Connect with us

З життя

Чому одне внука обожнюють, а іншого не помічають: загадка упередженості свекрухи

Published

on

Молодший онук — не вважається? Чому свекруха любить одного, а другого наче й не помічає…

Іноді найглибші рани завдають не вороги, а ті, кого ми колись називали родиною. Моя історія саме про це. Мене звуть Оксана, я вже шість років дружина з Богданом, у нас є чудовий синко Ярко. Але, на жаль, з моменту його народження в нашому житті живе тінь — байдужість його бабусі по батькові, моєї свекрухи.

Все почалося ще до появи Ярка. Коли я познайомилася з Богданом, він уже два роки був у розлученні. Його сину від першого шлюбу тоді виповнилося п’ять. Богдан не приховував, що платить аліменти й бачиться з сином, але запевняв, що стосунки з колишньою дружиною давно в минулому. Ми обидва вірили, що в нас все буде по-новому.

Свекруха з перших днів була холодна. Не сказати, щоб груба, але трималася осторонь. Я розуміла: можливо, вона ще сподівається, що перша невістка повернеться. Або вважає мене «той, що розбила сім’ю», хоча Богдан пішов із попереднього шлюбу задовго до нашої зустрічі. Я намагалася не звертати уваги на її холодність. Але те, що трапилося потім — болючіше за будь-які слова.

Коли народився Ярко, свекруха навіть не подзвонила. Жодних вітань, жодного візиту — лише мовчання. У той час, як старшого онука вона продовжувала бачити регулярно: забирала на вихідні, водила на гуртки, дарувала подарунки. А про Ярка — наче й не чула.

Богдан був засмучений, але вірив, що вона відійде, звикне. «Мама трохи консервативна, — казав він. — Їй потрібен час». Він запропонував самі відвезти Ярка до бабусі, але я відмовилася. Як можна залишати дитину з жінкою, яка навіть не бачила його в очі? А раптом вона й не прийме його?

Минали роки. Нашому синові вже майже чотири. Він росте жвавим, веселим хлопчиком. Його часто відвідує старший брат, і це тішить — діти знайшли спільну мову, незважаючи на різницю у віці. Мої батьки обожнюють онука, приїжджають що вихідних. А бабуся по батьковій лінії так і не прийшла.

Ні на перші іменини, ні на другі, ні на треті. Ми не запрошували — навіщо нав’язуватись? Ми не нагадували — не хотіли принижуватися. Усередині мене було стільки болю, стільки образу, що я просто вирішила: нехай буде так. Не потрібна — то й не треба. Яка вона бабуся, якщо їй байдуже?

Але найгірше — бачити Богданові очі. Він мовчить, не скаржиться, але я ж бачу: йому боляче. Він завжди вважав матір доброю, чуйною. Він не розуміє, як можна так легко відвернутися від власного онука. Ми багато розмовляли про це. Він навіть намагався поговорити з нею, але вона відповідала ухильно, немов у неї немає ані сил, ані здоров’я, ані часу.

Я розумію, що в душі він ще сподівається. Що одного разу вона постукає у двері, принесе торт і скаже: «Пробач, я була неправа». Але я більше не чекаю. І не хочу, щоб мій син виростав у очікуванні дива, якого може й не бути.

Ми дали Яру все, що можемо: любов, турботу, підтримку. У нього є батьки, які його обожнюють, дідусь із бабусею з мого боку, старший брат. І якщо бабуси по батьковій лінії в його житті немає — значить, так має бути. Я не збираюся силою втягувати в наше життя людину, яка сама відвернулася.

І все ж — серце матері не з каменю. Інколи я ловлю себе на думці: а раптом одного разу він спитає, чому бабуся до нього не приходить, чому не запрошує в гості, чому у брата є бабуся, а в нього — ні? Що я йому скажу? Що вона його не любить? Що він їй чужий?

Я не хочу, щоб мій син відчував себе нелюбимим, непотрібним. Але й брехати йому не буду. Нехай краще виросте з розумінням, що любов не можна вимагати. Її або дарують — або ні.

Богдан поки що не змирився. Він сподівається, що одного дня його мати зрозуміє, що обділила увагою невинну дитину. Що захоче наздогнати втрачене. А я лише молюся, щоб Ярко не відчув того холоду, який колись відчула я. Бо ніщо так не болить, як байдужість близьких.

І якщо свекруха колись прочитає ці рядки — нехай знає: двері нашого дому відчинені. Але не назавжди. І любов онука треба заслужити — не гучними словами, а вчинками. Поки не пізно.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

тринадцять − 8 =

Також цікаво:

З життя7 години ago

He’s Not My Little Rascal

**Hes Not My Child** Hes not my son, the millionaire stated coldly, his voice echoing through the marble foyer. Pack...

З життя7 години ago

I Found Nothing but a Note When I Arrived to Pick Up My Wife and Our Newborn Twin Babies

When John arrived at the maternity ward that day, his heart raced with excitement. He clutched a bunch of balloons...

З життя9 години ago

I Found Only a Note Upon Arriving to Pick Up My Wife and the Newborn Twins

**Diary Entry 15th October** I arrived at the maternity ward that day, heart pounding with excitement. In my hands, I...

З життя23 години ago

Stepfather

**Stepfather** Because youve got no business hanging around a young girl like that! snapped James. Excuse me? Youve completely messed...

З життя23 години ago

Returned Home—No Husband, No Trace of Him or His Belongings in Sight

She came home to find no husband and none of his belongings. “Whats with that look?” Zoe smirked. “Stan just...

З життя1 день ago

Back Home—No Husband, No Trace of Him Left

**Diary Entry** I came home to find neither my husband nor any of his things. Why are you looking at...

З життя1 день ago

Revenge for My Mother

**A Lesson in Control** *Diary Entry* The call came late at night, the voice on the other end distorted and...

З життя1 день ago

Avenged My Mother: A Tale of Justice and Retribution

**A Revenge for Mum** “Your daughter is with us. Bring £100,000, and she stays alive. I’ll send the meeting point...