З життя
Чоловік повернувся на три дні раніше: все так, як ви думали, але ще гірше…
Сергій повернувся на три дні раніше. Все, як ви подумали, але ще гірше…
Подружжя Коваленків подобалося всім. Вона — красива натуральна білявка, ноги від вух, на диво добра й привітна. Це, як відомо, рідкість серед красивих жінок.
Він — статний, підтягнутий, мужній капітан-лейтенант, теж не обділений привабливістю. Сім’я жила в злагоді та не давала приводу для пліток. По магазинах Стас і Оксана ходили, тримаючись за руки, наче першокласники, окремо їх майже не бачили, і взагалі, їхня пара випромінювала просто ауру любові та благополуччя. Ідилія одним словом.
З роками почуття не слабшали, а лише міцніли, на заздрість оточуючим. Протягом семи років між ними жодного разу не пробігала чорна кішка. Єдине, що Стас, поступово дивлячись навколо, почав мучитися вічним супутником сімейного щастя — ревнощами.
Будучи за природою людиною витриманою, Стас не давав цьому почуттю виплеснутися назовні, придушуючи всі сумніви в собі. Хто знає, які бурі вирували в глибині душі підводника, коли він бачив захоплені погляди чоловіків, спрямовані на дружину, і чув компліменти колег на святкових заходах.
Але зовнішньо це не проявлялося, і навіть Оксана сумнівів та тривоги чоловіка не помічала, та й не хотіла. А ось Стас непомітно зріяв, як вулкан перед виверженням.
Корабель вирушав у море на контрольний вихід. Схема відпрацьована і звична. Десять днів тривог і нервової напруги плюс десять безсонних ночей. Рано вранці Стас попрощався з дружиною, поцілував сплячого сина і, пообіцявши повернутися через десять днів, вирушив виконувати свій обов’язок. Моря виявилися нелегкими, техніка переставала працювати у найменш очікувані моменти.
Стас служив у механічній частині і чимало натерпівся вдень і вночі, латаючи капризну техніку. Тим більше його здивувало рішення старшого командування повернутися на базу на сьомий день через масову несправність техніки корабля.
Злість і роздратування Стаса заспокоювала лише одна думка: тепле плече дружини стало на три дні ближче. І так, як на чоловічу силу він не скаржився, то весь шлях додому провів у приємних мріях.
За традицією в порт повернулися пізно ввечері. Коли метушня з причалом закінчилася, Стас, навіть не опрокинувши традиційну чарку за прибуття, мов кінь ринувся до дому. Уявляючи, як кладе голову на груди коханої дружини, Стас домчав до дому, швидко піднявся на третій поверх і зупинився перед рідними дверима.
Була початок другої ночі. «Сплять», — подумав Стас. Не чекають, і уявив, як тихо роздягнеться і стрибне в ліжко до Оксани, її здивовання і все, що за цим слідуватиме. Тремтячими руками тихенько вставив ключ і протиснувся в передпокій.
Механіком Стас був відмінним, замок регулярно змазував, і той його не підводив. На великий жаль, дружина, здається, не спала. З неплотно прикритої двері спальні падало світло і чулися звуки. Що саме, Стас не зрозумів, але, не знімаючи взуття, тихенько підкрадався ближче. Серце затріпотіло. За дверима постала картина, якої він не чекав навіть у найстрашнішому сні. Горіла лампа.
На його подружньому ложі, безсоромно розкинувши ноги та вкривши подушку світлим волоссям, лежала жінка. Все інше закривала фігура голого чоловіка, ритмічно піднімаючого зад до стелі. Жінка стогнала, його дружина стогнала так, як ніколи з ним. Стас був ошелешений. Все його життя зруйнувалося в одну мить.
Скільки він простояв у стані напівпаралічу, невідомо. Але коли Стас прийшов до тями, він вже не відповідав за свої дії. У міліцейських протоколах це називається: стан важкого душевного потрясіння.
Охоплений бажанням помсти за подружню честь, Стас почав судомно шукати на поясі кобуру. Її, природно, не було. Кортика теж. Стас кинувся на кухню. Перше, що потрапило йому під руку, була виделка. Красивий мельхіоровий прилад з набору, подарованого на весілля. Стиснувши в сильній офіцерській руці неуставну зброю, Стас метнувся назад до спальні. Ворвавшись мов шторм у житло зрадниці, він перехопив вилку другою рукою, знервований офіцер наніс удар: Рука не затремтіла.
Виделка описала дугу та майже повністю погрузилася в те, що рухалося на ліжку. Описати крик після удару я не наважуся. Ветеран війни, що приїхав у гості до сина, в квартиру сусідів, пережив блокаду та штурм, прокинувся з криком “Бомби!!!” і підняв усю родину.
Причому в їх відсутність переконували всією сім’єю хвилин сорок. І навіть заснувши, він сумнівався в тому, що жертв немає.
У сусідів зверху описалися діти, а батьки мало не наклали в штани від нестерпного ультразвукового впливу. А вівчарка інших сусідів вила до ранку, оплакуючи чиєсь життя.
Залишивши знаряддя помсти стирчати в осквернювача, Стас різко розвернувся і майже кроком вийшов зі спальні. Він мав одне бажання: залишити цей ставший чужим дім, добре випити і вранці забрати речі.
Про содіяне Стас якось не думав. На диво в передпокої вже горіло світло. І ще там стояла Оксана у власній особі, в домашньому халатику і з рушником на голові. Красива і спокуслива. Для Стаса, який втратив життєві орієнтири, потрясінь на цей вечір виявилося достатньо. Це нагадувало дитячу гру “замри”.
Оцепініння Стасу не було чужим, але слова з себе витискав з великими труднощами.
— А там хто?
Тремтяча рука вказала невизначено назад.
— Та то твій брат Серьога з дружиною. Його ж до нас перевели. Я їм спальню поступилася, поки тебе немає. А сама з сином… Та що це за крики?
— Я… розумієш… тут… виделка…
— А я митися ходила. Вдень слабкий напор, а вночі добре. Слухай, Стасик, у них, здається, щось сталося…
— Ага, – тільки й сказав Стас і впав у непритомність.
Те, що брат переводиться до них, що в нього дружина теж білявка, що приїхати вони мали саме зараз, Стас, звісно, пам’ятав, але червона завіса, що впала на очі, заслонила все, та й хто міг подумати!
Зрештою все скінчилося краще, ніж можна було очікувати. Серед дня Серьожі зашили. Воєнний лікар у госпіталі, з трудом витягнувши виделку, довго висловлював захоплення богатирським ударом, а закінчивши операцію, поплескав Сергія по частині тіла і порадував:
— Геморою не буде ніколи! Там у тебе труба, все гладко.
Помовчав і, хмикнувши, записав у журналі, що пацієнт сів на цвях. Сидіти на стільці по-людськи Сергій відвик надовго. Перший час плакав, коли йшов до туалету і ридав, повертаючись. Потім звик. Зараз, мабуть, і не пам’ятає той час, коли порівнював унітаз з електричним стільцем.
Дружині Сергія, Лесі, завихрені ноги приводили до ладу чотири медсестри й хірург. Привели з трудом. А заїкалася вона лише три місяці. І то тільки в ліжку. Загалом все скінчилося добре. Клітинка суспільства не розпалася, родина збереглася.
Життя продовжувалося. Стас і Оксана так само гуляли, тримаючись за руки й щебечучи мов голуби. Сонце так само світило, і кораблі так само йшли в море.
Тільки Оксана прибирала все гостре до шафи, навіть зубочистки, а Стас, повертаючись додому, дзвонив у двері по п’ять хвилин і чекав, поки йому відчинять. Что стосується Сергія й його дружини, то вони хоч і простили Стаса, але ночувати в брата більше не залишалися.
I Never Took What Wasn’t Mine: The Story of Martha, Anastasia, and the Choices That Changed Their Lives Forever
NEVER CLAIMED ANOTHERS DUE Even as a schoolgirl, Martha looked down on Anne and, at the same time, envied her....
Worn Down by the Mother-in-Law and the Wife: That Night, the Most Stoic Man in Our Village—Steadfast Stephen—Came to My Countryside Surgery, Silent and Broken, Longing to Walk Away from the Nagging, Until a Kind Word Proved the Best Medicine for a Weary Soul
Fed up with the mother-in-law and the wife That evening, the quietest, most stoic fellow in all our village paid...
A Life Back in Order – “Lada, I Forbid You From Speaking to Your Sister and Her Family!” My Husband Gave Me an Ultimatum, Enraged at My Bond With My Sister Natasha, While His Own Drinking and Cheating Tore Our Marriage Apart – But When a Stranger Turned Up With His Secret Son, I Finally Found The Strength To Break Free and Discover True Happiness with Kind-Hearted Dr. Herman Lewis
LIFE, SORTED Lydia, Im forbidding you from seeing your sister and her family again! They’ve got their life, weve got...
Bitterness at the Bottom of My Soul “The children’s home has been waiting for you for ages! Get out of our family!” I screamed with a trembling voice. The target of my wild indignation was my cousin, Dima. God, how I loved him as a child! Blond hair, bright blue eyes, cheerful nature — that was Dima. …Relatives often gathered around the festive table. Of all my cousins, I singled out Dima. He could spin tales with his tongue like a lace maker and he drew brilliantly. Sometimes he would churn out five or six sketches an evening. I would stare, entranced by their beauty, quietly gathering his drawings and hiding them in my desk. I carefully treasured my cousin’s artwork. Dima was two years older than me. When he turned 14, his mother died—gone so suddenly, she just didn’t wake up… The question arose—what would happen to Dima? Naturally, they first turned to his father, but finding him was no easy feat. He and Dima’s mother were long divorced, and the new family “couldn’t be disturbed.” The rest of the relatives just shrugged: “We have our own families, our own problems.” Turns out, during the day, family is there, but come nightfall, not a soul to be found. So, with two kids of their own, my parents became Dima’s guardians—after all, Dima’s late mother was my dad’s younger sister. At first, I was happy that Dima would be living with us. But then… On his very first day in our home, Dima’s behavior set me on edge. To comfort her orphaned nephew, my mum asked, “Is there anything you’d like, Dima? Don’t be shy, just say.” And Dima immediately replied, “A model train set.” Now, this wasn’t a cheap toy. I was shocked—your mum just died, the most important person in your life, and all you want is a train set? How could you even think of that? But my parents immediately bought him his dream. Then it was, “Buy me a tape player, jeans, a designer jacket…” This was the eighties, mind you, and not only was this stuff pricey, but it was impossible to get. My parents made sacrifices for the orphan, even at our own expense. My brother and I understood and didn’t complain. …When Dima turned sixteen, he discovered girls. And he wasn’t afraid to show his affection. Worse yet, he started making advances toward me—his own cousin. But as a sporty girl, I skillfully dodged his unwelcome attention. We’d even come to blows. I would cry and cry. I never told my parents—they didn’t need the heartache. Kids don’t talk about such things. After I fended him off, Dima wasted no time turning to my friends, who actually competed for his attention. …But Dima was also a shameless thief. I remember my piggy bank: saving on school lunches to buy presents for my parents, only to find it empty one day! Dima denied everything—didn’t bat an eye, didn’t blush, just outright lied. It broke my heart. How could he steal while living under our roof? He was wrecking our family from within, but Dima really didn’t understand why I was upset. He truly believed everyone owed him. I began to hate him. That’s when I finally screamed at him: “Get out of our family!” I lashed him with my words—said things that can never be taken back… My mum barely managed to calm me. From that day on, Dima ceased to exist for me. I ignored him completely. Later, I learned the other relatives knew what a “character” Dima was—they lived nearby and seen it all. Our family lived across town. Even Dima’s former teachers warned my parents: “You’re making a big mistake. Dima will ruin your other children too.” …At a new school, he met Katy—she loved Dima all her life. She married him straight out of school. They had a daughter, and Katy put up with his lies and cheating without protest. As they say: single life is hardship, married life is double. Dima joined the Army, stationed in Scotland. There, he started another family—he somehow managed it during leave. When his service ended, he stayed in Scotland. He had a son there. Katy, not hesitating, went after him and, by hook or by crook, brought him back home. My parents never received a word of thanks from cousin Dima—not that they expected it. Now, fifty years on, Dmitri is an active member of the local Anglican church. He and Katy have five grandchildren. On the surface, all seems well, but the bitterness of life with Dima remains… No amount of sugar could ever sweeten it.
SORROW AT THE BOTTOM OF MY HEART Youve needed a childrens home for years! Get out of our family! I...
Bittersweet Happiness – “What’s wrong with that young lady? She’s a good girl. Modest, neat, a hardworking student. She loves you,” Helen Edwards chastised her son. “Mum, I’ll handle it…” Denis clearly ended the pointless conversation. Helen left the room. “He’ll handle it… How many girls has he turned away… Nearly forty, and soon no one will do. Nothing’s ever right for him…” she thought with a heavy sigh. “Son, dinner’s ready,” Helen called from the kitchen. Denis responded instantly, tucking into his mother’s homemade stew. “Thank you, Mum. Delicious, as always.” “You should be saying that to your wife, not me,” Helen couldn’t let it go. “Mum…” Denis drank his compote and prepared to leave. “Wait, son. Do you know, I once visited a fortune-teller? She took one look at me and said: ‘Your son will have happiness, but it will be bittersweet.’” “Oh, Mum, don’t believe such things,” Denis grinned. …Through the years, different women—some loved, some not—came and went in Denis’s life. …Inna was smart, cultured, shockingly wise for her age. She often gave sound advice to the nine-years-older Denis. At first he liked this, but then he began to see Inna more as a mentor than anything else. Everything felt colourless. They split up. Polly had an eight-year-old son. Try as he might, Denis couldn’t get through to the boy, though he loved Polly. She was beautiful, but too headstrong. Whenever they quarrelled, he’d try to patch things up with gifts. The arguments felt senseless. Something was always missing—maybe peace and stability. Vera was everything he’d ever wanted in a woman. Denis almost married her. She was decent, pure, balanced—he felt like he had to “wear kid gloves” just to speak to her. He even moved into her flat. He was ready to start a family. But… He came home unexpectedly from a work trip to find Vera in bed with her old school friend. Classic… After that, Denis moved back in with his mum. Enough romance, he decided. “I’ll be a bachelor—a solid family of one,” he joked to his mum. Helen would shrug and sigh: “Will you ever find your one, son?” But fate had its own plan. Suddenly, unexpectedly. Denis was travelling for work, claimed his usual bottom bunk in the train carriage. A woman entered: “Excuse me, would you mind swapping? Can I have your lower bunk? Please.” “No trouble,” Denis replied. He looked her over—nothing remarkable. Yet his heart skipped. “Maybe she’s the one…” He clambered onto the top bunk and dozed off… “Glad you’re awake! Come, have some tea,” the stranger cooed. Denis climbed down and they started talking. “Larissa,” she introduced herself. “Denis. Nice to meet you, Larissa.” They talked throughout the evening. Denis felt instantly at ease. He didn’t try to impress her; everything just flowed, as if he’d known her forever. They exchanged numbers, just in case… A couple of weeks later, he couldn’t resist calling her. One thing led to another… Dates, kisses, promises… Denis couldn’t imagine his life without Larissa. At forty years old! He’d always let previous girlfriends go easily—but not this one… He wanted to lose himself entirely in her life. Larissa surrounded Denis with love, care, and understanding. Three months in, he offered his heart and hand. “Denis, I’m seven years older than you. I have three children. We live in a council flat,” Larissa admitted. She never lied. “I know, Lara. I’ve met your kids—you’ll all move in with me. It’s sorted. I love every inch of you. You’re my last and only,” said Denis, kissing her tenderly. “All right, Denis, let’s give it a try,” murmured a shy Larissa. “No, not try, Lara. We’ll be together. For good,” Denis squeezed her hand. “Do you hear me? Forever.” When Helen learned his plans, all she could say was: “You’ve really outdone yourself this time… The plainest girl of them all…” …Nine months later, their daughter was born—a child with Down’s syndrome. Denis felt both joy and worry for Larissa. Would she cope? Having a child with special needs is never easy. …Today, Denis and Larissa’s daughter is eight. The whole family adores her. Denis worships Larissa. Bittersweet, but happiness…
BITTERSWEET JOY What is it you dont like about this young lady? Shes a lovely girl. Polite, tidy, bright enough...
The Postage Stamp: How Illya Left Katya for Another Woman, Katya Swore Revenge on All Men, and Daughter Sonia Discovered the Secret of Real Love
A POSTAGE STAMP Toms left Emily, Mum sighs heavily. What do you mean? Im confused. Im baffled myself. He was...
A Lifetime with My One True Wife: Love, Patience, Broken Porcelain, and the Bittersweet Legacy of a Brother’s Secret Regret
MY OWN WIFE How have you managed to stay with the same wife all these years? Whats the secret? My...
A Husband Worth More Than Bitter Resentment: From Loss and Iron-Selling to New Love, Second Chances, and Family Turmoil – My English Tale of Marriage, Heartbreak, and Hope
MY HUSBAND IS WORTH MORE THAN BITTER RESENTMENT Henry, that was the final straw! Were getting a divorce. No need...