Чому ти хочеш приїхати? Я навіть не пам’ятаю тебе!

Чому їхати до нас у гості? Я вас навіть не пам’ятаю!

– Добрий день, Маринко!

– Здрастуйте! – здивовано відповіла Марина. Номер не визначився, голос незнайомий, але звернулися по імені.

– Це тітка Ліза з Львова, тітка Андрійка. Ми не змогли приїхати на ваше весілля, зараз розібралися з справами, вирішили приїхати до вас у гості познайомитися з новими родичами.

Марина від несподіванки не знала, що відповісти. Вона навіть не чула про тітку Андрія зі Львова. Після весілля пройшло більше року, і про відсутню тітку навіть не було розмов.

– Напевно, ви помилилися номером.

– Ви Марина?

– Так, але я не чула, що у Андрія є тітка у Львові.

– Андрій Нікіфоров ваш чоловік?

– Так, він мій чоловік.

– А я його тітка.

– Дуже добре, що ви його тітка, але приїжджати не треба.

– Чому?

– Ми не приймаємо гостей.

– Оце так гостинність, не очікувала…

– Перепрошую, у мене немає часу розмовляти.

На цьому Марина обірвала розмову. Вона була дівчиною сміливою, завжди могла постояти за себе.

– От тільки гостей нам і не вистачало. Дома запитаю у Андрія про тітку зі Львова, – вирішила вона і зайнялася своїми справами.

Увечері зателефонувала свекруха.

– Марина, привіт! Давно не заїжджали.

– Здрастуйте, Ірино Федорівно! Завтра заїду, привезу вам продукти і купила вітаміни.

– Дякую, Маринко. У нас все є, ми просто скучили. Тобі дзвонила Єлизавета?

– Дзвонила якась жінка, назвалася тіткою Андрія, хоче в гості приїхати. Сказала, що зараз не до гостей.

– Вона мені зараз дзвонила, скаржилася, що ти їй нагрубила.

– Ірино Федорівно, я ж вас знаю. Як я могла нагрубити?

– Ось саме, що знаю, – іронічно зазначила свекруха.

– Я зараз за кермом. Завтра поговоримо.

Зі свекрухою Марина не одразу знайшла спільну мову.

Андрій виріс у сім’ї військового. Батько, Дмитро Петрович, людина сувора, привчав сина до порядку. У його присутності Андрій поводив себе якнайкраще, але по службі батько часто їздив у відрядження.

Без батька Андрій був некерованим.

Постійний контроль матері дратував його дуже. І чим більше мати його опікала, тим частіше він проявляв свої витівки. Прогулював школу, пропускав спортивні заняття. Мати не скаржилася батькові, оскільки знала — покарання буде суворим, жаліла сина.

Ставши дорослим, Андрій залишався під контролем матері. Вона дзвонила йому кілька разів на день, могла зустріти його з роботи, роблячи вигляд, що саме в той момент проходила повз.

Друзі Андрія всі повінчалися, йому вже майже тридцять, мати почала переживати, що її син так і залишиться вічним холостяком.

Мама сама почала підшуковувати наречену синові серед дочок своїх подруг, що викликало у нього лише хвилю жартів. Незважаючи на красу і привабливість жениха, у чергу ніхто не ставав.

І нарешті настав довгоочікуваний момент. Син оголосив, що на вихідних знайомитиме батьків зі своєю нареченою.

Батько схвалив вибір сина, але матері наречена не сподобалася. Ірина Федорівна була звикла в родині все вирішувати самостійно, чоловіки підкорялися їй.

За поведінкою Марини вона зрозуміла, що керувати невісткою не вийде. Спостерігаючи, як Андрій з любов’ю і ніжністю ставився до Марини, відчула в ній суперницю.

Марина поводилася впевнено, в порадах свекрухи не потребувала, а якщо відбувалися суперечки, Андрій завжди був на боці дружини.

Жили вони у квартирі Андрія, купленій з допомогою батьків ще до весілля.

Спочатку свекруха могла в будь-який момент без попередження приїхати перевірити порядок, поки їй кілька разів переконливо не сказала Марина:

– Не приходьте до нас без попередження і у нашу відсутність, інакше ми будемо змушені забрати у вас ключі або поміняти замки.

– Ця квартира не лише сина, а й наша. Ми допомогли Андрію її купити. Тому я маю право приходити сюди в будь-який час.

– Поясніть з якою метою і що вам тут робити?

Свекруха розгубилася. Сказати, що перевірити порядок – було незручно й смішно. А Марина продовжувала:

– Я тепер господиня в цій квартирі на правах дружини вашого сина. І вимагаю дотримуватися моїх умов. Ключі у вас для екстреного випадку, а не для того, щоб приходити сюди в будь-який момент у нашу відсутність.

– Я мати, ми виростили і забезпечили сина всім. Ти прийшла в цей дім на все готове…

Марина перебила:

– Виростили – дякую! Але в цей дім мене привів чоловік, і на правах дружини я тут господиня. На інші умови я не згодна.

Андрій підтримав дружину, а мати образилася. Але на її образи молода сім’я уваги не звернула. Вона надулася на кілька тижнів і з цим змирилася.

Більше своїм ключем двері не відчиняла, приходила, коли Марина була вдома, зателефонувавши перед приходом. Марина завжди зустрічала її добре, і чаєм пригощала, і келих вина пропонувала.

Спочатку свекруха могла зробити якесь зауваження, що в домі не прибрано, але Марина ніколи не ображалася, вміла обертати зауваження на жарт чи пропонувала допомогу їй.

– Перепрошую, не встигла, на роботі завал. Якщо вам не комфортно – наведіть порядок, не ображусь, мені хочеться відпочити.

– А їсти нічого не приготовано, чим харчуєтеся?

– У холодильнику є все, хто перший зголоднів, той і готує. Не соромтеся, беріть що хочете.

Поступово ставлення до невістки змінилося, вони навіть здружилися, свекруха із задоволенням приходила з гостинцями.

І Марина з Андрієм заїжджали до матері на вечерю, привозили продукти. Батько, піщовши на пенсію, продовжував працювати, а свекрусі потрібно було уваги.

– Що вам привезти, я на машині, навіщо вам тягати сумки.

От і цього разу Марина заїхала до свекрухи, повечеряли удвох. Сину теж передала приготовану домашню їжу, щоб Марині вдома не стояти біля плити. І, звичайно, зайшла розмова про тітку.

– Що тобі сказала тітка Ліза?

– У гості хотіла приїхати. Я сказала, що нам не до гостей.

– Правильно зробила. Звідки вона дізналася твій телефон?

– Поняття не маю.

– Вона мені зателефонувала ще раз. Це моя двоюрідна сестра. Ми з нею майже не спілкуємося. У неї були труднощі в житті, з чоловіком розлучилася, другий шлюб теж невдалий. Тепер у Закарпатській області живе, нібито знову заміж вийшла. Свій дім, город, живність. Дочка цього року хоче вступати до Київського університету.

– А яке до цього маємо відношення ми?

– Хоче приїхати, зустрітися. У неї є дочка, переживає. Хоче, щоб хтось за дівчинкою доглянув.

– Скажіть, вона просто хоче поселити свою дочку у нас.

– Якось незручно не допомогти родичам.

– Що тут незручного? Коли ви востаннє з нею спілкувалися? Андрій їх не пам’ятає. Адресу їхню у вас є? – Не чекаючи відповіді, Марина продовжила: – Давайте не будемо шукати собі пригод. Я їх не знаю і вперше чую про таку рідню.

Після прощання зі свекрухою, Марина поїхала додому. Андрієві розповіла про дзвінок, той не відреагував, і історія забулася, але не закінчилася.

Пройшов тиждень, вихідний, субота. Марина з чоловіком планів на вихідні не будували, вирішили просто відпочити. В обід у двері подзвонили.

Марина в цей час була на кухні, Андрієві з дивана вставати не бажалося.

– Ти когось чекаєш?

– Ні! Відчини, у мене руки в борошні.

– Навіщо, якщо ми нікого не чекаємо, – пробурчав Андрій, пішов відчиняти.

На порозі стояли троє. Андрій здогадався, що це тітка Ліза з сім’єю, впізнав її не відразу, бо бачив її ще малим.

– Ви не чекали, а ми приїхали! – Весело промовила вона, заходячи в квартиру з сумками, чоловік спустився вниз ще за речами.

– Так, дійсно, ми сьогодні нікого не чекали, – розчаровано відповіла Марина. Якийсь час вона спостерігала мовчки, поглядаючи на чоловіка. Залишалося тільки запросити гостей зайти.

– Ну, гаразд, дорогі гості, заходьте, – сказала з іронією. – Я так розумію, ви тітка Ліза.

– Так, Єлизавета Андріївна, це моя дочка Світлана і чоловік Аркадій. Не лякайтеся, ми ненадовго.

Марина дала можливість гостям вмитися з дороги і запросила за стіл, зауваживши, що приїжджати в гості без запрошення – це поганий тон.

– Вас не чекали і нічого не готували, так що довольтеся тим, що є в холодильнику.

– У нас із собою все є. Ми з гостинцями. Все своє, домашнє. Вирощене своїми руками.

Тітка Ліза заклопотано розпаковувала сумки, виставляючи на стіл продукти – сири, ковбаси. На кухні розійшовся аромат домашніх копченостей. У наступній сумці були мед і варення, сухофрукти.

– Навіщо ж так багато! Нам не з’їсти, тримати ніде.

– З батьками поділіться. У вас тут усе магазинне, а це домашнє, без хімії. Варення і соління можна не в холодильнику.

Поки Марина з гостями перебирала сумки, Андрій зателефонував матері, вони з батьком вже виїжджали. Тітка Ліза відразу все пояснила:

– Мета нашого приїзду не тільки знайомство та зустріч з ріднею. Цього року Світлана закінчує школу. Планує вступати в університет. От і хочеться познайомити її з родичами, мало які проблеми виникнуть, все в житті буває. При університеті є гуртожиток, жити вона буде там. Дівчинка у мене хороша, розумна.

Через деякий час ніяковість зникла. Єлизавета Андріївна розважала доброзичливістю, Андрій з чоловіком теж знайшли спільну мову. Під’їхали батьки Андрія.

Застілля видалося веселим. Марина розвіялася і від душі посміхалася. Всі гідно оцінили смаколики Єлизавети Андріївни. Копчений сир, домашня шинка, ковбаси – все було дуже смачне.

Неочікуваний приїзд гостей перетворився на теплу сімейну зустріч. Розповіли про свої сім’ї та прожиті роки. Згадали молодість, поділилися новинами про знайомих родичів. Єлизавета Андріївна з сумом згадала батьківський дім.

– Хочу з’їздити у своє селище, давно я там не була. Всі, напевно, переїхали в місто.

Свекруха запросила родичів переночувати у неї, тут буде тісно. Порадившись, вирішили, що Світлана залишиться з молоддю, а Єлизавета з чоловіком поїдуть ночувати до свекрухи. У неділю Марія з Андрієм прогулялися зі Світланою по Києву, показали їй Хрещатик, Майдан Незалежності, Парк Шевченка.

В понеділок рано вранці тітка Ліза з чоловіком заїхали за Світланою. Марина з Андрієм проводили родичів і поспішили на роботу. Починалася нова робоча неділя.

Увечері після роботи Марина з Андрієм обговорювали неочікуваний візит. Їй здавалося дивним, що вони приїхали до них, а не до свекрухи.

– Приємні люди, я рада, що познайомилися. Чому ви так довго не спілкувалися?

– Не знаю, у мами треба запитати, я в другий клас ходив, коли тітка Ліза з маленькою Світланою до нас приїжджала.

– У гості нас запрошували. А можемо й поїхати. Літом на машині поїхати до Карпат, по дорозі зупинитися у них на пару днів. На зворотному шляху взяти Світлану до Києва. Сподіваюся, вступить вона в університет.

Світлана вступила в університет. Зупинилася у них на кілька днів, потім переїхала в гуртожиток. Іноді заходила в гості. Марині з Андрієм поїздку в гори довелося відкласти – у родині очікувалося поповнення…