З життя
Брат не хоче відправляти матір у дім престарілих і не має місця, щоб взяти її до себе!
Брат не хоче відправляти маму в будинок для літніх людей і не хоче брати її до себе, бо нема де жити!
Останні три місяці мій брат дошкуляє мені своїм ставленням. Після того, як у мами стався інсульт, стало зрозуміло, що вона потребує постійного догляду. Постійно про щось забуває, і хтось має бути поруч з нею. Насправді, їй потрібен постійний контроль. Це так, ніби доглядаєш за дитиною. Я працюю, маю свій дім і родину. Як це все поєднати? Пропонувала віддати її до будинку для літніх людей, але брат звинуватив мене в безсердечності. Водночас він і сам не збирався забрати її до себе, мовляв, у нього немає місця, та й живе у квартирі дружини.
Колись ми були єдиною родиною. Звичайний склад з 4 осіб. З братом нас відділяє лише рік різниці, а наша мама народила нас пізно. Зараз мені 36 років, братові 35. Мамі вже 72. Поки тато був живий, все було добре.
Потім брат поїхав навчатися до іншого міста, там лишився, одружився, а я обжилася в рідному місті. Спершу ми мешкали з батьками, але пізніше переїхали з чоловіком на орендовану квартиру. Планували пізніше придбати власне житло і мати дітей.
Лише два роки тому помер наш тато, і мама почала сумувати і тужити за ним. Раптом вона постаріла на багато років. Вона захворіла, а шість місяців тому у неї стався інсульт. Думали, що не виживе, але лікарі її повернули до життя. Спочатку вона майже не говорила і не могла рухатися. Потім стає краще, але психічні проблеми не зникли.
Лікарі стверджують, що це незворотні наслідки, тому хтось має піклуватися про маму. Ми з чоловіком переїхали до мами. Змінила роботу, тепер працюю дистанційно, щоб бути поруч. Не можна було лишити її саму, коли вона могла рухатися, було навіть гірше.
Вона починає говорити, губиться, розгублена, йде кудись, а ми за нею, не можемо вмовити повернутися додому. Плаче, каже, що її чоловік начебто чекає на неї. Коротше кажучи, гірше, ніж з дитиною. Почала погано спати, боюся, що вийде кудись. Через це навіть не можу працювати, труднощі з концентрацією. Чоловік запропонував віддати її до будинку для літніх людей.
Це дуже дорого, але, якщо працюватимемо, вистачить на оплату. Є ще брат, який має допомогти. Це було б справедливо.
Довго вагалася, але зрозуміла, що виходу немає. Наскільки це триватиме? Там буде цілодобовий догляд і медична підтримка. Пішла дізнатися про все. Це дорого, але вибору не було.
Зателефонувала братові і розповіла все, як є. Сподівалася на його розуміння. Він має розуміти реальний стан речей, а замість того розлютився.
— Ти збожеволіла? Як можна віддати власну маму до будинку для літніх людей? Всі там чужі для неї. А звідки ти знаєш, як до неї ставитимуться? У тебе серця нема! — кричав він у телефоні. — Чи ти просто хочеш забрати її дім?
Намагалася пояснити, але він не хотів слухати. Відступила і зрозуміла, що у мене не залишилося сил. Повторила розмову знову, але думка брата не змінилася.
— Не хочу заподіювати нашій мамі таке. Вона нас народила і виховала. Ми жили вдома, а не в дитячому будинку, не жалілася, що їй важко з нами. Обоє ми винні їй це, але тільки я маю це терпіти. Якщо тобі не подобається моя пропозиція, можеш забрати маму до себе і показати своє співчутливе ставлення, — сказала я.
— Ти знаєш, що живу зі своєю дружиною в її квартирі. Як я маю змусити її доглядати за тещею?
— Виходить, що мій чоловік може доглядати за тещею, а твоя дружина — ні?
— Ти і твій чоловік живете у маминому домі, тому його це стосується.
Сказала братові, що залишу маму. Потім він і його дружина нехай переїдуть і виконують борг. Брат завагався, сказав, що працює і не зможе переїхати. Це він сказав лише тому, що хоче уникнути відповідальності.
Живу, як у кошмарі. З одного боку, розумію, що просто маю відати її до будинку для літніх людей, це полегшить життя всім, але водночас боюся відчувати себе невдячною донькою. Чоловік на моєму боці і теж хоче відправити маму. Там буде під наглядом, а ми повернемо своє життя.
Вирішила почекати тиждень. Якщо брат не прийде, доведеться зробити своє. Це буде краще для всіх. Зареєструю її в будинку для літніх людей. Кожен може давати поради, але тільки я знаю, як складно піклуватися про хворого родича. І нехай брат сам вигадує виправдання для нашої родини — мені це вже остогидло.
I’ve Had Enough of Impromptu Weekend Visits: How My Brother-in-Law’s Family Took Over Our Home (and My Life) Until I Finally Stood My Ground – Was I Wrong to Set Boundaries When Uninvited Guests Showed Up With Kids, Expected Meals, and Never Asked About Our Plans?
I’ve simply had enough of you lot turning up every weekend! Perhaps youve met the sort of person who genuinely...
How Can a Mother Do Such a Thing? She Sent Her Four-Year-Old Son to a Children’s Home Rather Than Get Him Treated – A Tale of Heartbreak, True Friendship, and a Second Chance at Family
How on earth do such mothers exist! She sent her own child off to a childrens home because she couldnt...
My Sister-in-Law Spent Her Summer at a Holiday Resort While We Renovated the House, and Now She Expects to Live in Comfort With Us We suggested pitching in together with my sister-in-law to renovate the family home, but she flatly refused, claiming she didn’t need it. Now she wants to move in with us because her half has no modern comforts—her own fault! The house belonged to my husband’s grandmother, and after she passed, it was split between my husband and his sister. It was old and neglected, but we decided to renovate and make it our home. It’s a semi-detached property with two entrances, so two families could live there comfortably without getting in each other’s way. The garden and outbuildings are shared, and both sides have the same number of rooms. The inheritance was sorted after we married, and everything went smoothly. My mother-in-law immediately declined her share—she was a city person through and through. She told her son and daughter to do as they liked. My husband and my brother-in-law scraped together enough to repair the roof and shore up the foundations. We wanted to keep going, but my sister-in-law threw a tantrum. She wanted nothing to do with this “shabby old cottage.” Her husband just kept his head down—he never argues with her. We planned to move in. The village was close to town, we had a car, and were sick of living in a cramped one-bedroom flat. Building from scratch would’ve cost a fortune. For my sister-in-law, the house was just a holiday destination—she’d pop over in summer to barbecue or relax. She told us not to count on her help. Over four years, we completely renovated our half: bathroom, heating, electrics, new windows, even a conservatory. We took out loans, but it was worth chasing our dream. We worked tirelessly, day and night. All this time, my sister-in-law jetted off on holidays, showing no interest in the house or her share. She lived for pleasure—until she had a baby and went on maternity leave. That was the end of her travels and her cash flow. Suddenly, she remembered her share. With a baby in tow, she wanted space and fresh air for him to run around. By then, our half was finished and we’d let out our old flat. We never touched her side, but it had deteriorated badly over the years. I don’t see how they could have stayed—no heating, outdoor loo, it was unliveable. Even so, she turned up with her suitcase and begged to stay “just a week”—I let her in. Her son is loud, and like her, she does whatever she wants with no regard for anyone else. I work from home, so it drove me mad; I moved in with a friend for a bit, who actually appreciated having someone look after her house while she was away. I ended up staying away almost a month. First at my friend’s, then my mum fell ill and needed care. Honestly, I forgot about my sister-in-law, assuming she’d long since gone home. Imagine my shock when I returned and found her still there, making herself at home. I asked when she planned to leave. “Why would I go anywhere? I have a small child and I’m comfortable here,” she replied. “We’ll take you back to town tomorrow,” I said. “I don’t want to go.” “You haven’t even bothered to clean your side, so back you go—this isn’t a hotel.” “You’ve no right to throw me out! This is my house!” “Your house is on the other side of the wall. Go stay there.” She tried to turn my husband against me, but he also told her she’d outstayed her welcome. She sulked and left. A few hours later, my mother-in-law started ringing: “You had no right to kick her out—it’s her property!” “She could have stayed in her own half, she’s the lady of that house,” my husband said. “With a child? There isn’t even heating or a proper loo! You should have looked after your sister.” My husband finally lost his patience and told his mum everything: how we’d offered to renovate together, how it would have cost less—and she’d refused. Why was everyone blaming us now? We offered to buy her out—she named a price so high we could have bought a brand new house for it. Not a satisfactory solution for us. Now there’s constant tension. My mother-in-law is perpetually offended. Alina is a nuisance. They visit rarely, but when they do it’s noisy parties, petty sabotage, and damages in the garden. We’ve decided to build a fence and completely separate our section. There’s no more compromise—that’s what my sister-in-law wanted.
My sister-in-law spent her holidays at a cosy seaside resort while we were knee-deep in renovating our house, and now...
She Thought Her Husband Had a Big Appetite—Turns Out His Sister Was Stealing Food from Their Fridge
So, picture thisIm standing in front of my fridge, door wide open, absolutely baffled where all the foods vanished to....
My Childhood Friend Came to Visit—She Chose Not to Have Children, Preferring to Live for Herself and Now at 60 Has No Regrets About Her Life Choices
An old childhood friend of mine came for a visit. She never had childrenshed decided long ago not to. She...
I Came to Visit Because I Missed You, But My Own Grown Children Feel Like Strangers – A Mother’s Story of Disappointment and Longing for Closer Family Ties
I arrived to visit, missing you, but children feel like strangers now Diary Entry Parents are meant to always care...
Move Over, We’re Planning to Live Here for the Next Ten Years: When Family Turns Up Expecting a London Flat, Entitlement, and Old Promises Come Crashing Down
Move Over, Well Just Live Here For Ten Years My mother-in-law paused for a moment, then declared, Oh, Jenny, Vals...
I’ve Had Enough of Uninvited Weekend Visits! How My Brother-in-Law’s Family Turned Our Home into Their Holiday Retreat—And How I Finally Took Back My Weekends Without Offending Anyone
Im absolutely fed up with you lot showing up every weekend! Perhaps youve come across that sort of person who...