Чекаю дружину в аеропорту: рейс затримується

Находжуся я якось в аеропорту, чекаю дружину з Італії. Літак затримується вже на 3 години, згідно з повідомленнями, і я потроху скаженію. Поруч скаженів ще один чоловік інтелігентного вигляду: окуляри, капелюх, кейсик… Підходить він до мене, тихенько просить постерегти його кейс на кілька хвилин, доки він у вбиральню збігає. Я людина добра на вдачу — погодився, і от стою. Пів години. Годину. Півтори. Я вже не злий — я шалений!

Нарешті підходжу до сержанта аеропортової служби і описую ситуацію з кейсом. Він просить мене пройти з ним. Заходимо до службового приміщення, починаємо оформляти кейс, протокол, як годиться, мої паспортні дані, опис ситуації. Нарешті дійшли до опису вмісту кейсу.

Відкриваємо…

Ой, Боже мій! Щоб мені гикота! Кейс до самого верху набитий крупними купюрами євро в банківських упаковках! Я ледь не з’їв свою бороду від думки, що не привласнив таке багатство! Відчуваю себе останнім дурнем, сил навіть на себе лаятись немає! Дивлюсь, а протоколчик так тихенько зім’яли люди в формі і сором’язливо так переглядаються між собою і кейсом… Тут їх як понесло, кинулися вони до нього і давай собі ці пачки пхати у всі кишені, а я стою, ковтаю слину… Але сержант змилосердився і каже:

— Чого стоїш, годувальник наш!? Собі набирай, що ж ми, зовсім вже?!

Кинувся я до кейсу, забувши, як мене звуть, і почав теж набирати собі гроші…

Набираю, набираю, набираю, набираю…

Прокидаюся — вся ковдра в труси заправлена…