З життя
Чоловік повернувся додому і був вражений… Півроку тому йому подарували маленьке кошеня
На порозі свого будинку чоловік мало не знепритомнів… Півроку тому йому подарували маленького кошеня, якого назвали Кулем. Його племінниця, яка час від часу навідувалась із сім’єю, знайшла це маля на вулиці і, передаючи його, сказала:
— Ти живеш сам, ніяк собі пари не знайдеш. Робота у тебе нервова – водій маршрутки. Прийдеш додому, а тут тобі раді. Коти створюють затишок і спокій…
Ото як! Він і повірив: може, й справді так. Прийдеш додому, втомлений від пасажирів та водіїв, яким не хочеться поступатись дорогою, а тут – диванчик, на ньому муркоче котик. Радіє, лізе на руки, гладити себе хоче.
Ну, ви й самі розумієте, пані і панове, це він через своє невігластво так думав. Кіт не виправдав сподівань і перетворився на підлітка-непосидька. Сидіти на руках він недолюблював, а от пустувати? Залюбки!
За своє невігластво чоловік придбав мухобійку, якою ляскав мух. Маленьких вертких або величезних, яких із невідомої причини називали гнойовими. Куль уважно стежив за чоловіком, що лупцює мух, напевно, інформацію набирав. І одного дня вирішив порадувати свого господаря. І порадував…
Тож повернемось до моменту, з якого почали.
***
Чоловік увійшов до хати і мало не закляк. Нічого! Рівним рахунком нічого не лежало й не стояло в його домівці. Розгардіяш такий, що можна було подумати, ніби дві банди гангстерів влаштували розбірки прямо в його оселі і орудували вони… битами!
Стільці були перевернуті. Вази, склянки та взагалі усе, що стояло або лежало на столі, підвіконнях і тумбочках, тепер покривало підлогу, рівномірно розподіливши скалки скла, глини і пластмаси…
Штори нагадували смужки спідниці якоїсь модниці, а на кухні… Кетчуп змішався з соленими помідорами і варенням. Поруч купками лежали сіль, цукор, перець. Вилки і ложки валялись розсіяними групками. Штори на кухні були відірвані разом із карнизами і валялись у всій тій розкоші, а на зовсім порожньому обідньому столі…
Сидів дуже задоволений Куль, а перед ним була муха. Величезна, як літак. Куль дивився на свого господаря поглядом переможця і задоволено муркотів.
Наразі! Наразі його похвалять. Цілий день, не шкодуючи лап і зусиль, він ганявся по квартирі за цим нахабним шкідником. Втомився страшенно, але зловив! І тепер може продемонструвати свою здобич і отримати заслужену нагороду.
Від таких приємних думок Куль аж почав переминатися лапками. Чоловік підняв стілець і сів на нього. Він не знав, із чого почати: прибирати, вечеряти чи лаяти Куля. Але незабаром дзвінок у двері розв’язав усі його сумніви. Пройшовши до передпокою, він відчинив двері, і здивування його посилилося ще більше.
У коридорі стояли троє поліцейських, а за ними зібралась десятка сусідів. Поліцейські тримали руки на рукоятках пістолетів.
— До нас надійшов дзвінок… — почав один із них.
— Багато дзвінків, — додав інший. — Сказали, що у вас у квартирі коїться щось недобре: меблі падають, тарілки розбиті, нічого, окрім жахливого шуму і виття. Не могли б ви дозволити нам увійти та переконатися, що все в безпеці, а також… будь ласка, підніміть руки, схрестіть їх на голові і відійдіть у дальній куток кімнати.
Сусіди дивились на чоловіка з острахом і осудом.
— Ось як, — сказав чоловік. І продовжив: — Прошу, заходьте!
Він відійшов у дальній куток і схрестив руки на голові. Поліцейські обійшли всі кімнати, спостерігаючи страшний розгром, і щось шукали.
— Що шукаєте? — поцікавився чоловік.
— Тіло, — відповів один із поліцейських. — І ваше пояснення цього хаосу.
— Ага, тіло! Тіло я вам покажу, — погодився чоловік.
Поліцейські миттєво насторожились, опустивши руки на пістолети. Обережно, рухаючись уздовж стінки і намагаючись не робити різких рухів, чоловік пройшов на кухню і, відчинивши двері, зробив широкий жест.
— Будь ласка! — сказав він. — Ось тіло.
Поліцейські, відштовхнувши його вбік, увірвались на кухню. Витріщене тіло сиділо на столі й нахабно усміхалося, демонструючи свою увагу. А перед ним лежала муха. Декілька секунд кімната була в тиші, поки поліцейські приходили до тями. Врешті-решт, перше засміявся той, хто завів розмову, а потім за ним зареготали і всі інші.
Вони не могли зупинитися від сміху, а Куль дивився на них і на чоловіка впевненим поглядом, ніби говорячи: «Бачиш? Усі задоволені. Значить, не дарма старався!».
Після цього ще пів години поліцейські фотографувалися з мухою і Кулем на руках на фоні влаштованого безладу. Всі сміялися і були дуже задоволені. Найбільше задоволеним був кіт. Ще б пак! Усі гідно оцінили його зусилля.
***
Коли поліція і сусіди розійшлися, чоловік знову сів на стілець.
— Я вам допоможу, — почувся голос, і чоловік обернувся.
Поруч стояла жінка з першого поверху.
— Сьогодні вихідний, — усміхнулася вона. — Ви самі до ночі провозитесь, а разом ми швидше впораємось.
— Мені незручно вас турбувати, — трохи засоромився чоловік.
— Що ви! — усміхнулася жінка у відповідь. — Все добре. Все одно мені нема чим зайнятися. Я сама. Нікого у мене нема. Тільки мама неподалік живе. А ви будете сварити цього пустуна, ну, або хоч трохи лаяти? — запитала вона, кивнувши на Куля.
Той сидів на столі в кухні і гнав лапою жирну муху.
— Хіба сварити… — зітхнув чоловік. — Зараз посварю…
Він піднявся і, підходячи до Куля, взяв його на руки:
— Ти ж такий неслухай! Хіба можна так? Ні, не можна.
Куль переберав лапками — тато сварив його. Причому так гарно і лагідно, що втриматися було неможливо, і він, потягнувшись вгору, лизнув свого господаря у ліву щоку, а чоловік… Поцілував його у носик.
— Ну і добре. Значить, ти все правильно зрозумів. Щоб більше так не робив.
І опустив кота на підлогу. Куль задер хвіст і почав тертися об ноги жінки. Вона сміялась.
— Як ви його гарно насварили, — усміхнулася вона. — А чому я вас раніше не помічала?
— Не знаю, — відповів чоловік. — Може, тому, що я раніше нещасним був, а тепер, як Куль у мене з’явився, одразу щастя додалося.
І рукою вказав на безлад, що вчинив кіт.
Жінка набрала номер знайомого майстра, і наступного дня чоловікові встановили міцну дрібну сітку на всі вікна. І Куль тепер міг спокійно лежати на підвіконні і спостерігати за пташками і великими жирними мухами.
А жінка і чоловік прибрали весь безлад, винесли і викинули весь розбитий посуд, помили підлогу, зняли порвані штори. Вони поїхали в магазин вибирати нові. Повернулися вони під вечір, чоловік накупив різної закуски і смачний тортик. І пляшку шампанського. Ну, ви розумієте, пані і панове, аби відсвяткувати в новій-старій оселі разом із жінкою.
Вони сиділи за кухонним столом, їли, пили та розмовляли. І їм було добре, а особливо добре було Кулю. Він лежав на колінах у жінки і задумав… нову допомогу татові.
***
Зрештою, все закінчилося чудово. І Куль, звісно, відчайдушно допомагає обом. Татові та новій мамі. Яка прийшла в їхню оселю лише тому, що знайшла його, Куля. І визнала в ньому свого рідного котика.
І тепер тато з мамою разом усувають наслідки його «допомоги». А що ви собі думаєте? А як інакше? Інакше ніяк.
His Wife Packed Her Bags and Vanished Without a Trace — When Manipulation Backfires and Family Ties Are Tested
His wife packed her things and disappeared without a trace. “Stop acting like a saint. Itll all work out. Women...
Grandson Doesn’t Matter: When a Mother-in-Law Favors One Grandchild and Ignores the Other, a Father’s Loyalty is Tested
Mum thinks that Sophie cant cope, my husband finally muttered. She says she needs more help because she hasnt got...
Came Home Early: A Heavily Pregnant Wife Surprises Her Husband, but Instead of a Warm Welcome, She’s Sent Shopping for Beef and Left Waiting on the Street While He Cleans the Flat
Returned Home Early Tuesday, 7th March Are you at the bus stop? Toms voice shot up sharply on the phone....
The Carer for the Wife — What do you mean? — Lida thought she must have misheard. — Where am I supposed to go? Why? What for? — Oh, can we just skip the dramatics, please? — he grimaced. — What’s not clear here? There’s no one left for you to take care of. Where you go is none of my concern. — Ed, what’s wrong with you? Weren’t we planning to get married…? — That was your idea. I never said any such thing. At 32, Lida decided to turn her life around and leave her small hometown. What was left for her there? Endure her mother’s nagging? Her mother simply couldn’t stop scolding Lida about the divorce, constantly asking how she managed to “lose” her husband. Yet Vas’ka wasn’t worth a kind word—drunk and a womaniser! How did she end up marrying him all those eight years ago? Lida wasn’t at all upset about the divorce—in fact, she felt she could finally breathe again. But she argued constantly with her mum about it, and they also fought about money, which was always in short supply. So, she’d head off to the county town and land a great job there! Look at Svetka—her old school friend—she’d been married for five years to a widower. Who cares if he’s 16 years older and hardly a heartthrob, at least he has a flat and a decent income. And Lida reckoned she was just as good as Svetka! — Well, thank heavens! You’ve come to your senses! — Svetka encouraged her. — Pack your things, you can stay with us for a bit, and we’ll sort out the job situation. — Won’t your Vadim Petrovich mind? — Lida was unsure. — Don’t be silly! He does whatever I ask! Don’t worry, we’ll get by! Still, Lida didn’t want to stay long at her friend’s place. After just a couple of weeks and her first wages, she rented her own room. And just a couple of months later, she had a stroke of luck. — Why is a woman like you working in the market? — said one of her regulars, Edward Boris, with concern. Lida knew all her regulars by name by now. — It’s cold, it’s hard work—not ideal. — Gotta earn money somehow, — she shrugged, — unless you have another offer? Edward Boris wasn’t exactly a dreamboat in her eyes—twenty years older, a bit pudgy, starting to bald, and with a shrewd look in his eye. He was always particular about choosing his vegetables and paid to the penny. But he dressed well and drove a nice car—definitely not a down-and-out, not a drunk. He also had a wedding ring, so she never considered him as husband material. — You strike me as responsible, steady, and clean, — Edward Boris switched to a familiar tone, — have you ever cared for anyone who was ill? — I used to look after a neighbour, actually. She had a stroke, her children live far away, so they paid me to help. — That’s great! — he exclaimed, and then put on a somber face: — My wife, Tamara, has had a stroke too. The doctors say she has little chance of recovery. I’ve brought her home, but I haven’t got time to look after her. Will you help? I’ll pay you properly. Lida didn’t have to think long—much better to be in a warm flat changing bedpans than freezing on the market for ten hours a day serving picky customers! He even suggested she live there, so no more rent. — They’ve got three spare rooms! You could play football in there! — she delightedly told her friend. — No children either. Tamara’s mother was a real madam—even at 68, she acted half her age. She’d just remarried and was busy with her husband. No one else to care for the invalid. — Is she really that sick? — Oh yes, poor thing can’t move or speak. She won’t get better. — You almost sound happy about it, — Svetka eyed her. — Of course not, — Lida looked down, — but once Tamara’s gone, Edward Boris would be free… — Are you for real, Lida? Wishing someone dead for a flat?! — I’m not wishing anyone dead—I’m just not going to miss my chance! Easy for you to say, you’ve got it made! They had a huge fight and didn’t speak for half a year—until Lida confessed to Svetka her romance with Edward Boris. They couldn’t live without each other, but of course, he’d never leave his wife—not that type! So for now, she’d remain his lover. — So you’re shacking up with him while his wife is dying in the next room? — her friend was appalled. — Do you even see how vile that is? Or are you that blinded by his money—if he’s even got it? — Trust you to never say a kind word, — Lida retorted. They stopped talking again, but she barely felt guilty—well, perhaps just a bit. She cared for Tamara with real diligence, and since her affair with Edward Boris began, she took on all the housework too. After all, a man needs more than just a woman in his bed—he wants a good meal, crisp shirts, a clean flat. Lida thought her lover was very content, and she was enjoying her life too. She barely noticed Edward had stopped paying her for caring for his wife. Not that it mattered now—they were almost like husband and wife! He gave her money for shopping, and she managed the budget, not realising it was tight. And his job paid well enough—but never mind, once they got married it would all become clear. With time, the spark between them dulled, and Edward lingered less at home, but Lida put it down to the strain of having a sick wife. She pitied him, even though he barely spent a minute a day checking on Tamara. Even so, Lida wept when Tamara finally passed away. She’d given a year and a half of her life to that woman—you can’t get that time back. She organised the funeral too—Edward was “too grief-stricken.” He gave her the bare minimum for expenses, but she did everything properly. No one could accuse her of a thing. Even the neighbours, gossiping about her and Edward—nothing escapes them!—nodded approvingly at the funeral. His mother-in-law too seemed satisfied. So Lida never expected what Edward said next. — You understand there’s no need for your services anymore, so I’m giving you a week to move out, — he said on the tenth day after the funeral. — What do you mean? — Lida’s voice faltered. — Where should I go? Why? — Please, do we have to have this scene? — he sighed. — There’s no one left for you to care for, and where you go is none of my business. — Ed, what’s wrong with you? We were supposed to get married… — That’s your fantasy. I never said anything of the sort. Next morning, after a sleepless night, Lida tried to talk again, but he just repeated the same words and urged her to move quickly. — My fiancée wants to renovate before the wedding, — was all he said. — Fiancée? Who’s that? — None of your business. — Oh, none of my business?! Well, I’ll move out, but you’ll pay me for my work first. You were meant to pay forty grand a month. I only got paid twice. So you owe me £8,000. — You can do the sums, can’t you! — he snorted. — Don’t get carried away… — And you owe for cleaning too! I won’t nit-pick, just pay me ten grand and we’ll call it even. — Or what? You’ll go to court? There’s no contract. — I’ll tell Tamila—remember, your mother-in-law owns this flat. Edward’s face changed, but he recovered quickly. — Who’d believe you? — he huffed. — You know what? I don’t want to see you. Get out now. — You’ve got three days, darling. No ten grand, and there’ll be a scandal, — Lida replied, heading for a cheap hostel. She’d managed to save some of the housekeeping money. On the fourth day, having had no answer, Lida went back to the flat. Tamila, the mother-in-law, was there. Lida could see from Edward’s face she’d never get paid. So she told Tamila everything. — She’s making it all up! Don’t listen! — the widower protested. — Well, well, I’d heard rumours at the funeral, but I didn’t believe them — Tamila’s stare was fierce. — Now it all makes sense. And you, my dear son-in-law, don’t forget who owns this flat? Edward froze. — So, I want you out of here within the week. No—within three days. Tamila turned to leave, then paused at Lida. — And you, standing there like you expect a prize? Get out! Lida bolted from the flat, realising there’d be no money for her—not now. Back to the market again; there’d always be work there… **The Carer’s Devotion: Betrayal Behind Closed Doors in Suburban England**
A Carer for My Wife What do you mean? Linda could hardly believe what she was hearing. Where am I...
We Refused to Let Our Daughter in: A Family’s Tense Night of Tough Love, Despair, and Final Chances
Why didnt you let her back in? Kate finally asked, her voice barely above a whisper. It was the question...
Don’t Bother Unpacking – You’re Moving Out Tonight: Leona Was Sprawled on the Sofa When Irina Walked In, Only for Her Husband to Announce Their Divorce After a Fateful New Year’s Eve Discovery Involving a Dodgy “Bunny” Costume, Some Holiday Deceptions, and the Truth Unraveling Faster Than Tinsel on a Christmas Tree
Dont bother unpacking your suitcase youre moving out So, whats going on? demanded Emma, her voice leaving no room for...
The Summerhouse Standoff: A Daughter Takes Back What’s Hers
The Summer House Issue Daughter Gets Her Due Lucy, you have to understand, its a dire situation, Geoffrey Taylor pinched...
Even the Good Ones Get Left Behind
A fine woman can be left behind too In the looking glass, Alice saw herselfa lovely woman of thirty-five with...