З життя
Брат не хоче відправляти матір у дім престарілих і не має місця, щоб взяти її до себе!
Брат не хоче відправляти маму в будинок для літніх людей і не хоче брати її до себе, бо нема де жити!
Останні три місяці мій брат дошкуляє мені своїм ставленням. Після того, як у мами стався інсульт, стало зрозуміло, що вона потребує постійного догляду. Постійно про щось забуває, і хтось має бути поруч з нею. Насправді, їй потрібен постійний контроль. Це так, ніби доглядаєш за дитиною. Я працюю, маю свій дім і родину. Як це все поєднати? Пропонувала віддати її до будинку для літніх людей, але брат звинуватив мене в безсердечності. Водночас він і сам не збирався забрати її до себе, мовляв, у нього немає місця, та й живе у квартирі дружини.
Колись ми були єдиною родиною. Звичайний склад з 4 осіб. З братом нас відділяє лише рік різниці, а наша мама народила нас пізно. Зараз мені 36 років, братові 35. Мамі вже 72. Поки тато був живий, все було добре.
Потім брат поїхав навчатися до іншого міста, там лишився, одружився, а я обжилася в рідному місті. Спершу ми мешкали з батьками, але пізніше переїхали з чоловіком на орендовану квартиру. Планували пізніше придбати власне житло і мати дітей.
Лише два роки тому помер наш тато, і мама почала сумувати і тужити за ним. Раптом вона постаріла на багато років. Вона захворіла, а шість місяців тому у неї стався інсульт. Думали, що не виживе, але лікарі її повернули до життя. Спочатку вона майже не говорила і не могла рухатися. Потім стає краще, але психічні проблеми не зникли.
Лікарі стверджують, що це незворотні наслідки, тому хтось має піклуватися про маму. Ми з чоловіком переїхали до мами. Змінила роботу, тепер працюю дистанційно, щоб бути поруч. Не можна було лишити її саму, коли вона могла рухатися, було навіть гірше.
Вона починає говорити, губиться, розгублена, йде кудись, а ми за нею, не можемо вмовити повернутися додому. Плаче, каже, що її чоловік начебто чекає на неї. Коротше кажучи, гірше, ніж з дитиною. Почала погано спати, боюся, що вийде кудись. Через це навіть не можу працювати, труднощі з концентрацією. Чоловік запропонував віддати її до будинку для літніх людей.
Це дуже дорого, але, якщо працюватимемо, вистачить на оплату. Є ще брат, який має допомогти. Це було б справедливо.
Довго вагалася, але зрозуміла, що виходу немає. Наскільки це триватиме? Там буде цілодобовий догляд і медична підтримка. Пішла дізнатися про все. Це дорого, але вибору не було.
Зателефонувала братові і розповіла все, як є. Сподівалася на його розуміння. Він має розуміти реальний стан речей, а замість того розлютився.
— Ти збожеволіла? Як можна віддати власну маму до будинку для літніх людей? Всі там чужі для неї. А звідки ти знаєш, як до неї ставитимуться? У тебе серця нема! — кричав він у телефоні. — Чи ти просто хочеш забрати її дім?
Намагалася пояснити, але він не хотів слухати. Відступила і зрозуміла, що у мене не залишилося сил. Повторила розмову знову, але думка брата не змінилася.
— Не хочу заподіювати нашій мамі таке. Вона нас народила і виховала. Ми жили вдома, а не в дитячому будинку, не жалілася, що їй важко з нами. Обоє ми винні їй це, але тільки я маю це терпіти. Якщо тобі не подобається моя пропозиція, можеш забрати маму до себе і показати своє співчутливе ставлення, — сказала я.
— Ти знаєш, що живу зі своєю дружиною в її квартирі. Як я маю змусити її доглядати за тещею?
— Виходить, що мій чоловік може доглядати за тещею, а твоя дружина — ні?
— Ти і твій чоловік живете у маминому домі, тому його це стосується.
Сказала братові, що залишу маму. Потім він і його дружина нехай переїдуть і виконують борг. Брат завагався, сказав, що працює і не зможе переїхати. Це він сказав лише тому, що хоче уникнути відповідальності.
Живу, як у кошмарі. З одного боку, розумію, що просто маю відати її до будинку для літніх людей, це полегшить життя всім, але водночас боюся відчувати себе невдячною донькою. Чоловік на моєму боці і теж хоче відправити маму. Там буде під наглядом, а ми повернемо своє життя.
Вирішила почекати тиждень. Якщо брат не прийде, доведеться зробити своє. Це буде краще для всіх. Зареєструю її в будинку для літніх людей. Кожен може давати поради, але тільки я знаю, як складно піклуватися про хворого родича. І нехай брат сам вигадує виправдання для нашої родини — мені це вже остогидло.
“My Wife’s Mum Is Loaded—We’ll Never Have to Work!” My Friend Antony Declared. But His Dream of a Life of Leisure Didn’t Go As Planned
My wifes mother is loadedwell never have to work, my friend exclaimed with delight. One of my acquaintances, George, always...
A Grandson’s Request: An Uplifting Story “Gran, I need to ask you something—it’s really important. I need a lot of money.” He arrived in the evening—nervous, restless. Normally, Daniel popped round to see Lilian twice a week, happy to fetch her groceries or pop out the bins. Once, he even fixed her old sofa. Always calm, always confident—never like this. Lilian always worried—it was a strange world out there. “Daniel, love, can I ask—why do you need the money? And how much is ‘a lot’?” Her voice was steady, but her heart thumped. Daniel was her eldest grandson—a good lad, kind at heart. He’d finished school a year ago, working part-time while studying. His parents hadn’t voiced any concerns, but why would he need so much cash? “I can’t say yet, Gran, but I promise I’ll pay you back—just not all at once…” “You know I’m only on my pension,” said Lilian, torn, “How much exactly?” “One thousand pounds.” “Why not ask your parents?” Lilian asked absently, already guessing his answer. Daniel’s dad—her son-in-law—was strict, expected children to solve their own problems and not stick their noses where they didn’t belong. “They wouldn’t help,” Daniel replied, confirming her thoughts with a sigh. Had he got mixed up in something serious? Would giving him the money only make it worse? But what if not giving it made things even harder? She studied him with concern. “Gran, it’s nothing bad, I swear. I’ll pay you back in three months—promise! Don’t you trust me?” She probably should lend it, even if he never returned it. There ought to be someone in his life who has his back; someone he can trust—so he never loses faith in people. She did have that money set aside for emergencies. Perhaps this was the one. After all, Daniel had come to her. Funerals could wait—life was for the living. It’s family—family you must trust. They say if you lend money, be prepared to lose it. The young can be unpredictable… but Daniel had never let her down. “All right, I’ll lend you the money for three months, as you said. But wouldn’t it be better for your parents to know?” “Gran, you know I love you, and I always keep my promises. If you can’t help I’ll try to get a loan—after all, I do work.” The next day, Lilian went to the bank, withdrew the money and handed it to Daniel. He beamed, gave her a grateful hug, and dashed off: “Thank you, Gran, you’re the best. I’ll pay you back—I promise!” Lilian returned home, brewed herself a cup of tea, and pondered. So many times in her life she’d desperately needed help. Every time, someone came through. But now, these days, everyone looked out for themselves. Times were tough. A week later, Daniel popped in again, cheerful. “Gran, here’s the first bit back—I got an advance at work. Oh, and can I bring a friend round tomorrow?” “Of course, love. I’ll bake your favourite—poppyseed cake.” She smiled, relieved—whatever it was, she’d soon know. Daniel came that evening. Not alone. A slender young woman stood by his side. “Gran, this is Lisa. Lisa, meet my lovely Gran, Lilian.” Lisa blushed, “Hello, thank you so much, Mrs Taylor!” “Come in, both of you,” Lilian relaxed—they seemed good together. They sat and chatted over tea and cake. “Gran, I couldn’t tell you before. Lisa’s mum became suddenly very ill; there was no one else to help and Lisa was so worried—she made me promise not to explain why I needed the money. But it’s over now—her mum’s had the operation. The doctors say she’ll recover.” Daniel looked at Lisa, squeezing her hand. “Thank you—you’re so kind. I can’t thank you enough,” Lisa said, turning away to hide her tears. “I told you, everything’s all right, don’t cry,” Daniel smiled, “Come on, Gran, we’d better be off—getting late.” “Take care, dears, goodnight—may everything work out for you.” As they left, Lilian crossed herself (old habits die hard). Her grandson had grown up—a solid young man. She was glad she trusted him. It wasn’t really about the money; it brought them closer. Two months on, Daniel repaid her in full. “Just think, Gran. The doctor said if we hadn’t acted so quickly, it could have ended much worse. I didn’t know how I could help Lisa. I realise now—there’s always someone willing to step up when things are hard. And I’ll always look after you, Gran—you’re the best in the world!” Lilian ruffled his hair, as she had when he was little. “All right, off you go—and bring Lisa round soon!” “Of course,” Daniel grinned, hugging her. As she closed the door, Lilian remembered what her own gran used to say: “You must always look after your own. It’s the English way—never turn your back on family. Remember that!”
Gran, Ive got a favour to ask you. I really need some money. A lot. James turned up at Sarah...
We Should Have Got Ready for the Baby Sooner! My Return from Hospital Was a Nightmare—My Husband Didn’t Prepare Anything, the House Was a Mess, and I Was Embarrassed in Front of Our Family. Whose Fault Was It That We Weren’t Ready?
You know, I really should have got things sorted well before the baby arrived! Ill never forget the day I...
No One to Really Talk To: A Story of Old Friends, Long-Lost Numbers, and a Conversation That Changed Everything
Honestly, Mum, how can you say youve got no one to talk to? sighed her daughter, the exhaustion plain in...
I Paid the Price for My Son’s Happiness: How I Chose the Perfect Daughter-in-Law and Found My Son’s True Love with a Little Help and a Secret Deal
I Paid for My Sons Happiness I mulled it over for ages, and finally decided I would hand-pick my sons...
The Ringtone on My Daughter-in-Law’s Phone Made Me Rethink Helping My Son’s Young Family Find a Home
Diary Entry Living alone in my lovely one-bedroom flat in the heart of London has suited me well enough these...
For about an hour, I observed young would-be parents who had only just left sixth form.
For about an hour, I observed a pair of soon-to-be parents, barely out of sixth form. Not long ago, I...
“You’re Not a Wife, You’re a Servant. You Don’t Even Have Children!” – When Helena Moved in During Renovations, Her Mother-in-Law’s Cruelty Tested Her and Her Husbands Marriage in Their London Home
Youre not a wife, youre a servant. And you dont even have children! Mum, Emily will be staying here for...