З життя
Дав шанс бездомній дитині, а сьогодні він — студент!
Удачливий випадок! Дав шанс одному безпритульному хлопчику… Сьогодні він студент!
Декілька років тому, однієї осінньої ночі, я повертався додому. Надворі було досить холодно, і я загорнувся у своє пальто. На вулицях не було видно людей, бо вже було пізно.
За два квартали до моєї вулиці з темної тіні будинку з’явився силует і став переді мною.
Це був худий хлопець у сорочці, який тримав у руках ніж і тремтів — я не знав, чи від холоду, чи від страху. Сказав, що хоче мій гаманець, і я йому його віддав.
Потім я зняв пальто і простягнув йому теж.
Він застиг від здивування і запитав, чому я так роблю. Я відповів, що якщо він цим займається, значить, у нього немає вибору.
Хлопчик заплакав, і тоді я побачив, що, хоча він і високий на свій вік, йому не більше 15 років. Я запропонував йому піти зі мною додому і випити чашку чаю.
Він поглянув на мене з недовірою, але все ж пішов.
На той час я жив сам. Дружина залишила мене заради того, хто заробляв набагато більше.
Так і не народила сина, якого я хотів. Ми з незнайомим хлопцем увійшли в мій дім, і він почав розглядати мою вітальню з цікавістю.
Щасливі часи!
Сказав, що ніколи не бачив стільки книжок. Спитав, чи я всі прочитав, і не повірив, коли я відповів “так”.
Я сказав йому, що якщо хоче, може обрати якусь. Він відповів, що в своєму житті не прочитав жодної книги.
Потім розповів, що у нього немає дому.
Виріс на вулиці і ходив до школи лише до 4 класу. Коли його мати померла, його намагалися відправити до притулку, але він втік. Відтоді самостійно давав собі раду. Коли я запитав про його батька, він замовк.
Того ж вечора запропонував йому залишитися у мене ночувати.
Відчув таку жалість до цього безпритульного хлопчика, що до ранку вже ухвалив рішення залишити його жити в мене і повернути до школи.
Я був переконаний, що якщо дам йому шанс, врятую його зранену душу. І я не помилився.
Сьогодні Володимир — студент.
Вчиться і працює, сам сплачує за навчання. Не хоче бути мені тягарем.
Знаю, що коли завершить освіту, знайде собі гарну роботу і одного дня створить родину.
А я завжди його підтримаю.
І хоча я не є його біологічним батьком, він називає мене “тато”.
When I Approached the Table, My Mother-in-Law Slapped Me: ‘You Made Dinner for My Son, but You and the Kids Can Eat Wherever You Want!’
**Diary Entry: A Lesson in Boundaries** When I reached for a plate at the table, my mother-in-law slapped my hand...
Returning to My Country Cottage, I Caught My Mother-in-Law and Husband Showing It to a Buyer, Thinking I’d Never Find Out
The crisp October air bit at Sophie’s cheeks as she steered her car down the winding country lanes. Golden leaves...
Call my dinner slop one more time, and you’ll be eating out of the bin!” snapped Jane to her mother-in-law.
The air in the kitchen was thick with tension. “Call my cooking slop one more time,” Emily said, her voice...
No. We’ve decided it’s best for you not to bring your wife and child into this apartment. We won’t tolerate the inconvenience for long, and in the end, we’ll have to ask you to leave. And then your wife will tell everyone we threw you out onto the street with a small child.
“No. We decided its best you dont bring your wife and child to this flat. We wont tolerate the inconvenience...
When I Sat Down at the Table, My Mother-in-Law Slapped Me: ‘I Cooked for My Son, You and the Kids Can Eat Wherever You Want!’
**Diary Entry October 12th** Id barely stepped into the dining room when my mother-in-law slapped me across the face. I...
What Do You Mean We’re Getting Divorced?” the Man Asked His Wife in Shock. “Because I Gave Money to My Mother?
**The Dream of Pounds and Promises** *”What do you mean, were over?”* Richard blinked at his wife, baffled. *”Because I...
What Do You Mean We’re Getting a Divorce? The Husband Asked in Shock. Over the Money You Gave to Your Mother?
“What do you mean, were finished?” the man asked his wife, bewildered. “Because I gave money to my mother?” “Nineteen...
My Patience Has Run Out: Why My Wife’s Daughter Will Never Set Foot in Our House Again
My patience has run out: Why my wifes daughter will never set foot in our home again I, James, a...