитися. Це було б справедливо.

Довго не могла зважитися, але зрозуміла, що іншого виходу немає. Як довго так триватиме? Врешті-решт, там була б для неї постійна опіка та медична підтримка. Я туди сходила і все дізналася. Це дуже дорого, але я не бачила іншого рішення.

Потім зателефонувала брату і розповіла, як все є насправді. Сподівалася на його розуміння. Зрештою, він повинен зрозуміти ситуацію, а замість цього він розлютився.

– Ти розум втратила? Як можна відправити власну маму в будинок для літніх людей? Там усі чужі для неї. А звідки ти знаєш, як там із нею будуть поводитись? Ти безсердечна! – кричав він у телефон. – Чи, можливо, ти просто хочеш забрати її дім?

Я намагалася пояснити йому, але він не хотів нічого слухати. Я здалася і відчула, що у мене не залишилось сил. Повторила цю розмову, але думка брата не змінилася.

– Не хочу цього робити рідній мамі. Зрештою, наша мама нас народила і виховала. Ми жили в домі, а не в дитбудинку, вона не скаржилась, як нам з нею важко. Ми обидвоє їй зобов’язані, але тільки я терплю все це. Якщо ти не згодна з моєю пропозицією, можеш забрати маму до себе. Показуй свою доброзичливість, – сказала я.

– Ти ж знаєш, що я живу з дружиною в її квартирі. Як я можу змусити її доглядати за тещею?

– Виходить, що мій чоловік може доглядати за тещею, а твоя дружина – ні?

– Ви з чоловіком живете у домі нашої матері, тому йому це важливо.

Я сказала братові, що залишу маму. Згодом нехай він і його дружина переїдуть і нехай сплатить свій братський борг. Брат завагався, сказав, що працює і не зможе переїхати. Але сказав це тільки тому, що хоче уникнути відповідальності.

Живу як у кошмарі. З одного боку розумію, що просто маю віддати її в будинок для літніх людей, це полегшить життя всім, але водночас боюсь відчувати себе невдячною дочкою. Чоловік на моєму боці і теж хоче відправити маму. Там за нею доглянуть, а ми отримаємо своє життя назад.

Вирішила почекати тиждень. Якщо брат не прийде, доведеться діяти по-своєму. Так буде краще для всіх. Зареєструю її в будинку для літніх людей. Кожен може мені щось радити, але тільки я знаю, як важко доглядати за хворим родичем. І нехай брат сам виправдовується перед нашою родиною – мені це набридло.