Чоловік повернувся на три дні раніше: все так, як ви думали, але ще гірше…

Сергій повернувся на три дні раніше. Все, як ви подумали, але ще гірше…

Подружжя Коваленків подобалося всім. Вона — красива натуральна білявка, ноги від вух, на диво добра й привітна. Це, як відомо, рідкість серед красивих жінок.

Він — статний, підтягнутий, мужній капітан-лейтенант, теж не обділений привабливістю. Сім’я жила в злагоді та не давала приводу для пліток. По магазинах Стас і Оксана ходили, тримаючись за руки, наче першокласники, окремо їх майже не бачили, і взагалі, їхня пара випромінювала просто ауру любові та благополуччя. Ідилія одним словом.

З роками почуття не слабшали, а лише міцніли, на заздрість оточуючим. Протягом семи років між ними жодного разу не пробігала чорна кішка. Єдине, що Стас, поступово дивлячись навколо, почав мучитися вічним супутником сімейного щастя — ревнощами.

Будучи за природою людиною витриманою, Стас не давав цьому почуттю виплеснутися назовні, придушуючи всі сумніви в собі. Хто знає, які бурі вирували в глибині душі підводника, коли він бачив захоплені погляди чоловіків, спрямовані на дружину, і чув компліменти колег на святкових заходах.

Але зовнішньо це не проявлялося, і навіть Оксана сумнівів та тривоги чоловіка не помічала, та й не хотіла. А ось Стас непомітно зріяв, як вулкан перед виверженням.

Корабель вирушав у море на контрольний вихід. Схема відпрацьована і звична. Десять днів тривог і нервової напруги плюс десять безсонних ночей. Рано вранці Стас попрощався з дружиною, поцілував сплячого сина і, пообіцявши повернутися через десять днів, вирушив виконувати свій обов’язок. Моря виявилися нелегкими, техніка переставала працювати у найменш очікувані моменти.

Стас служив у механічній частині і чимало натерпівся вдень і вночі, латаючи капризну техніку. Тим більше його здивувало рішення старшого командування повернутися на базу на сьомий день через масову несправність техніки корабля.

Злість і роздратування Стаса заспокоювала лише одна думка: тепле плече дружини стало на три дні ближче. І так, як на чоловічу силу він не скаржився, то весь шлях додому провів у приємних мріях.

За традицією в порт повернулися пізно ввечері. Коли метушня з причалом закінчилася, Стас, навіть не опрокинувши традиційну чарку за прибуття, мов кінь ринувся до дому. Уявляючи, як кладе голову на груди коханої дружини, Стас домчав до дому, швидко піднявся на третій поверх і зупинився перед рідними дверима.

Була початок другої ночі. «Сплять», — подумав Стас. Не чекають, і уявив, як тихо роздягнеться і стрибне в ліжко до Оксани, її здивовання і все, що за цим слідуватиме. Тремтячими руками тихенько вставив ключ і протиснувся в передпокій.

Механіком Стас був відмінним, замок регулярно змазував, і той його не підводив. На великий жаль, дружина, здається, не спала. З неплотно прикритої двері спальні падало світло і чулися звуки. Що саме, Стас не зрозумів, але, не знімаючи взуття, тихенько підкрадався ближче. Серце затріпотіло. За дверима постала картина, якої він не чекав навіть у найстрашнішому сні. Горіла лампа.

На його подружньому ложі, безсоромно розкинувши ноги та вкривши подушку світлим волоссям, лежала жінка. Все інше закривала фігура голого чоловіка, ритмічно піднімаючого зад до стелі. Жінка стогнала, його дружина стогнала так, як ніколи з ним. Стас був ошелешений. Все його життя зруйнувалося в одну мить.

Скільки він простояв у стані напівпаралічу, невідомо. Але коли Стас прийшов до тями, він вже не відповідав за свої дії. У міліцейських протоколах це називається: стан важкого душевного потрясіння.

Охоплений бажанням помсти за подружню честь, Стас почав судомно шукати на поясі кобуру. Її, природно, не було. Кортика теж. Стас кинувся на кухню. Перше, що потрапило йому під руку, була виделка. Красивий мельхіоровий прилад з набору, подарованого на весілля. Стиснувши в сильній офіцерській руці неуставну зброю, Стас метнувся назад до спальні. Ворвавшись мов шторм у житло зрадниці, він перехопив вилку другою рукою, знервований офіцер наніс удар: Рука не затремтіла.

Виделка описала дугу та майже повністю погрузилася в те, що рухалося на ліжку. Описати крик після удару я не наважуся. Ветеран війни, що приїхав у гості до сина, в квартиру сусідів, пережив блокаду та штурм, прокинувся з криком “Бомби!!!” і підняв усю родину.

Причому в їх відсутність переконували всією сім’єю хвилин сорок. І навіть заснувши, він сумнівався в тому, що жертв немає.

У сусідів зверху описалися діти, а батьки мало не наклали в штани від нестерпного ультразвукового впливу. А вівчарка інших сусідів вила до ранку, оплакуючи чиєсь життя.

Залишивши знаряддя помсти стирчати в осквернювача, Стас різко розвернувся і майже кроком вийшов зі спальні. Він мав одне бажання: залишити цей ставший чужим дім, добре випити і вранці забрати речі.

Про содіяне Стас якось не думав. На диво в передпокої вже горіло світло. І ще там стояла Оксана у власній особі, в домашньому халатику і з рушником на голові. Красива і спокуслива. Для Стаса, який втратив життєві орієнтири, потрясінь на цей вечір виявилося достатньо. Це нагадувало дитячу гру “замри”.

Оцепініння Стасу не було чужим, але слова з себе витискав з великими труднощами.

— А там хто?

Тремтяча рука вказала невизначено назад.

— Та то твій брат Серьога з дружиною. Його ж до нас перевели. Я їм спальню поступилася, поки тебе немає. А сама з сином… Та що це за крики?

— Я… розумієш… тут… виделка…

— А я митися ходила. Вдень слабкий напор, а вночі добре. Слухай, Стасик, у них, здається, щось сталося…

— Ага, – тільки й сказав Стас і впав у непритомність.

Те, що брат переводиться до них, що в нього дружина теж білявка, що приїхати вони мали саме зараз, Стас, звісно, пам’ятав, але червона завіса, що впала на очі, заслонила все, та й хто міг подумати!

Зрештою все скінчилося краще, ніж можна було очікувати. Серед дня Серьожі зашили. Воєнний лікар у госпіталі, з трудом витягнувши виделку, довго висловлював захоплення богатирським ударом, а закінчивши операцію, поплескав Сергія по частині тіла і порадував:

— Геморою не буде ніколи! Там у тебе труба, все гладко.

Помовчав і, хмикнувши, записав у журналі, що пацієнт сів на цвях. Сидіти на стільці по-людськи Сергій відвик надовго. Перший час плакав, коли йшов до туалету і ридав, повертаючись. Потім звик. Зараз, мабуть, і не пам’ятає той час, коли порівнював унітаз з електричним стільцем.

Дружині Сергія, Лесі, завихрені ноги приводили до ладу чотири медсестри й хірург. Привели з трудом. А заїкалася вона лише три місяці. І то тільки в ліжку. Загалом все скінчилося добре. Клітинка суспільства не розпалася, родина збереглася.

Життя продовжувалося. Стас і Оксана так само гуляли, тримаючись за руки й щебечучи мов голуби. Сонце так само світило, і кораблі так само йшли в море.

Тільки Оксана прибирала все гостре до шафи, навіть зубочистки, а Стас, повертаючись додому, дзвонив у двері по п’ять хвилин і чекав, поки йому відчинять. Что стосується Сергія й його дружини, то вони хоч і простили Стаса, але ночувати в брата більше не залишалися.