Чоловік повернувся додому і без жодних підготовок сказав: “Нам треба серйозно поговорити”.

Микола повернувся додому і прямо з порога, не знявши ні взуття, ні верхнього одягу, випалив:

– Оксанко! Нам треба серйозно поговорити…

І тут же, одним подихом, широко розплющивши й так великі очі та не витримавши навіть мінімальної паузи:

– Я закохався!

«Оце так новина, — подумала Оксана, — От і до нас у родину завітав криза середнього віку. Ну, здравствуй, здравствуй…», але нічого не сказала, лише дуже уважно подивилася на чоловіка, чого не робила вже років п’ять або шість (або вже вісім?)

Кажуть, що перед смертю життя пролітає перед очима, так у Оксани почало пролітати все їхнє спільне життя з чоловіком. Познайомилися вони банально — через інтернет. Оксана зменшила собі три роки, майбутній чоловік додав собі три сантиметри зросту, і таким немудрим чином, хоч і важко, але вони все ж таки змогли втиснутися у задані один одному критерії пошуку і… знайти одне одного.

Оксана вже й не пам’ятала, хто кому перший написав, але точно знала, що лист майбутнього чоловіка був без жодної пошлості та з легкою самоіронією, що їй дуже імпонувало. У тридцять три роки і при посередній зовнішності, вона тверезо оцінювала свої шанси на шлюбному ринку і прекрасно розуміла, що знаходиться, якщо не на останньому ряду, то на передостанньому точно, тому твердо вирішила на перше побачення тримати язика за зубами, розвішати вуха, надіти рожеві окуляри і мереживну білизну, а в сумочку покласти домашнє печиво і томик Шевченка.

Перша зустріч пройшла, на диво, легко (ось що значить вдягтися в правильний образ!), їхній роман розвивався так бурхливо і стрімко.

Разом їм було цікаво, тому після пів року регулярних зустрічей і постійного натиску батьків, які втратили надію в цій житті побачити онуків, майбутній чоловік наважився і зробив Оксані пропозицію. Вони швидко познайомили свої родини, умова нареченого та нареченої святкувати весілля в тісному родинному колі була батьками беззастережно і одноголосно схвалена, і, боячись, що хтось може раптом передумати, для шлюбу обрали перший із можливих вільних днів.

Жили вони, як Оксанці здавалося, добре. Клімат у сім’ї переважав тропічний з характерними невеликими сезонними коливаннями температури, без гарячих африканських пристрастей, але дружній і шанобливий – чи це не щастя?

Микола, будучи типовим представником чоловічого роду і тому більш простим і прямолінійним, скинув свій тісний костюм-образ «емпатично-ніжно-романтичного мачо-непитущого з золотими руками» вже через кілька тижнів після весілля і постав перед Оксаною таким, яким був – простим, працьовитим і дбайливим чоловіком у зручних домашніх трикотажках.

Оксана ж, як представниця складнішого жіночого роду, розпускала тугий корсет свого образу «німої-глухонімої спокусливої господині-інтелектуалки» потроху, майже нерозрізнено, але швидка вагітність стрімко пришвидшила цей процес і тому вже через рік вона теж, не без задоволення, повністю розпрощалася зі своїм тріскучим образу і, зітхнувши з полегшенням, переодяглася в затишний домашній халат.

Той факт, що, незважаючи на обопільне розставання зі своїми образами, ніхто з відносин не втік і навіть не пред’являв один одному претензій, остаточно переконав Оксану в правильності прийнятого колись рішення і зміцнив її віру в їхній осередок суспільства.

Побут і виховання двох, один за одним народжених, дітей звісно ж розгойдували їхній сімейний човен іноді дуже навіть сильно, але кораблетрощі не ставалося, а потім, коли буря стихала, вони знову продовжували розмірено і чинно дрейфувати хвилями свого сімейного життя.

Щасливі бабусі й дідусі допомагали їм як і де лише могли, на роботі вони повзли, хоч і повільно, але впевнено кар’єрними сходами догори, не забуваючи при цьому подорожувати, приділяти час своїм захопленням і, звісно ж, одне одному, не вибиваючись при цьому із середньостатистичних даних.

І ось вони одружені дванадцять років, і за всі ці роки Микола жодного разу не був викритий у невірності або навіть просто помічений у легкому флірті з ким би то не було, хоча Оксана була жінкою зовсім не ревнивою, і він міг собі таку пустощі без наступного скандалу, дозволити. Вона уявила чоловіка фліртуючим і мимоволі усміхнулася, бо картинка, що спливла в її голові, була дуже вже смішною і навіть безглуздою.

Все справа в тому, що Оксанин чоловік, після кількох невдалих спроб зробити комплімент традиційним способом, ще на початку їхніх стосунків і зрозумівши, що це не його шлях, вирішив змінити тактику і тепер робив компліменти виключно мовчки (або за допомогою ультразвуку, який Оксана не могла вловити?), просто витріщаючи очі, як довгохвіст.

За роки їхнього спільного життя, Оксана, за ступенем округлості очей чоловіка, навчилася розрізняти всю палітру його емоцій: від дикого захоплення, задовільного схвалення, невольного здивування, несподіваної зніяковілості, сильного нерозуміння і повного обурення. І ось вона уявила, як чоловік робить один за одним компліменти якійсь щурі, розкриваючи свої очі все ширше, і ширше, і ширше…

Оксані пересохло в горлі, уявляючи трансформацію чоловіка в довгохвіста, вона нервово усміхнулася і прошепотіла:

– Ну і як звуть твою щура..?

Очі чоловіка тепер насправді повзли на лоб, і він судомними рухами нишпорячи по всьому тілу, заїкаючись, затараторив:

– Як? Як ти… як… як взагалі… ти змогла… здогадатися, що я закохався у щура?! Не, ну ти даєш… Ти розумієш, я просто не міг пройти мимо, я здивувався коли її побачив… ти лише подивися, яка вона класна, яка м’яка, яка красива… як вона схожа на тебе…

Чоловік витягнув з-під пазухи маленького сіренького щура з рожевими напівпрозорими вушками, рожевим носиком і чорними очима-бісеринками.

Далі Оксана вже нічого не чула. Вона милувалася своїм чоловіком, його новою подружкою, їхніми обопільними обіймами і була безмежно щаслива, що він закохався саме в цього щура, який був так схожий на неї…