З життя
Чужа родина
Відчужена родина
— Мамо, що це за лист ти весь час ховаєш? — Та це з села, від дідуся, — відмахнулася вона і взялася за приготування вечері. — А що у нас є дідусь? Ти казала, що на твоїй лінії вже нікого не залишилося.
Мама на мить зупинила нарізання овочів, а потім продовжила з подвоєною швидкістю. — Ну є… і що? Багато років тому я поїхала з дому, значить тоді не потрібна була, а тепер маю все залишити і кинутися на допомогу. Вона заплакала, а я не знала, що сказати. У нашій родині не було прийнято говорити про її рідних, я лише знала, що мама приїхала до міста одразу після школи, працювала, навчалася, жила в гуртожитку, потім народилася я, а батько нас залишив ще до мого народження.
Мама тримала образу на своїх родичів. А мені й запитати було ні в кого, що сталося тоді, багато років тому. Ввечері, коли мама заснула, я тихенько забрала лист із її кімнати і прочитала – почерк був красивий, дрібний, явно не належав старій, хворій людині. Писали, що дідусь зовсім зліг, йому потрібен хороший догляд та дорогі ліки. Просили маму, якщо можливо, забути колишні образи і свою гордість, адже мова йшла про життя людини.
Підпису не було. Я глянула на адресу. Це село було зовсім недалеко від нашого міста, у подруги дача була за декілька кілометрів від нього. По шкірі пробіг холодок… я часто їздила до неї в гості, а поруч жив дідусь. Яка ж несправедливість, чому мама так вчинила з нами… Наступного дня я, як завжди, вранці зібралася до університету, тільки прихопила ще гроші та сумку зі змінним одягом і вирушила на автовокзал.
Виходячи з автобуса, я вдихнула на повні груди чисте, прозоре, як сльоза, сільське повітря, йти довелося недовго, старенька хатинка стояла за кілька метрів від зупинки. Відчинивши хвіртку, я зайшла на подвір’я. — Ви до кого? — почула я чийсь голос, під яблунею сиділа жінка років сорока, перебираючи щойно зібрані гриби. — Я до Семена Андрійовича, це мій дідусь. — А, значить, Шурчина донька, — усміхнулася вона, — ну, здрастуй! Заходь у дім, я чай поставлю, дід заснув після обіду. Трохи легше стало йому.
У хатині було затишно і пахло пирогами. Поки жінка поралась біля плити, я змогла трохи її розглянути. Вражаюче, як вона схожа на маму, такий самий погляд розкосих очей, чорне, як смола, волосся, навіть в інтонації була схожа. Я перевела погляд на портрет на стіні, це була стара поцвіла фотографія, де зображені усміхнені чоловік і жінка з двома маленькими дівчатками, дуже схожими одна на одну.
Уловивши мій погляд, жінка сказала: — Це ми з твоєю мамою і наші батьки. Я — Софія, її сестра і твоя тітка, — усміхнулася вона. — Дуже приємно. Чому я про вас жодного разу не чула? Мама наполегливо твердила, що у нас немає ніякої рідні. Вона зітхнула, сіла за стіл, і почала розливати чай по чашках. — У образі твоя мати на нас. Я народилася слабкою, часто хворіла, наша мама не виходила зі мною з лікарень, батько, зрозуміло, працював день і ніч, щоб прогодувати нас та оплатити лікування. Шура жила спочатку з бабусею, а потім часто тато залишав її у сусідки. Звісно, майже вся увага батьків приділялася мені. З дитинства вона вклала собі в голову, що її ніхто не любить і нікому вона не потрібна, навіть коли все наче й налагодилося. Отримавши атестат, Шура поїхала до міста, більше ми її не бачили…
Вона зітхнула і додала. — Ти пий чай, напевно, голодна з дороги, зараз мої прибіжать і все зметуть. Двоє діток у мене — Оленка і Льоня, сама піднімаю, давно вже питали, чи є у нас якась рідня, от уже зрадіють… Того вечора я познайомилася з дідусем і двоюрідними братом та сестрою. Всі були дуже раді мені, а я нарешті зрозуміла, що це таке, коли говорять про велику та дружню родину, зібрану за одним столом. Я залишилася в гостях ще на кілька днів, купила всі необхідні ліки.
Кілька разів дзвонила мама і просила негайно їхати додому, але я не могла залишити діда, а тітка фізично не встигала працювати і доглядати за батьком. — Ось злетиш з бюджету, хто твою освіту оплачуватиме? — кричала в телефон мама, — я для тебе все робила, ночами не спала, виховувала, а де ти зараз? З людьми, які й пальцем не вдарили, щоб щось для нас зробити.
— Мам, про що ти? Ти адже навіть адресу свою не повідомляла п’ятнадцять років… чужі, рідні… Він насамперед мій дід. А вже події минулого часу пора б і забути… Йому потрібні догляд і турбота. Якщо ти не їдеш, з ним буду я. До речі, у тебе чудова сестра і племінники. Даремно ти так, мам… Вона кидала слухавку, злилася, набирала знову, але наші розмови ні до чого не приводили. Через тиждень я повернулася до міста, потрібно було продовжувати навчання, у мене був випускний курс, а серце було не на місці. Гроші, які вдавалося заробити розклеюванням оголошень і кількома годинами репетиторства на тиждень, я надсилала в село. Але це, звісно, були сущі дрібниці…
Відносини з мамою нагадували натягнуті струни, якось вона навіть умудрилася сховати мій паспорт, щоб я залишилася в місті на святкові вихідні, замість поїздки до села. Так пройшов рік, у метушні, клопотах та постійних сварках і скандалах. Отримавши диплом на руки, я тут же зібрала речі та поїхала. У селі тітка походатайствувала для мене про роботу в школі, життя пішло своєю чергою. Дідусь вже встав на ноги і здійснював невеликі прогулянки по саду, він був мені дуже радий. Але очі залишалися сумними, він чекав доньку…
Вересень наповнив моє життя метушнею та приємними клопотами, мені дали першокласників, я їх так полюбила, що кожного дня бігла на роботу, немов на свято. А тут краєм ока стала помічати, що я подобаюсь нашому вчителю історії, теж нещодавньому випускнику міського вишу, і що його теж у село занесло, думала я, зазвичай, усі в місто рвуться. А тут…
— Аню, ти б не списувала Олексея з рахунків, — шепотіла колись тітка, — хлопець хороший, руки з правильного місця ростуть, он який будинок вибудував. А те, що в місті не залишився, так бабуся у нього тут, одна одиниченька, сам він сирота, ось і живуть. Незабаром Олексій запросив мене на побачення, так і закрутився наш роман. Він став вхожим у наш дім, дідусь схвалив мій вибір, а коли Льоша зробив мені пропозицію, благословив нас. Весілля було призначено на кінець квітня, я заздалегідь повідомила мамі про це листом. Відповіді не було, мені було дуже прикро, що в такий важливий день її не буде поруч зі мною…
Напередодні дня весілля, коли ми з тіткою і двома моїми подругами поралися на кухні, готуючись до майбутнього святкування, в двері тихо постукали… Я кинулася відчиняти. На порозі стояла мама. Побачивши мене, вона заплакала. — Я… я зовсім ненадовго, от приїхала привітати тебе… Я запросила її увійти, але вона не наважувалася зробити і кроку. Тут з кухні прибігла тітка, почувши наші голоси, вийшов дідусь. Він обняв доньку, вони ще довго стояли, витираючи одне одному сльози. Дідусь щось говорив мамі пошепки, а вона плакала…
Ось уже багато років я живу в селі, у мене велика і дружня родина, підростають діти, я дотепер веду уроки в початкових класах, а головне – нарешті я знайшла рідних людей, яких колись мама вважала чужими. Мама нікуди не поїхала, нарешті вона помирилася з батьком і сестрою, а те, що було в минулому, нехай там і залишається…
A Life Back in Order – “Lada, I Forbid You From Speaking to Your Sister and Her Family!” My Husband Gave Me an Ultimatum, Enraged at My Bond With My Sister Natasha, While His Own Drinking and Cheating Tore Our Marriage Apart – But When a Stranger Turned Up With His Secret Son, I Finally Found The Strength To Break Free and Discover True Happiness with Kind-Hearted Dr. Herman Lewis
LIFE, SORTED Lydia, Im forbidding you from seeing your sister and her family again! They’ve got their life, weve got...
Bitterness at the Bottom of My Soul “The children’s home has been waiting for you for ages! Get out of our family!” I screamed with a trembling voice. The target of my wild indignation was my cousin, Dima. God, how I loved him as a child! Blond hair, bright blue eyes, cheerful nature — that was Dima. …Relatives often gathered around the festive table. Of all my cousins, I singled out Dima. He could spin tales with his tongue like a lace maker and he drew brilliantly. Sometimes he would churn out five or six sketches an evening. I would stare, entranced by their beauty, quietly gathering his drawings and hiding them in my desk. I carefully treasured my cousin’s artwork. Dima was two years older than me. When he turned 14, his mother died—gone so suddenly, she just didn’t wake up… The question arose—what would happen to Dima? Naturally, they first turned to his father, but finding him was no easy feat. He and Dima’s mother were long divorced, and the new family “couldn’t be disturbed.” The rest of the relatives just shrugged: “We have our own families, our own problems.” Turns out, during the day, family is there, but come nightfall, not a soul to be found. So, with two kids of their own, my parents became Dima’s guardians—after all, Dima’s late mother was my dad’s younger sister. At first, I was happy that Dima would be living with us. But then… On his very first day in our home, Dima’s behavior set me on edge. To comfort her orphaned nephew, my mum asked, “Is there anything you’d like, Dima? Don’t be shy, just say.” And Dima immediately replied, “A model train set.” Now, this wasn’t a cheap toy. I was shocked—your mum just died, the most important person in your life, and all you want is a train set? How could you even think of that? But my parents immediately bought him his dream. Then it was, “Buy me a tape player, jeans, a designer jacket…” This was the eighties, mind you, and not only was this stuff pricey, but it was impossible to get. My parents made sacrifices for the orphan, even at our own expense. My brother and I understood and didn’t complain. …When Dima turned sixteen, he discovered girls. And he wasn’t afraid to show his affection. Worse yet, he started making advances toward me—his own cousin. But as a sporty girl, I skillfully dodged his unwelcome attention. We’d even come to blows. I would cry and cry. I never told my parents—they didn’t need the heartache. Kids don’t talk about such things. After I fended him off, Dima wasted no time turning to my friends, who actually competed for his attention. …But Dima was also a shameless thief. I remember my piggy bank: saving on school lunches to buy presents for my parents, only to find it empty one day! Dima denied everything—didn’t bat an eye, didn’t blush, just outright lied. It broke my heart. How could he steal while living under our roof? He was wrecking our family from within, but Dima really didn’t understand why I was upset. He truly believed everyone owed him. I began to hate him. That’s when I finally screamed at him: “Get out of our family!” I lashed him with my words—said things that can never be taken back… My mum barely managed to calm me. From that day on, Dima ceased to exist for me. I ignored him completely. Later, I learned the other relatives knew what a “character” Dima was—they lived nearby and seen it all. Our family lived across town. Even Dima’s former teachers warned my parents: “You’re making a big mistake. Dima will ruin your other children too.” …At a new school, he met Katy—she loved Dima all her life. She married him straight out of school. They had a daughter, and Katy put up with his lies and cheating without protest. As they say: single life is hardship, married life is double. Dima joined the Army, stationed in Scotland. There, he started another family—he somehow managed it during leave. When his service ended, he stayed in Scotland. He had a son there. Katy, not hesitating, went after him and, by hook or by crook, brought him back home. My parents never received a word of thanks from cousin Dima—not that they expected it. Now, fifty years on, Dmitri is an active member of the local Anglican church. He and Katy have five grandchildren. On the surface, all seems well, but the bitterness of life with Dima remains… No amount of sugar could ever sweeten it.
SORROW AT THE BOTTOM OF MY HEART Youve needed a childrens home for years! Get out of our family! I...
Bittersweet Happiness – “What’s wrong with that young lady? She’s a good girl. Modest, neat, a hardworking student. She loves you,” Helen Edwards chastised her son. “Mum, I’ll handle it…” Denis clearly ended the pointless conversation. Helen left the room. “He’ll handle it… How many girls has he turned away… Nearly forty, and soon no one will do. Nothing’s ever right for him…” she thought with a heavy sigh. “Son, dinner’s ready,” Helen called from the kitchen. Denis responded instantly, tucking into his mother’s homemade stew. “Thank you, Mum. Delicious, as always.” “You should be saying that to your wife, not me,” Helen couldn’t let it go. “Mum…” Denis drank his compote and prepared to leave. “Wait, son. Do you know, I once visited a fortune-teller? She took one look at me and said: ‘Your son will have happiness, but it will be bittersweet.’” “Oh, Mum, don’t believe such things,” Denis grinned. …Through the years, different women—some loved, some not—came and went in Denis’s life. …Inna was smart, cultured, shockingly wise for her age. She often gave sound advice to the nine-years-older Denis. At first he liked this, but then he began to see Inna more as a mentor than anything else. Everything felt colourless. They split up. Polly had an eight-year-old son. Try as he might, Denis couldn’t get through to the boy, though he loved Polly. She was beautiful, but too headstrong. Whenever they quarrelled, he’d try to patch things up with gifts. The arguments felt senseless. Something was always missing—maybe peace and stability. Vera was everything he’d ever wanted in a woman. Denis almost married her. She was decent, pure, balanced—he felt like he had to “wear kid gloves” just to speak to her. He even moved into her flat. He was ready to start a family. But… He came home unexpectedly from a work trip to find Vera in bed with her old school friend. Classic… After that, Denis moved back in with his mum. Enough romance, he decided. “I’ll be a bachelor—a solid family of one,” he joked to his mum. Helen would shrug and sigh: “Will you ever find your one, son?” But fate had its own plan. Suddenly, unexpectedly. Denis was travelling for work, claimed his usual bottom bunk in the train carriage. A woman entered: “Excuse me, would you mind swapping? Can I have your lower bunk? Please.” “No trouble,” Denis replied. He looked her over—nothing remarkable. Yet his heart skipped. “Maybe she’s the one…” He clambered onto the top bunk and dozed off… “Glad you’re awake! Come, have some tea,” the stranger cooed. Denis climbed down and they started talking. “Larissa,” she introduced herself. “Denis. Nice to meet you, Larissa.” They talked throughout the evening. Denis felt instantly at ease. He didn’t try to impress her; everything just flowed, as if he’d known her forever. They exchanged numbers, just in case… A couple of weeks later, he couldn’t resist calling her. One thing led to another… Dates, kisses, promises… Denis couldn’t imagine his life without Larissa. At forty years old! He’d always let previous girlfriends go easily—but not this one… He wanted to lose himself entirely in her life. Larissa surrounded Denis with love, care, and understanding. Three months in, he offered his heart and hand. “Denis, I’m seven years older than you. I have three children. We live in a council flat,” Larissa admitted. She never lied. “I know, Lara. I’ve met your kids—you’ll all move in with me. It’s sorted. I love every inch of you. You’re my last and only,” said Denis, kissing her tenderly. “All right, Denis, let’s give it a try,” murmured a shy Larissa. “No, not try, Lara. We’ll be together. For good,” Denis squeezed her hand. “Do you hear me? Forever.” When Helen learned his plans, all she could say was: “You’ve really outdone yourself this time… The plainest girl of them all…” …Nine months later, their daughter was born—a child with Down’s syndrome. Denis felt both joy and worry for Larissa. Would she cope? Having a child with special needs is never easy. …Today, Denis and Larissa’s daughter is eight. The whole family adores her. Denis worships Larissa. Bittersweet, but happiness…
BITTERSWEET JOY What is it you dont like about this young lady? Shes a lovely girl. Polite, tidy, bright enough...
The Postage Stamp: How Illya Left Katya for Another Woman, Katya Swore Revenge on All Men, and Daughter Sonia Discovered the Secret of Real Love
A POSTAGE STAMP Toms left Emily, Mum sighs heavily. What do you mean? Im confused. Im baffled myself. He was...
A Lifetime with My One True Wife: Love, Patience, Broken Porcelain, and the Bittersweet Legacy of a Brother’s Secret Regret
MY OWN WIFE How have you managed to stay with the same wife all these years? Whats the secret? My...
A Husband Worth More Than Bitter Resentment: From Loss and Iron-Selling to New Love, Second Chances, and Family Turmoil – My English Tale of Marriage, Heartbreak, and Hope
MY HUSBAND IS WORTH MORE THAN BITTER RESENTMENT Henry, that was the final straw! Were getting a divorce. No need...
A Christmas Eve Miracle: How Paul Forgot His Daughter’s Gift, Adopted a Kitten, and Found the True Spirit of the New Year
A Christmas Eve Miracle Tom, can you please explain how you managed to forget? Sarah looked at me with a...
Broken by Nagging: The Night Stepan Finally Let His Tears Fall – A Village Story of a Silent Man, a Demanding Wife and Mother-in-Law, and the Healing Power of a Kind Word
So, listen, Ive got to tell you about something that happened a while back stuck with me, honestly. This bloke...