Connect with us

З життя

Чотири роки страждань: Як він знущався через мою вагу!

Published

on

Я — Марія Лебідь, мешкаю в затишному містечку Вишгород, де ніжно плещуться хвилі Дніпра. Ніколи б не подумала, що життя перетвориться на таке жахіття. Ми розійшлися. Чотири роки і три місяці разом ми ділили все — радість, сльози, надії. А тепер я одна, і серце моє розбите вщент. Ви скажете: «Ну і що? Люди розходяться кожного дня». Так, це правда, але його зрада не має прощення — вона, наче ніж у спину, який він встромив із посмішкою.

Наші стосунки виглядали майже ідеально. Сварки були, звісно, але до гучних скандалів справа не доходила. Ми жили в гармонії, поки доля не нанесла удар. Особиста трагедія змусила мене набирати вагу. Я ніколи не була моделлю з обкладинки, але моя фігура була стрункою та охайною. Та коли кілограми почали додаватися, мій хлопець — нині вже колишній, Іван, — перетворився на мого ката. Він почав глузувати з мене, принижувати, наче я стала для нього пустим місцем.

Він не соромився насміхатися наді мною перед іншими. Пригадую, як на вечірці з друзями, де всі були у піднесеному настрої, він голосно жартував про мої «жири», вказував пальцем на боки, а компанія сміялася. Його нетверезі виправдання не полегшували болю — я почувалася роздавленою, жалюгідною. Останні місяці я плакала більше, ніж раділа життю. І хоча він знав, через яке пекло я проходжу, знав кожну деталь моєї трагедії, все одно топтав мене, наче сміття під ногами. Кожний його удар робив мою ситуацію ще важчою, ще нестерпнішою.

Одного ранку я не витримала. Горло передавило від образи, сльози душили, і я вигукнула: «Іди!» Він навіть не зморгнув — наче чекав на цей момент. Зібрав речі, грюкнув дверима і зник. Після чотирьох років залишив мене одну — корчитися в агонії, потопати в своїх труднощах. Я лишилася з порожнечею в душі та питаннями без відповіді. Можливо, у нього була інша? Нічого явного не помічала, жодних слідів зради — ані дзвінків, ані таємних зустрічей. Та чи не знайшов уже він собі іншу — струнку, красиву, не таку, як я, що набрала вагу і була зломлена?

Я не шукаю порад, не чекаю жалю. Просто виливаю цей біль, що пече мене, наче розпечене залізо. Іван знищив не лише мою любов, але й віру в себе. Кожний його колючий погляд, кожне слово про мої кілограми врізалися в пам’ять, наче шрами. Я не забуду, як він сміявся наді мною перед чужими, як дивився з презирством, наче я перестала бути жінкою в його очах. Він знав, що я борюся зі своїми демонами, але замість підтримки втаптував мене ще глибше в землю. І пішов, не оглянувшись, залишивши мене в цьому пеклі.

Іноді я уявляю його з іншою — з тією, що легка, з тонкою талією і дзвінким сміхом. Можливо, він давно мріяв про таку, поки я товстіла від стресу і сліз? Ця думка гризе мене ночами, але я не хочу знати правду — вона тільки сильніше роздавить. Чотири роки я віддавала йому все — любов, тепло, душу, — а він витер об мене ноги і пішов до нового життя. Я залишилася сама, з зайвою вагою, з вантажем образ, з відчуттям, що не гідна навіть краплі щастя.

Але я витримаю. Знаю, що зможу пережити й це. Скрізь сльози, скрізь біль я знайду в собі сили піднятися. Кожного дня я дивлюся у дзеркало і ненавиджу відображення — не через кілограми, а через те, що дозволила йому так мене зламати. Він пішов, а я залишилася боротися — з собою, з минулим, з його голосом в голові, що досі шепоче: «Ти нічого не варта». Я молюся лише про одне: хай цей жах закінчиться швидше. Хай рани заживуть, хай я знову відчую себе живою. Я не прощу його, але я переживу його зраду — заради себе.”

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

18 − три =

Також цікаво:

З життя24 хвилини ago

That Night, I Kicked My Son and Daughter-in-Law Out and Took Their Keys: The Moment I Realized — Enough Is Enough

That night, I took my son and his wife by the arm and snatched their keys from themit was the...

З життя1 годину ago

That Night, I Kicked My Son and Daughter-in-Law Out and Took Their Keys: The Moment I Realized — Enough Is Enough

That night, I threw my son and daughter-in-law out of my house and took their keys. There came a moment...

З життя2 години ago

How the Husband Left His Wife Just When She Finally Became a Mother

**”I Dont Need You Anymore”: How the Husband Left His Wife When She Could Finally Be a Mother** When Eleanor...

З життя3 години ago

How Her Husband Walked Away When She Finally Became a Mother

**”How the Husband Left His Wife When She Could Finally Be a Mother”** **”I Dont Need You Anymore”: How the...

З життя4 години ago

I Found a Three-Year-Old Blind Boy Abandoned Under a Bridge — No One Wanted Him, So I Chose to Be His Mother.

**Diary Entry** I found a blind three-year-old boy abandoned under a bridgeno one wanted him, so I chose to be...

З життя5 години ago

One Day, My Husband Came Back from His Mother’s House, Sighed, and Suggested a Paternity Test for Our Two-Year-Old Daughter: Not for Me, but for His Mother

One evening, her husband returned from his mothers house, let out a heavy sigh, and suggested a paternity test for...

З життя5 години ago

One Day, My Husband Came Back from His Mother’s House, Sighed, and Suggested a Paternity Test for Our Two-Year-Old Daughter: “Not for Me, but for My Mother

One day, my husband came back from his mothers house, sighed, and suggested we get a paternity test for our...

З життя7 години ago

Carry On” or “The Continuation

Adrian lingered with old man Edwards words echoing in his mind. You need a woman in the house. Yes, he...