Чоловік на відпочинку, а вагітна дружина на городі у свекрухи: щасливий фінал історії.

Василь вирішив, що втомився на роботі й потребує відпочинку на морі. Про свою вагітну дружину він навіть не подумав, збирав речі лише для себе.

— Оксано, не починай. Ти чудово знаєш, що я втомився і хочу відпочити.

— Ти думаєш, мені це не потрібно? Я ж на шостому місяці вагітності, а ти кажеш їхати до твоєї мами копати город!

— І що в цьому такого? Мама тобі допоможе, а свіже повітря буде лише на користь.

Оксана промовчала, адже знала, що сперечатися з чоловіком марно. У селі свекруха зустріла її не дуже привітно.

— Запрацювала мого синочка так, що він втік на море від тебе! Так тобі і треба.

— Він не втік, я сама його відпустила. Вам відомо не гірше, тітко Ганно?

Оксана копала той город увесь день. Сонце палило нещадно, спина дуже боліла, а від запаху землі постійно нудило. Ноги постійно набрякали, вона не могла швидко рухатись. Коли ставало зовсім важко, вона просто сідала, гладячи свій живіт. Увечері чула, як свекруха обговорювала її з сусідками.

— Лінива до жаху! Ноги в неї набрякли! Раніше наші жінки в полях народжували, вставали й далі копали! Не невістка, а пані!

Через кілька тижнів Василь повернувся відпочивший, задоволений і засмаглий.

— Оксано, привіт! Ти навіть не уявляєш, які смачні креветки я там куштував! А пляж який! Обов’язково поїдемо туди наступного року разом.

— Василю, ніде ми не поїдемо. Я йду.

— Куди? У тебе справи?

— Ти не зрозумів. Я йду від тебе.

— Це такий жарт? Адже ти пропадеш без мене, кому ти потрібна?

— А зараз перевіримо.

Вперше за всі роки спільного життя з чоловіком Оксана зрозуміла, що таке свобода. Вона не знала, куди йти і що робити далі, але була впевнена, що без Василя їй буде краще. В кишені було трохи гривень, але по дитячий чемоданчик вона вирішила не повертатися до квартири. Її прийняла найкраща подруга Наталя.

— Оксано, у мене є вільна кімната, можеш жити стільки, скільки треба! І не думай про погане, все вийде!

Василь ніяк не міг повірити, що дружина його покинула. Він дзвонив їй тисячі разів на день, приходив з квітами до квартири Наталі, але вона його не впустила, так сказала Оксана.

— Василю, йди геть і забудь дорогу до нас. Оксана — не твоя служниця. Ти сам винен.

Чоловік писав листи, які Оксана іноді читала. У них він просив вибачення, зізнавався, що був дурнем, сумує і любить. Ради майбутнього малюка він благав пробачити його і повернутись у сім’ю.

Роди у Оксани були важкими, але коли вона взяла на руки сина, то все забула. Поступово її життя налагоджувалося, було важко, але друзі допомагали. Василя вона не пробачила, але з сином дозволяє бачитися.