З життя
Давно омріяна заміна мотокоси Клари Іванівни: стара вже зовсім віджила своє.
Лариса Дмитрівна давно мріяла замінити свою газонокосарку. Стара вже зовсім не годилася. І ось, нарешті, здійснилося! Привітний продавець сам завантажив яскраву коробку в її візок. Лариса Дмитрівна якось не задумалася, що доведеться самій цю коробку вивантажувати і якось запихувати в багажник.
Вона котила візок на стоянку, як раптом почула за собою приємний чоловічий голос:
— Дозвольте, я вам допоможу!
— Дякую, дуже доречно! — поправляючи зачіску, усміхнулася Лариса Дмитрівна.
Поки чоловік везти візок до її «Славути», вони встигли познайомитися. Чоловіка звали Олександром, йому нещодавно виповнилося шістдесят. Враховуючи вік Лариси Дмитрівни, а їй за місяць мало виповнитися сімдесят три — це був молодий чоловік.
— А моя жінка зірвалася та вилетіла, немов осінній вітер! — жестикулював Олександр, показуючи як це відбулося. — І тепер от, я сам-самісінький. Але працюю, так.
— Справді? А я на пенсії. А де ви працюєте? — запитала Лариса Дмитрівна, щоб підтримати розмову. Вона овдовіла майже тридцять років тому, і за цей час вже встигла побувати в стосунках, після яких вирішила, що краще їй жити самій. Ні від кого не залежиш, живеш собі для власного задоволення.
— Я-то? Працюю електриком. В керуючій компанії.
— Чудово. На такій роботі, мені здається, влаштувати особисте життя простіше простого! — підморгнула йому Лариса Дмитрівна.
— Ну що ви! Мені не абихто потрібен. Я шукаю жінку мудру, симпатичну. Як ви. Ваш телефончик я би взяв!
— Дякую, звісно, за лестощі, Олександре, але ні. Я більше на ці граблі не наступлю. Ось моя машинка. Зараз відкрию багажник.
Вона натиснула сигналку і відкрила багажник. Поки Олександр завантажував коробку, вона думала:
«А може, й справді, зважитися. Дати телефончик, але щоб без проживання. Просто проводити час разом. Чоловік, здається, не дурний. І в господарстві стало важко самотужки. На дачі постійно доводиться сусіда просити: то яблуню підрізати, то бочку на душ водрузити… А тут свій чоловік».
Немов прочитавши її думки, Олександр сказав:
— Напевно, важкувато самій? Іноді йдеш селищем, бачиш хатинку непоказну… і доріжка вся заросла. Там бабуся живе, і сама вже не може косями махати. Я, бува, допомагаю.
Лариса розгнівалась від цього порівняння. Яка така бабуся? І обкосити свої чотири сотки вона ще може.
— Добре, Олександре. Ось і допомагайте бабусям! Я ж поки, слава Богу, сама впораюся! Дякую вам за допомогу!
Вона зачинила багажник і сіла за кермо своєї маленької машини.
— Почекайте! А хто вам це все вивантажить? Коробка ж важка?! — крикнув він услід, але вона вже завела двигун і, зробивши вигляд, що не почула, з милою усмішкою помахала загадковому шанувальнику рукою.
«Все одно косарку лише на дачі вивантажувати, там сусіди — Василь чи Роман… допоможуть», — думала вона, дивлячись в дзеркало на все меншу фігуру Олександра.
Вона захотіла дістати смартфон, і тут її пробив холодний піт: сумки не було! Вона завжди клала її на пасажирське сидіння! А в сумці все: карточка, паспорт, смартфон, гаманець, ключі від квартири… Жах! Ось негідник цей Олександр! Заговорив її і вкрав сумку! Куди бігти? До поліції?! Там же мають бути камери на стоянці! Треба ж таке! Ні, ну треба ж! — Лариса Дмитрівна ледве не плакала.
Вона зупинилася й зробила глибокий вдих. «Спокійно. А то так і інфаркт можна отримати… так вдих… видих… я дістала з сумки ключі… глибокий вдих… вимкнула сигналізацію… видих. КУДИ Я ПОКЛАЛА СУМКУ??»
Олександр тужливо думав, що він нікому не потрібен. Навіть із пропозицією пари своїх рук, які, по розповідям деяких, були золотими. І тут він побачив, що червона, схожа на іграшкову, машина повертається.
«Передумала!» — подумав він.
Коли «Славута» пригальмувала біля нього, він галантно відчинив двері і був здивований, що жінка, якій він так люб’язно допоміг, була в обуренні.
— Поверніть сумку, Олександре! Інакше я змушена буду звернутися в поліцію! — накинулася на нього Лариса Дмитрівна.
— Я не розумію… — опешив чоловік.
— Вас, напевно, тут ціла банда? Один відволікає, інший тягне сумки з пасажирських сидінь! А я-то думала, ви — порядна людина!
Чоловік задумався. Мені здається, що ви, відкривши багажник, поклали сумку туди.
Лариса Дмитрівна тремтячими руками відкрила багажник. Сумка була там.
Вона схопила її, а тоді нервове напруження вилялося сльозами. Вона притулилася до чоловіка і, крізь сльози, сказала:
— Пробачте, заради Бога! Я так злякалася… Там все, все… Ох, яке полегшення!
— Буває. — усміхнувся Олександр. — Можливо, все ж зайдемо випити по чашці кави?
— Я не п’ю кави, мене від нього печія.
— Я і сам віддаю перевагу чаю. Але, може, по морозиву?
— Давайте завтра. Зустрінемося в міському парку, біля входу, о сьомій вечора. Добре?
— Прекрасно! Але, може, все ж дасте тепер свій номер? Раз я реабілітований у ваших очах?
— Може й дам. До завтра, Олександре. — помахала йому рукою Лариса Дмитрівна.
Вона їхала знайомими вулицями, настрій у неї був відмінний.
Головне, сумка знайшлася!
Наступного дня Лариса Дмитрівна довго думала, що одягти. У гардеробі було чимало вбрань, але їй хотілося виглядати особливо. Зрештою, вибрала світлу сукню в маленький квіточок, яка вдало підкреслювала її струнку фігуру, і накинула легкий жакет.
До сьомої вечора вона прибула в парк. Олександр вже чекав біля входу з невеликою коробочкою в руках.
— Доброго вечора, Ларисо Дмитрівно! Ось, це вам.
— Що це?
— Цукерки. Мені здається, ви любите шоколад.
— Дякую, вгадали, — усміхнулася вона.
Вони неспішно прогулювалися парком, розмовляючи про все на світі. Виявилося, що у них багато спільного: обоє любили дачу, природу, книги. Олександр розповідав історії з молодості, Лариса Дмитрівна згадувала кумедні випадки з життя. Вони сміялися, наче старі друзі.
У якийсь момент вони підійшли до кафе з літньою терасою. Олександр запропонував морозиво, і Лариса Дмитрівна, трохи збентежуючись, погодилася.
— Ніколи б не подумала, що отак випадково можна зустріти хорошу людину, — зізналася вона.
— Я також. Ось така доля буває.
Після морозива він проводив її додому.
— Мені дуже сподобався вечір, — сказав Олександр, трохи бентежно.
— Мені теж.
— Може, повторимо? Наприклад, у суботу?
Лариса Дмитрівна задумалася. А чому б і ні?
— Давайте. Тільки вже до мене на дачу. Перевірю, чи вмієте ви рубати дрова.
Олександр розсміявся.
— Домовилися!
Так почалася їхня дружба, а потім і щось більше. Звісно, Лариса Дмитрівна не поспішала з висновками, але відчувала, що Олександр став для неї важливою людиною. А через кілька місяців, коли вона вийшла на подвір’я дачі і побачила, як він вправно косять газон її новою косаркою, зрозуміла — вона більше не одна.
A Life Back in Order – “Lada, I Forbid You From Speaking to Your Sister and Her Family!” My Husband Gave Me an Ultimatum, Enraged at My Bond With My Sister Natasha, While His Own Drinking and Cheating Tore Our Marriage Apart – But When a Stranger Turned Up With His Secret Son, I Finally Found The Strength To Break Free and Discover True Happiness with Kind-Hearted Dr. Herman Lewis
LIFE, SORTED Lydia, Im forbidding you from seeing your sister and her family again! They’ve got their life, weve got...
Bitterness at the Bottom of My Soul “The children’s home has been waiting for you for ages! Get out of our family!” I screamed with a trembling voice. The target of my wild indignation was my cousin, Dima. God, how I loved him as a child! Blond hair, bright blue eyes, cheerful nature — that was Dima. …Relatives often gathered around the festive table. Of all my cousins, I singled out Dima. He could spin tales with his tongue like a lace maker and he drew brilliantly. Sometimes he would churn out five or six sketches an evening. I would stare, entranced by their beauty, quietly gathering his drawings and hiding them in my desk. I carefully treasured my cousin’s artwork. Dima was two years older than me. When he turned 14, his mother died—gone so suddenly, she just didn’t wake up… The question arose—what would happen to Dima? Naturally, they first turned to his father, but finding him was no easy feat. He and Dima’s mother were long divorced, and the new family “couldn’t be disturbed.” The rest of the relatives just shrugged: “We have our own families, our own problems.” Turns out, during the day, family is there, but come nightfall, not a soul to be found. So, with two kids of their own, my parents became Dima’s guardians—after all, Dima’s late mother was my dad’s younger sister. At first, I was happy that Dima would be living with us. But then… On his very first day in our home, Dima’s behavior set me on edge. To comfort her orphaned nephew, my mum asked, “Is there anything you’d like, Dima? Don’t be shy, just say.” And Dima immediately replied, “A model train set.” Now, this wasn’t a cheap toy. I was shocked—your mum just died, the most important person in your life, and all you want is a train set? How could you even think of that? But my parents immediately bought him his dream. Then it was, “Buy me a tape player, jeans, a designer jacket…” This was the eighties, mind you, and not only was this stuff pricey, but it was impossible to get. My parents made sacrifices for the orphan, even at our own expense. My brother and I understood and didn’t complain. …When Dima turned sixteen, he discovered girls. And he wasn’t afraid to show his affection. Worse yet, he started making advances toward me—his own cousin. But as a sporty girl, I skillfully dodged his unwelcome attention. We’d even come to blows. I would cry and cry. I never told my parents—they didn’t need the heartache. Kids don’t talk about such things. After I fended him off, Dima wasted no time turning to my friends, who actually competed for his attention. …But Dima was also a shameless thief. I remember my piggy bank: saving on school lunches to buy presents for my parents, only to find it empty one day! Dima denied everything—didn’t bat an eye, didn’t blush, just outright lied. It broke my heart. How could he steal while living under our roof? He was wrecking our family from within, but Dima really didn’t understand why I was upset. He truly believed everyone owed him. I began to hate him. That’s when I finally screamed at him: “Get out of our family!” I lashed him with my words—said things that can never be taken back… My mum barely managed to calm me. From that day on, Dima ceased to exist for me. I ignored him completely. Later, I learned the other relatives knew what a “character” Dima was—they lived nearby and seen it all. Our family lived across town. Even Dima’s former teachers warned my parents: “You’re making a big mistake. Dima will ruin your other children too.” …At a new school, he met Katy—she loved Dima all her life. She married him straight out of school. They had a daughter, and Katy put up with his lies and cheating without protest. As they say: single life is hardship, married life is double. Dima joined the Army, stationed in Scotland. There, he started another family—he somehow managed it during leave. When his service ended, he stayed in Scotland. He had a son there. Katy, not hesitating, went after him and, by hook or by crook, brought him back home. My parents never received a word of thanks from cousin Dima—not that they expected it. Now, fifty years on, Dmitri is an active member of the local Anglican church. He and Katy have five grandchildren. On the surface, all seems well, but the bitterness of life with Dima remains… No amount of sugar could ever sweeten it.
SORROW AT THE BOTTOM OF MY HEART Youve needed a childrens home for years! Get out of our family! I...
Bittersweet Happiness – “What’s wrong with that young lady? She’s a good girl. Modest, neat, a hardworking student. She loves you,” Helen Edwards chastised her son. “Mum, I’ll handle it…” Denis clearly ended the pointless conversation. Helen left the room. “He’ll handle it… How many girls has he turned away… Nearly forty, and soon no one will do. Nothing’s ever right for him…” she thought with a heavy sigh. “Son, dinner’s ready,” Helen called from the kitchen. Denis responded instantly, tucking into his mother’s homemade stew. “Thank you, Mum. Delicious, as always.” “You should be saying that to your wife, not me,” Helen couldn’t let it go. “Mum…” Denis drank his compote and prepared to leave. “Wait, son. Do you know, I once visited a fortune-teller? She took one look at me and said: ‘Your son will have happiness, but it will be bittersweet.’” “Oh, Mum, don’t believe such things,” Denis grinned. …Through the years, different women—some loved, some not—came and went in Denis’s life. …Inna was smart, cultured, shockingly wise for her age. She often gave sound advice to the nine-years-older Denis. At first he liked this, but then he began to see Inna more as a mentor than anything else. Everything felt colourless. They split up. Polly had an eight-year-old son. Try as he might, Denis couldn’t get through to the boy, though he loved Polly. She was beautiful, but too headstrong. Whenever they quarrelled, he’d try to patch things up with gifts. The arguments felt senseless. Something was always missing—maybe peace and stability. Vera was everything he’d ever wanted in a woman. Denis almost married her. She was decent, pure, balanced—he felt like he had to “wear kid gloves” just to speak to her. He even moved into her flat. He was ready to start a family. But… He came home unexpectedly from a work trip to find Vera in bed with her old school friend. Classic… After that, Denis moved back in with his mum. Enough romance, he decided. “I’ll be a bachelor—a solid family of one,” he joked to his mum. Helen would shrug and sigh: “Will you ever find your one, son?” But fate had its own plan. Suddenly, unexpectedly. Denis was travelling for work, claimed his usual bottom bunk in the train carriage. A woman entered: “Excuse me, would you mind swapping? Can I have your lower bunk? Please.” “No trouble,” Denis replied. He looked her over—nothing remarkable. Yet his heart skipped. “Maybe she’s the one…” He clambered onto the top bunk and dozed off… “Glad you’re awake! Come, have some tea,” the stranger cooed. Denis climbed down and they started talking. “Larissa,” she introduced herself. “Denis. Nice to meet you, Larissa.” They talked throughout the evening. Denis felt instantly at ease. He didn’t try to impress her; everything just flowed, as if he’d known her forever. They exchanged numbers, just in case… A couple of weeks later, he couldn’t resist calling her. One thing led to another… Dates, kisses, promises… Denis couldn’t imagine his life without Larissa. At forty years old! He’d always let previous girlfriends go easily—but not this one… He wanted to lose himself entirely in her life. Larissa surrounded Denis with love, care, and understanding. Three months in, he offered his heart and hand. “Denis, I’m seven years older than you. I have three children. We live in a council flat,” Larissa admitted. She never lied. “I know, Lara. I’ve met your kids—you’ll all move in with me. It’s sorted. I love every inch of you. You’re my last and only,” said Denis, kissing her tenderly. “All right, Denis, let’s give it a try,” murmured a shy Larissa. “No, not try, Lara. We’ll be together. For good,” Denis squeezed her hand. “Do you hear me? Forever.” When Helen learned his plans, all she could say was: “You’ve really outdone yourself this time… The plainest girl of them all…” …Nine months later, their daughter was born—a child with Down’s syndrome. Denis felt both joy and worry for Larissa. Would she cope? Having a child with special needs is never easy. …Today, Denis and Larissa’s daughter is eight. The whole family adores her. Denis worships Larissa. Bittersweet, but happiness…
BITTERSWEET JOY What is it you dont like about this young lady? Shes a lovely girl. Polite, tidy, bright enough...
The Postage Stamp: How Illya Left Katya for Another Woman, Katya Swore Revenge on All Men, and Daughter Sonia Discovered the Secret of Real Love
A POSTAGE STAMP Toms left Emily, Mum sighs heavily. What do you mean? Im confused. Im baffled myself. He was...
A Lifetime with My One True Wife: Love, Patience, Broken Porcelain, and the Bittersweet Legacy of a Brother’s Secret Regret
MY OWN WIFE How have you managed to stay with the same wife all these years? Whats the secret? My...
A Husband Worth More Than Bitter Resentment: From Loss and Iron-Selling to New Love, Second Chances, and Family Turmoil – My English Tale of Marriage, Heartbreak, and Hope
MY HUSBAND IS WORTH MORE THAN BITTER RESENTMENT Henry, that was the final straw! Were getting a divorce. No need...
A Christmas Eve Miracle: How Paul Forgot His Daughter’s Gift, Adopted a Kitten, and Found the True Spirit of the New Year
A Christmas Eve Miracle Tom, can you please explain how you managed to forget? Sarah looked at me with a...
Broken by Nagging: The Night Stepan Finally Let His Tears Fall – A Village Story of a Silent Man, a Demanding Wife and Mother-in-Law, and the Healing Power of a Kind Word
So, listen, Ive got to tell you about something that happened a while back stuck with me, honestly. This bloke...