Чому відвідувати мене, якщо я вас не пам’ятаю?

Нащо їхати до мене в гості? Я вас навіть не пригадую!

– Марієчко, добрий день!

– Вітаю! – Відповіла здивовано Марія. Номер не визначився, голос незнайомий, але звернулися по імені.

– Це тітка Ліза з Одеси, тітка Андрієва. Ми не змогли приїхати на ваше весілля, тепер справи впорядкували і вирішили відвідати вас. Познайомитися з новими родичами.

Марія від несподіванки не знала, що відповісти. Вона не знала, що в Андрія є тітка в Одесі. Після весілля минуло більше року, і про відсутню тітку навіть не згадували.

– Напевно, ви помилилися номером.

– Ви Марія?

– Так, але я не чула, що в Андрія є тітка в Одесі.

– Андрій Нікіфоров ваш чоловік?

– Так, мій чоловік.

– А я його тітка.

– Добре, що ви його тітка, але їхати до нас не потрібно.

– Чому?

– Ми не працюємо і гостей не приймаємо.

– Ось таке гостинність, не очікувала…

– Вибачте, мені ніколи розмовляти.

На цьому Марія закінчила розмову. Вона була дівчиною не з боязких, завжди могла постояти за себе.

– От тільки гостей нам не вистачало. Вдома запитаю в Андрія про тітку з Одеси. – Вирішила вона і зайнялася своїми справами.

Увечері зателефонувала свекруха.

– Марія, добрий день! Давно не заїжджали.

– Доброго дня, Ірино Федорівно! Завтра заїду, продукти вам привезу і вітаміни купила.

– Дякую, Марієчко. У нас все є, ми просто скучили. Тобі Єлизавета дзвонила?

– Дзвонила жінка, представилася тіткою Андрія, в гості хоче приїхати. Я сказала, що нам зараз не до гостей.

– Вона й мені щойно зателефонувала, скаржилася, що ти її грубо відшила.

– Ірина Федорівна, чи могла б я нагрубити? Ви ж мене знаєте.

– Ось саме, що знаю. – Іронічно зазначила свекруха.

– Я зараз за кермом. Завтра поговоримо.

Зі свекрухою у Марії не відразу склалися добрі стосунки.

Андрій виріс у сім’ї військового. Батько, Дмитро Петрович, людина сувора, привчав сина до порядку. У його присутності Андрій поводився найкращим чином. Але через службу батько часто був у відрядженнях.

У відсутність батька Андрій був некерованим.

Постійний контроль матері сильно його дратував. Чим більше мати намагалася його опікати, тим частіше він виявляв хуліганські вчинки. Прогулював школу, пропускав спортивні заняття. Мати не скаржилася батькові, знала – покарання буде суворим, жаліла сина.

Ставши дорослим, Андрій залишався під наглядом матері. Вона телефонувала йому кілька разів на день, могла зустріти його з роботи, роблячи вигляд, що саме в цей час проходила повз.

Друзі Андрія всі одружилися, йому скоро тридцять, мати почала хвилюватися, що її красень і розумний син так і залишиться холостяком.

Мама вже сама почала шукати наречену синові серед дочок своїх подруг, що викликало у сина лише хвилю жартів. Та і наречені, незважаючи на красу й чарівність жениха, у чергу не ставали.

Нарешті настав довгоочікуваний момент. Син оголосив, що на вихідні познайомить батьків зі своєю нареченою.

Батько схвалив вибір сина, а матері наречена не сподобалася. Ірина Федорівна звикла, що в родині все вирішує вона, чоловіки їй підкорялися.

По поведінці Марії вона зрозуміла, що керувати невісткою не вийде. Спостерігаючи за поведінкою сина, з якою любов’ю і ніжністю він ставився до Марії, відчула в ній суперницю.

Марія поводилася впевнено, порад свекрухи не потребувала, якщо траплялися суперечки, Андрій був на стороні дружини.

Жили вони у квартирі Андрія, купленій за допомогою батьків ще до весілля.

Тривалий час свекруха будь-якої миті без попередження могла приїхати перевірити порядок, але кілька разів у дуже переконливому тоні було сказано Марією.

– Не треба приходити до нас без попередження і в нашу відсутність, інакше ми будемо змушені забрати у вас ключі або змінити замки.

– Ця квартира не тільки сина, а й наша. Ми допомогли Андрію її купити. Тому я маю право сюди приходити у будь-який час.

– Поясніть: з якою метою і що вам тут робити?

Свекруха розгубилася. Сказати, що перевірити порядок – було незручно і смішно. А Марія продовжувала.

– Я тепер господиня в цій квартирі на правах дружини вашого сина. І вимагаю дотримуватися моїх умов. Ключі у вас для екстреного випадку, а не для того, щоб приходити сюди у будь-який час в нашу відсутність.

– Я мати, ми виростили й забезпечили сина всім. Ти прийшла в цей дім на все готове…

Марія перебила.

– Виростили – дякую! Але в цей дім мене привів чоловік, і на правах дружини я тут господиня. На інші умови я не згодна.

Андрій підтримав дружину, мати образилася. Але на її образи молода сім’я уваги не звернула. Та образилася на кілька тижнів і змирилася.

Більше своїм ключем двері не відчиняла, приходила, коли Марія була вдома, зателефонувавши перед приходом. Марія завжди її добре зустрічала, і чаєм напоїть, і бокал вина запропонує.

Перший час свекруха могла зробити зауваження, що не прибрано в домі, але Марія ніколи не ображалася, вміла зауваження перетворити на жарт, або запропонувати допомогти їй.

– Вибачте, було ніколи, завал на роботі. Якщо вам не комфортно – наведіть порядок, не ображуся, мені хочеться відпочити.

– У вас що, нічого не приготовано, чим харчуєтеся?

– У холодильнику є все, хто першим зголоднів, той і готує. Не соромтеся, беріть що хочете.

Поступово ставлення до невістки змінилося, вони навіть подружилися, свекруха з задоволенням приходила з гостинцями.

І Марія з Андрієм заїжджали до матері на вечерю, привозили продукти. Батько, пішовши на пенсію, продовжував працювати, а свекрусі потрібно було увагу.

– Що вам привезти, я на машині, навіщо вам тягати сумки.

От і цього разу Марія заїхала до свекрухи, пообідали вдвох. Синові теж передала приготовану домашню їжу, щоб Марії вдома не стояти біля плити. І звичайно, виникла розмова про тітку.

– Що тобі сказала тітка Ліза?

– У гості хотіла приїхати. Я сказала, що нам не до гостей.

– Правильно зробила. Звідки вона дізналася твій телефон?

– Поняття не маю.

– Вона дзвонила мені ще раз. Це моя двоюрідна сестра. Ми з нею майже не спілкуємося. Труднощі у неї були в житті, з чоловіком розлучилася, другий шлюб теж невдалий. Тепер в Одеській області живе, ніби знову заміж вийшла. Свій дім, город, живність. Донька цього року поступати хоче в Київський університет.

– А до чого тут ми?

– Хоче приїхати, зустрітися. Одна у неї донька, хвилюється. Хоче, щоб за дівчиною хтось наглядав.

– Скажіть, що просто хоче поселити свою доньку у нас.

– Якось незручно не допомогти родичам.

– Що незручного. Коли ви востаннє з ними спілкувались? Андрій їх не пам’ятає. А адресу їхню у вас є? – Не чекаючи відповіді, Марія продовжувала. – Давайте не будемо шукати на свою голову пригод. Я їх не знаю і вперше чую про таку родню.

Попрощавшись зі свекрухою, Марія поїхала. Вдома Андрієві розповіла про дзвінок, той ніяк не відреагував, і історія забулася, але не закінчилася.

Минув тиждень, вихідний, субота. Марія з чоловіком не планували нічого на вихідні, вирішили просто виспатися, відпочити. У обід у двері подзвонили.

Марія в цей час була на кухні, Андрієві з дивана вставати не хотілося.

– Ти когось чекаєш?

– Ні! Відкрий, у мене руки брудні.

– Навіщо, якщо ми нікого не чекаємо. – Пробурмотів Андрій, пішов відчинити.

На порозі стояли троє. Андрій зрозумів, що це тітка Ліза з сім’єю, впізнав її не відразу, бо бачив дуже давно, коли був маленьким.

– Ви не чекали, а ми приїхали. – Сказала вона бадьоро, заносячи в квартиру сумки, чоловік спустився униз ще за речами.

– Так, дійсно, ми сьогодні нікого не чекали. – Сказала засмучено Марія. Деякий час вона спостерігала мовчки, дивлячись на чоловіка. Нічого не залишалося, як запропонувати гостям увійти.

– Ну що ж, дорогі гості, заходьте. – Сказано це було з іронією. – Я так розумію, Ви тітка Ліза.

– Так, Єлизавета Андріївна, це – моя дочка Світлана та чоловік Аркадій. Не лякайтеся, ми ненадовго.

Марія дала можливість гостям умитися з дороги і запросила до столу, зауваживши при цьому, що приїжджати у гості без запрошення – поганий тон.

– Вас не чекали і нічого не готували, так що задовольняйтеся тим, що є у холодильнику.

– В нас все є. Ми з гостинцями. Все чудове, домашнє. Вирощено своїми руками.

Тітка Ліза заклопоталася, почала розпаковувати сумки, витягуючи на стіл продукти, сири, ковбаси. По кухні пішов аромат домашніх копченостей. У наступній сумці були мед і варення, сухофрукти.

– Навіщо ж так багато! Нам не з’їсти, зберігати ніде.

– З батьками поділіться. У вас тут все магазинне, а це домашнє, без хімії. Варення і соління можна не в холодильнику.

Поки Марія з гостями розбирали сумки, Андрій зателефонував матері, вони з батьком вже виїжджали. Тітка Ліза відразу внесла ясність.

– Мета нашого приїзду не лише знайомство і зустріч з родиною. Цього року Світлана закінчує школу. Планує поступати в університет. От і хочеться познайомити її з родиною, мало які проблеми виникнуть, все в житті буває. Університет надає гуртожиток, жити вона буде там. Дівчина у мене хороша, розумниця.

Згодом ніяковість зникла. Єлизавета Андріївна розташовувала до себе, Андрій з чоловіком теж знайшли спільну мову. Під’їхали батьки Андрія.

Застілля вийшло веселим. Марія розтаяла і щиро усміхалася. Всі з гідністю оцінили смачні наїдки Єлизавети Андріївни. Копчений сир, домашня буженина, ковбаси – все було дуже смачним.

Неочікуваний приїзд гостей перетворився на теплу сімейну компанію. Розповіли про свої родини і прожиті роки. Згадали свою юність, поділились новинами про знайомих родичів. Єлизавета Андріївна з сумом згадала батьківський дім.

– Хочу з’їздити у своє село, давно вже там не була. Все, мабуть, переїхали в місто.

Свекруха запросила родичів переночувати у себе, тут тіснувато буде. Обміркувавши, вирішили, що Світлана залишиться з молоддю, а Єлизавета з чоловіком поїдуть ночувати до свекрухи. У неділю Марія з Андрієм прогулялися зі Світланою по Києву, показали їй Майдан Незалежності, Андріївську церкву, Володимирський собор.

У понеділок вранці тітка Ліза з чоловіком заїхали за Світланою. Марія з Андрієм провели родичів і поспішили на роботу. Починався новий робочий тиждень.

Увечері після роботи Марія з Андрієм обговорювали несподіваний візит. Їй здавалося дивним, що вони приїхали до них, а не до свекрухи.

– Приємні люди, я рада, що познайомилися. А чому ви так довго не спілкувалися?

– Не знаю, у мами треба запитати, я ходив у другий клас, коли тітка Ліза з маленькою Світланою до нас приїжджала.

– У гості нас запрошували. А можемо ж поїхати. Влітку на машині поїхати до моря, на шляху зупинитися у них на кілька днів. На зворотному шляху взяти Світлану у Київ. Сподіваюся, вступить вона в університет.

Світлана вступила в університет. Зупинилася у них на кілька днів, потім перейшла в гуртожиток. Іноді заходила у гості. Марії з Андрієм поїздку до моря довелося відкласти – в сім’ї чекали на поповнення.