З життя
Чужа родина
Відчужена родина
— Мамо, що це за лист ти весь час ховаєш? — Та це з села, від дідуся, — відмахнулася вона і взялася за приготування вечері. — А що у нас є дідусь? Ти казала, що на твоїй лінії вже нікого не залишилося.
Мама на мить зупинила нарізання овочів, а потім продовжила з подвоєною швидкістю. — Ну є… і що? Багато років тому я поїхала з дому, значить тоді не потрібна була, а тепер маю все залишити і кинутися на допомогу. Вона заплакала, а я не знала, що сказати. У нашій родині не було прийнято говорити про її рідних, я лише знала, що мама приїхала до міста одразу після школи, працювала, навчалася, жила в гуртожитку, потім народилася я, а батько нас залишив ще до мого народження.
Мама тримала образу на своїх родичів. А мені й запитати було ні в кого, що сталося тоді, багато років тому. Ввечері, коли мама заснула, я тихенько забрала лист із її кімнати і прочитала – почерк був красивий, дрібний, явно не належав старій, хворій людині. Писали, що дідусь зовсім зліг, йому потрібен хороший догляд та дорогі ліки. Просили маму, якщо можливо, забути колишні образи і свою гордість, адже мова йшла про життя людини.
Підпису не було. Я глянула на адресу. Це село було зовсім недалеко від нашого міста, у подруги дача була за декілька кілометрів від нього. По шкірі пробіг холодок… я часто їздила до неї в гості, а поруч жив дідусь. Яка ж несправедливість, чому мама так вчинила з нами… Наступного дня я, як завжди, вранці зібралася до університету, тільки прихопила ще гроші та сумку зі змінним одягом і вирушила на автовокзал.
Виходячи з автобуса, я вдихнула на повні груди чисте, прозоре, як сльоза, сільське повітря, йти довелося недовго, старенька хатинка стояла за кілька метрів від зупинки. Відчинивши хвіртку, я зайшла на подвір’я. — Ви до кого? — почула я чийсь голос, під яблунею сиділа жінка років сорока, перебираючи щойно зібрані гриби. — Я до Семена Андрійовича, це мій дідусь. — А, значить, Шурчина донька, — усміхнулася вона, — ну, здрастуй! Заходь у дім, я чай поставлю, дід заснув після обіду. Трохи легше стало йому.
У хатині було затишно і пахло пирогами. Поки жінка поралась біля плити, я змогла трохи її розглянути. Вражаюче, як вона схожа на маму, такий самий погляд розкосих очей, чорне, як смола, волосся, навіть в інтонації була схожа. Я перевела погляд на портрет на стіні, це була стара поцвіла фотографія, де зображені усміхнені чоловік і жінка з двома маленькими дівчатками, дуже схожими одна на одну.
Уловивши мій погляд, жінка сказала: — Це ми з твоєю мамою і наші батьки. Я — Софія, її сестра і твоя тітка, — усміхнулася вона. — Дуже приємно. Чому я про вас жодного разу не чула? Мама наполегливо твердила, що у нас немає ніякої рідні. Вона зітхнула, сіла за стіл, і почала розливати чай по чашках. — У образі твоя мати на нас. Я народилася слабкою, часто хворіла, наша мама не виходила зі мною з лікарень, батько, зрозуміло, працював день і ніч, щоб прогодувати нас та оплатити лікування. Шура жила спочатку з бабусею, а потім часто тато залишав її у сусідки. Звісно, майже вся увага батьків приділялася мені. З дитинства вона вклала собі в голову, що її ніхто не любить і нікому вона не потрібна, навіть коли все наче й налагодилося. Отримавши атестат, Шура поїхала до міста, більше ми її не бачили…
Вона зітхнула і додала. — Ти пий чай, напевно, голодна з дороги, зараз мої прибіжать і все зметуть. Двоє діток у мене — Оленка і Льоня, сама піднімаю, давно вже питали, чи є у нас якась рідня, от уже зрадіють… Того вечора я познайомилася з дідусем і двоюрідними братом та сестрою. Всі були дуже раді мені, а я нарешті зрозуміла, що це таке, коли говорять про велику та дружню родину, зібрану за одним столом. Я залишилася в гостях ще на кілька днів, купила всі необхідні ліки.
Кілька разів дзвонила мама і просила негайно їхати додому, але я не могла залишити діда, а тітка фізично не встигала працювати і доглядати за батьком. — Ось злетиш з бюджету, хто твою освіту оплачуватиме? — кричала в телефон мама, — я для тебе все робила, ночами не спала, виховувала, а де ти зараз? З людьми, які й пальцем не вдарили, щоб щось для нас зробити.
— Мам, про що ти? Ти адже навіть адресу свою не повідомляла п’ятнадцять років… чужі, рідні… Він насамперед мій дід. А вже події минулого часу пора б і забути… Йому потрібні догляд і турбота. Якщо ти не їдеш, з ним буду я. До речі, у тебе чудова сестра і племінники. Даремно ти так, мам… Вона кидала слухавку, злилася, набирала знову, але наші розмови ні до чого не приводили. Через тиждень я повернулася до міста, потрібно було продовжувати навчання, у мене був випускний курс, а серце було не на місці. Гроші, які вдавалося заробити розклеюванням оголошень і кількома годинами репетиторства на тиждень, я надсилала в село. Але це, звісно, були сущі дрібниці…
Відносини з мамою нагадували натягнуті струни, якось вона навіть умудрилася сховати мій паспорт, щоб я залишилася в місті на святкові вихідні, замість поїздки до села. Так пройшов рік, у метушні, клопотах та постійних сварках і скандалах. Отримавши диплом на руки, я тут же зібрала речі та поїхала. У селі тітка походатайствувала для мене про роботу в школі, життя пішло своєю чергою. Дідусь вже встав на ноги і здійснював невеликі прогулянки по саду, він був мені дуже радий. Але очі залишалися сумними, він чекав доньку…
Вересень наповнив моє життя метушнею та приємними клопотами, мені дали першокласників, я їх так полюбила, що кожного дня бігла на роботу, немов на свято. А тут краєм ока стала помічати, що я подобаюсь нашому вчителю історії, теж нещодавньому випускнику міського вишу, і що його теж у село занесло, думала я, зазвичай, усі в місто рвуться. А тут…
— Аню, ти б не списувала Олексея з рахунків, — шепотіла колись тітка, — хлопець хороший, руки з правильного місця ростуть, он який будинок вибудував. А те, що в місті не залишився, так бабуся у нього тут, одна одиниченька, сам він сирота, ось і живуть. Незабаром Олексій запросив мене на побачення, так і закрутився наш роман. Він став вхожим у наш дім, дідусь схвалив мій вибір, а коли Льоша зробив мені пропозицію, благословив нас. Весілля було призначено на кінець квітня, я заздалегідь повідомила мамі про це листом. Відповіді не було, мені було дуже прикро, що в такий важливий день її не буде поруч зі мною…
Напередодні дня весілля, коли ми з тіткою і двома моїми подругами поралися на кухні, готуючись до майбутнього святкування, в двері тихо постукали… Я кинулася відчиняти. На порозі стояла мама. Побачивши мене, вона заплакала. — Я… я зовсім ненадовго, от приїхала привітати тебе… Я запросила її увійти, але вона не наважувалася зробити і кроку. Тут з кухні прибігла тітка, почувши наші голоси, вийшов дідусь. Він обняв доньку, вони ще довго стояли, витираючи одне одному сльози. Дідусь щось говорив мамі пошепки, а вона плакала…
Ось уже багато років я живу в селі, у мене велика і дружня родина, підростають діти, я дотепер веду уроки в початкових класах, а головне – нарешті я знайшла рідних людей, яких колись мама вважала чужими. Мама нікуди не поїхала, нарешті вона помирилася з батьком і сестрою, а те, що було в минулому, нехай там і залишається…
I’ve Had Enough of Impromptu Weekend Visits: How My Brother-in-Law’s Family Took Over Our Home (and My Life) Until I Finally Stood My Ground – Was I Wrong to Set Boundaries When Uninvited Guests Showed Up With Kids, Expected Meals, and Never Asked About Our Plans?
I’ve simply had enough of you lot turning up every weekend! Perhaps youve met the sort of person who genuinely...
How Can a Mother Do Such a Thing? She Sent Her Four-Year-Old Son to a Children’s Home Rather Than Get Him Treated – A Tale of Heartbreak, True Friendship, and a Second Chance at Family
How on earth do such mothers exist! She sent her own child off to a childrens home because she couldnt...
My Sister-in-Law Spent Her Summer at a Holiday Resort While We Renovated the House, and Now She Expects to Live in Comfort With Us We suggested pitching in together with my sister-in-law to renovate the family home, but she flatly refused, claiming she didn’t need it. Now she wants to move in with us because her half has no modern comforts—her own fault! The house belonged to my husband’s grandmother, and after she passed, it was split between my husband and his sister. It was old and neglected, but we decided to renovate and make it our home. It’s a semi-detached property with two entrances, so two families could live there comfortably without getting in each other’s way. The garden and outbuildings are shared, and both sides have the same number of rooms. The inheritance was sorted after we married, and everything went smoothly. My mother-in-law immediately declined her share—she was a city person through and through. She told her son and daughter to do as they liked. My husband and my brother-in-law scraped together enough to repair the roof and shore up the foundations. We wanted to keep going, but my sister-in-law threw a tantrum. She wanted nothing to do with this “shabby old cottage.” Her husband just kept his head down—he never argues with her. We planned to move in. The village was close to town, we had a car, and were sick of living in a cramped one-bedroom flat. Building from scratch would’ve cost a fortune. For my sister-in-law, the house was just a holiday destination—she’d pop over in summer to barbecue or relax. She told us not to count on her help. Over four years, we completely renovated our half: bathroom, heating, electrics, new windows, even a conservatory. We took out loans, but it was worth chasing our dream. We worked tirelessly, day and night. All this time, my sister-in-law jetted off on holidays, showing no interest in the house or her share. She lived for pleasure—until she had a baby and went on maternity leave. That was the end of her travels and her cash flow. Suddenly, she remembered her share. With a baby in tow, she wanted space and fresh air for him to run around. By then, our half was finished and we’d let out our old flat. We never touched her side, but it had deteriorated badly over the years. I don’t see how they could have stayed—no heating, outdoor loo, it was unliveable. Even so, she turned up with her suitcase and begged to stay “just a week”—I let her in. Her son is loud, and like her, she does whatever she wants with no regard for anyone else. I work from home, so it drove me mad; I moved in with a friend for a bit, who actually appreciated having someone look after her house while she was away. I ended up staying away almost a month. First at my friend’s, then my mum fell ill and needed care. Honestly, I forgot about my sister-in-law, assuming she’d long since gone home. Imagine my shock when I returned and found her still there, making herself at home. I asked when she planned to leave. “Why would I go anywhere? I have a small child and I’m comfortable here,” she replied. “We’ll take you back to town tomorrow,” I said. “I don’t want to go.” “You haven’t even bothered to clean your side, so back you go—this isn’t a hotel.” “You’ve no right to throw me out! This is my house!” “Your house is on the other side of the wall. Go stay there.” She tried to turn my husband against me, but he also told her she’d outstayed her welcome. She sulked and left. A few hours later, my mother-in-law started ringing: “You had no right to kick her out—it’s her property!” “She could have stayed in her own half, she’s the lady of that house,” my husband said. “With a child? There isn’t even heating or a proper loo! You should have looked after your sister.” My husband finally lost his patience and told his mum everything: how we’d offered to renovate together, how it would have cost less—and she’d refused. Why was everyone blaming us now? We offered to buy her out—she named a price so high we could have bought a brand new house for it. Not a satisfactory solution for us. Now there’s constant tension. My mother-in-law is perpetually offended. Alina is a nuisance. They visit rarely, but when they do it’s noisy parties, petty sabotage, and damages in the garden. We’ve decided to build a fence and completely separate our section. There’s no more compromise—that’s what my sister-in-law wanted.
My sister-in-law spent her holidays at a cosy seaside resort while we were knee-deep in renovating our house, and now...
She Thought Her Husband Had a Big Appetite—Turns Out His Sister Was Stealing Food from Their Fridge
So, picture thisIm standing in front of my fridge, door wide open, absolutely baffled where all the foods vanished to....
My Childhood Friend Came to Visit—She Chose Not to Have Children, Preferring to Live for Herself and Now at 60 Has No Regrets About Her Life Choices
An old childhood friend of mine came for a visit. She never had childrenshed decided long ago not to. She...
I Came to Visit Because I Missed You, But My Own Grown Children Feel Like Strangers – A Mother’s Story of Disappointment and Longing for Closer Family Ties
I arrived to visit, missing you, but children feel like strangers now Diary Entry Parents are meant to always care...
Move Over, We’re Planning to Live Here for the Next Ten Years: When Family Turns Up Expecting a London Flat, Entitlement, and Old Promises Come Crashing Down
Move Over, Well Just Live Here For Ten Years My mother-in-law paused for a moment, then declared, Oh, Jenny, Vals...
I’ve Had Enough of Uninvited Weekend Visits! How My Brother-in-Law’s Family Turned Our Home into Their Holiday Retreat—And How I Finally Took Back My Weekends Without Offending Anyone
Im absolutely fed up with you lot showing up every weekend! Perhaps youve come across that sort of person who...