З життя
Брат не хоче відправляти матір у дім престарілих і не має місця, щоб взяти її до себе!
Брат не хоче відправляти маму в будинок для літніх людей і не хоче брати її до себе, бо нема де жити!
Останні три місяці мій брат дошкуляє мені своїм ставленням. Після того, як у мами стався інсульт, стало зрозуміло, що вона потребує постійного догляду. Постійно про щось забуває, і хтось має бути поруч з нею. Насправді, їй потрібен постійний контроль. Це так, ніби доглядаєш за дитиною. Я працюю, маю свій дім і родину. Як це все поєднати? Пропонувала віддати її до будинку для літніх людей, але брат звинуватив мене в безсердечності. Водночас він і сам не збирався забрати її до себе, мовляв, у нього немає місця, та й живе у квартирі дружини.
Колись ми були єдиною родиною. Звичайний склад з 4 осіб. З братом нас відділяє лише рік різниці, а наша мама народила нас пізно. Зараз мені 36 років, братові 35. Мамі вже 72. Поки тато був живий, все було добре.
Потім брат поїхав навчатися до іншого міста, там лишився, одружився, а я обжилася в рідному місті. Спершу ми мешкали з батьками, але пізніше переїхали з чоловіком на орендовану квартиру. Планували пізніше придбати власне житло і мати дітей.
Лише два роки тому помер наш тато, і мама почала сумувати і тужити за ним. Раптом вона постаріла на багато років. Вона захворіла, а шість місяців тому у неї стався інсульт. Думали, що не виживе, але лікарі її повернули до життя. Спочатку вона майже не говорила і не могла рухатися. Потім стає краще, але психічні проблеми не зникли.
Лікарі стверджують, що це незворотні наслідки, тому хтось має піклуватися про маму. Ми з чоловіком переїхали до мами. Змінила роботу, тепер працюю дистанційно, щоб бути поруч. Не можна було лишити її саму, коли вона могла рухатися, було навіть гірше.
Вона починає говорити, губиться, розгублена, йде кудись, а ми за нею, не можемо вмовити повернутися додому. Плаче, каже, що її чоловік начебто чекає на неї. Коротше кажучи, гірше, ніж з дитиною. Почала погано спати, боюся, що вийде кудись. Через це навіть не можу працювати, труднощі з концентрацією. Чоловік запропонував віддати її до будинку для літніх людей.
Це дуже дорого, але, якщо працюватимемо, вистачить на оплату. Є ще брат, який має допомогти. Це було б справедливо.
Довго вагалася, але зрозуміла, що виходу немає. Наскільки це триватиме? Там буде цілодобовий догляд і медична підтримка. Пішла дізнатися про все. Це дорого, але вибору не було.
Зателефонувала братові і розповіла все, як є. Сподівалася на його розуміння. Він має розуміти реальний стан речей, а замість того розлютився.
— Ти збожеволіла? Як можна віддати власну маму до будинку для літніх людей? Всі там чужі для неї. А звідки ти знаєш, як до неї ставитимуться? У тебе серця нема! — кричав він у телефоні. — Чи ти просто хочеш забрати її дім?
Намагалася пояснити, але він не хотів слухати. Відступила і зрозуміла, що у мене не залишилося сил. Повторила розмову знову, але думка брата не змінилася.
— Не хочу заподіювати нашій мамі таке. Вона нас народила і виховала. Ми жили вдома, а не в дитячому будинку, не жалілася, що їй важко з нами. Обоє ми винні їй це, але тільки я маю це терпіти. Якщо тобі не подобається моя пропозиція, можеш забрати маму до себе і показати своє співчутливе ставлення, — сказала я.
— Ти знаєш, що живу зі своєю дружиною в її квартирі. Як я маю змусити її доглядати за тещею?
— Виходить, що мій чоловік може доглядати за тещею, а твоя дружина — ні?
— Ти і твій чоловік живете у маминому домі, тому його це стосується.
Сказала братові, що залишу маму. Потім він і його дружина нехай переїдуть і виконують борг. Брат завагався, сказав, що працює і не зможе переїхати. Це він сказав лише тому, що хоче уникнути відповідальності.
Живу, як у кошмарі. З одного боку, розумію, що просто маю відати її до будинку для літніх людей, це полегшить життя всім, але водночас боюся відчувати себе невдячною донькою. Чоловік на моєму боці і теж хоче відправити маму. Там буде під наглядом, а ми повернемо своє життя.
Вирішила почекати тиждень. Якщо брат не прийде, доведеться зробити своє. Це буде краще для всіх. Зареєструю її в будинку для літніх людей. Кожен може давати поради, але тільки я знаю, як складно піклуватися про хворого родича. І нехай брат сам вигадує виправдання для нашої родини — мені це вже остогидло.
“Two Weeks to Pack Up and Find Somewhere Else to Live: Daughters Offended After Mum Draws the Line”
“Two weeks to pack your things and find somewhere else to live.” The daughters were offended. Sarah lost her husband...
Twenty Years Later, I Recognise My Younger Self in the Boy On the Eve of His Wedding, Arthur Suspected Martha of Cheating—Even Though She Swore She Was Faithful, He Refused to Listen. Two Decades On, He Met Her Son—His Spitting Image… They Shared a Storybook Romance—Passionate, Extraordinary, and the Envy of All Around Them. Just as They Prepared for the Wedding That Never Happened, Martha Revealed She Was Pregnant. Instead of Joy, Arthur Accused Her of Infidelity, Insisting the Baby Couldn’t Be His. Devastated, Martha Gave Birth and Raised the Child Alone, Despite Pleas from Friends Who Saw Her Devotion. Arthur Offered Abortion, but She Refused—and Waited in Vain for His Apology. They Lived Separate Lives. Whenever Their Paths Crossed, Arthur Looked Away, Refusing to Recall the Past He’d Buried. Raising Her Son as a Single Mum Was a Struggle, but Martha Poured Her Heart into It, Working Multiple Jobs to Give Him a Good Life. Her Son, Chris, Became Her Pride and Protector, Earning a Degree, Serving in the Forces, and Finding Work. He Stopped Asking About His Father—He Understood Without Words. At Twenty, Chris Was the Image of Arthur—The Man Martha Had Loved So Deeply. One Day, Their Paths Crossed: Martha, Arthur, and Chris, All Together. Arthur Couldn’t Deny the Likeness and Was Stunned into Silence. Three Days Later, Arthur Came to Martha and Asked, “Can You Forgive Me?” “Long Ago…” Martha Whispered. And So, the Stories of ‘Daddy’ Came Alive—As Chris Met His Father for the First Time.
Twenty years later I see in this boy a spitting image of my younger self. The evening before the wedding,...
“What Do You Mean You Won’t Change Your Name?!” My Mother-in-Law Yelled at the Registry Office
What do you mean you dont want to change your surname? my mother-in-law shouted across the registry office. Emily never...
How My Mother-in-Law Ended Up Without a Home: Why I Refuse to Support My Brother-in-Law’s Family or Rent Them a Flat, and the Story of the Three-Bedroom Apartment I Bought Before Marriage
How My Mother-in-Law Ended Up Without a Home I’m convinced we have no obligation to support my brother-in-law and his...
My Mother-in-Law Decided to Move into My Flat and Gave Her Own Home to Her Daughter: Now My Husband Expects Me to Welcome His Mum into the Home I Bought Myself
My mother-in-law has decided she wants to move into my flat and give her own place to her daughter. My...
You Steal from My Son—He Can’t Even Afford a Lightbulb! On Sunday morning, I was tucked under a blanket on the sofa. My husband had gone to visit his mum to “change the lightbulbs,” but of course, the real reason for calling her darling son over was something else entirely: “Son, did you forget that Igor’s birthday is today?” My husband is a real spendthrift. His salary barely lasts a few days. Thankfully, he gives me enough to cover the bills and groceries, but the rest goes on the latest video games and everything that goes with them. I don’t mind, really—I’d rather let him enjoy his hobbies than have him drinking in the shed or disappearing off to nightclubs. Besides, I once read that the first forty years of childhood are the hardest for a man. But I’m not telling you all this for sympathy. I’m explaining why my husband’s pockets are always empty! I don’t have those problems; I even manage to save a little, and often lend my husband money when he’s desperate—but never for his mum, his nieces, or his sister. Of course, I remembered Igor’s birthday, so I bought him a present a week ago. Before my husband headed over to the family, I handed him the gift and settled down to watch a film. I didn’t go—there’s no love lost between me and the in-laws. They think I don’t love him because I won’t let him spend our money on them or babysit his sister’s kids. Once, I agreed to watch his sister’s little ones for an hour, but they picked them up half a day later! I was late for work, and when I dared to complain, his mum and sister called me shameless and rude. After that, I refused every request for babysitting, though I never minded my husband spending time with the kids—honestly, I liked playing with them too. Not long after my husband left, the whole family turned up at our house, nieces in tow. His mum marched straight in and declared: “We’ve decided that since it’s Igor’s birthday, we’ll give him a tablet he picked out himself—worth £400. You owe me £200 for your share. So, pay up.” I might buy the boy a tablet, but never such an expensive one. Naturally, I refused to hand over any money. Even my husband started having a go at me for being greedy. So, I opened the laptop, called Igor over, and within five minutes, we’d chosen a gadget together that he really liked. He raced off to his mother, who was still sulking in the hallway. My sister-in-law always seems to have sticky fingers—something valuable tends to “stick” to them. My mother-in-law, needless to say, wasn’t impressed and immediately kicked off: “No one asked you to do that! You were supposed to give us the money. My son can’t even buy a lightbulb for himself—give me £200 now! You know that’s my son’s money.” She even tried rummaging through my handbag, which was on the nightstand. I shot my husband a look and hissed, “You have three minutes to get them out of this house!” So my husband dragged his mother out the door—three minutes was all he needed. And honestly, I’d much rather my husband spends his money on games than have his mum pocket the lot. Better he spends it on what makes him happy, than let those freeloaders nick it from him. Sitting here now, I think—maybe I should have married an orphan!
Youre robbing my son, he cant even afford a light bulb! Sunday morning. I lay wrapped up on the sofa,...
We Had Such High Hopes That My Mum Would Retire, Move to the Countryside, and Leave Her Three-Bedroom Flat to Me and My Husband!
We had high hopes that my mum would retire, move to the countryside, and leave her three-bedroom flat to my...
An Inheritance from an Ex-Husband or a Surprise from the Mother-in-Law A Gift from My Alcoholic Ex: Left Alone to Care for His Difficult Mother Ten Years After Our Divorce—But When She Passed, I Discovered the Unexpected Legacy She Left Behind
So, listen to this its honestly like something out of a telly drama. Years ago, Alices husband, Pete, who was...