З життя
Чарівний секонд-хенд

Чарівний комісійний магазин
Я, Оксана, часто згадую своє дитинство, і щоразу перед очима постає той комісійний магазин — наче крамниця див, куди ми з подругами забігали після школи. Мені було одинадцять, я вчилася в п’ятому класі, і світ видавався сповненим таємниць. Разом з Тетяною та Софійкою ми перетворювали звичайні дні на пригоди, а той магазин був нашим скарбом, місцем, де кожен предмет ховав свою історію. Навіть тепер, через стільки років, я заплющую очі й бачу його полиці, запах старих книжок і той дитячий захват, який уже не повернути.
Того року ми з дівчатами були нерозлучні. Тетяна, з її завжди розкуйовдженими косами, мріяла стати археологинею, а Софійка, найсерйозніша з нас, носила в рюкзаці зошит, куди записувала «важливі думки». Я ж, Оксана, була десь посередині — любила фантазувати, уявляючи себе то героїнею казки, то мандрівницею. Після уроків ми не поспішали додому, а бігли в комісійний магазин на розі нашої вулиці. Він був старим, з потертою вивіскою та скрипучими дверима, але для нас це була печера Аладіна, сповнена загадок і чудес.
Магазин був невеликим, але всередині здавалося, що він безмежний. Полиці ломилися від речей: старовинні свічники, потерті книжки, сукні з мереживними комірами, годинники, що давно зупинилися. Продавчиня, тітка Марія, завжди сиділа за прилавком із в’язанням, лагідно буркотячи: «Дівчатка, не бешкетьте, нічого не розбийте!» Але ми й не думали бешкетувати — ми були дослідницями, шукачками скарбів. Тетяна одного разу знакла мідну брошку у вигляді жука й запевняла, що це талісман єгипетської принцеси. Софійка перегортала пожовклі журнали мод, мріючи пошити таку саму сукню. А я любила книжки — особливо одну, з потертою обкладинкою, про козаків. Я уявляла, як знаходжу карту скарбів, сховану між сторінками.
Одного холодного листопадового дня ми знову заскочили до магазину. На вулиці моросив дощ, наші черевики хлюпали, але всередині було тепло й пахло пилом і чебрецем. Я одразу кинулася до улюбленої полиці з книжками, а Тетяна потягла Софійку до скриньки з біжутерією. «Оксанко, іди сюди! — гукнула Тетяна. — Дивись, яке каблучка!» На її долоні лежало тоненьке каблучко з бірюзою, тьмяним, але все ж чарівним. «Це точно з палацу!» — заявила вона. Софійка, прижмурившись, додала: «Або зі скрині якоїсь графині». Ми реготали, приміряли каблучко по черзі, і я відчувала себе героїнею легенди.
Тітка Марія, помітивши наш збуджений вигляд, підійшла й усміхнулася: «Подобається? Всього п’ять гривень, дівчатка. Бережіть, поки не забрали». П’ять гривень! У нас у кишенях ледве вистачало на булочки в шкільній їдальні, але ми не зраділи. «Давай зкинемось!» — запропонувала я. Ми витрусили всі монетки з кишень: в мене було дві гривні, в Тетяни — гривня й дріб’язок, у Софійки — півтори. Не вистачало, але ми не здавалися. «Тіту Марю, — благала Тетяна, — можна в борг? Завтра принесемо!» Тітка Марія похитала головою, але в її очах був сміх: «Гаразд, беріть, але щоб завтра борг віддали!»
Ми вийшли з магазину, ніби здійснили подвиг. Каблучко лежало в кишені у Софійки, і ми по черзі торкалися його, наче воно справді було чарівним. Вдома я не могла заснути, уявляючи, що каблучко належало якійсь мандрівниці, яка перепливла моря. Наступного дня ми з дівчатами віддали борг — я навіть відмовилася від булочки, щоб зібрати свої п’ятдесят копійок. І хоча каблучко згодом загубилося (Тетяна кленлася, що залишила його в рюкзаку), ті емоції залишилися зі мною назавжди.
Той магазин був не просто крамницею старих речей. Він навчав нас мріяти, вірити в дива, бачити в звичайному щось особливе. Ми з Тетяною та Софійкою потім виросли, роз’їхалися. Тетяна стала геологинею, Софійка — дизайнеркою, а я — вчителькою літератури. Але щоразу, коли ми дзвонимо одна одній, хтось неодмінно згадує: «А пам’ятаєте той комісійний?» І ми сміємося, немов знову одинадцятирічні, і перед нами полиці, повні історій.
Зараз я живу у великому місті, і таких комісійних майже не остаТепер я живу у великому місті, і таких комісійних майже не лишилося, але вони назавжди залишаться тим місцем, де навчилися бачити диво у звичайному.
