З життя
Давно омріяна заміна мотокоси Клари Іванівни: стара вже зовсім віджила своє.
Лариса Дмитрівна давно мріяла замінити свою газонокосарку. Стара вже зовсім не годилася. І ось, нарешті, здійснилося! Привітний продавець сам завантажив яскраву коробку в її візок. Лариса Дмитрівна якось не задумалася, що доведеться самій цю коробку вивантажувати і якось запихувати в багажник.
Вона котила візок на стоянку, як раптом почула за собою приємний чоловічий голос:
— Дозвольте, я вам допоможу!
— Дякую, дуже доречно! — поправляючи зачіску, усміхнулася Лариса Дмитрівна.
Поки чоловік везти візок до її «Славути», вони встигли познайомитися. Чоловіка звали Олександром, йому нещодавно виповнилося шістдесят. Враховуючи вік Лариси Дмитрівни, а їй за місяць мало виповнитися сімдесят три — це був молодий чоловік.
— А моя жінка зірвалася та вилетіла, немов осінній вітер! — жестикулював Олександр, показуючи як це відбулося. — І тепер от, я сам-самісінький. Але працюю, так.
— Справді? А я на пенсії. А де ви працюєте? — запитала Лариса Дмитрівна, щоб підтримати розмову. Вона овдовіла майже тридцять років тому, і за цей час вже встигла побувати в стосунках, після яких вирішила, що краще їй жити самій. Ні від кого не залежиш, живеш собі для власного задоволення.
— Я-то? Працюю електриком. В керуючій компанії.
— Чудово. На такій роботі, мені здається, влаштувати особисте життя простіше простого! — підморгнула йому Лариса Дмитрівна.
— Ну що ви! Мені не абихто потрібен. Я шукаю жінку мудру, симпатичну. Як ви. Ваш телефончик я би взяв!
— Дякую, звісно, за лестощі, Олександре, але ні. Я більше на ці граблі не наступлю. Ось моя машинка. Зараз відкрию багажник.
Вона натиснула сигналку і відкрила багажник. Поки Олександр завантажував коробку, вона думала:
«А може, й справді, зважитися. Дати телефончик, але щоб без проживання. Просто проводити час разом. Чоловік, здається, не дурний. І в господарстві стало важко самотужки. На дачі постійно доводиться сусіда просити: то яблуню підрізати, то бочку на душ водрузити… А тут свій чоловік».
Немов прочитавши її думки, Олександр сказав:
— Напевно, важкувато самій? Іноді йдеш селищем, бачиш хатинку непоказну… і доріжка вся заросла. Там бабуся живе, і сама вже не може косями махати. Я, бува, допомагаю.
Лариса розгнівалась від цього порівняння. Яка така бабуся? І обкосити свої чотири сотки вона ще може.
— Добре, Олександре. Ось і допомагайте бабусям! Я ж поки, слава Богу, сама впораюся! Дякую вам за допомогу!
Вона зачинила багажник і сіла за кермо своєї маленької машини.
— Почекайте! А хто вам це все вивантажить? Коробка ж важка?! — крикнув він услід, але вона вже завела двигун і, зробивши вигляд, що не почула, з милою усмішкою помахала загадковому шанувальнику рукою.
«Все одно косарку лише на дачі вивантажувати, там сусіди — Василь чи Роман… допоможуть», — думала вона, дивлячись в дзеркало на все меншу фігуру Олександра.
Вона захотіла дістати смартфон, і тут її пробив холодний піт: сумки не було! Вона завжди клала її на пасажирське сидіння! А в сумці все: карточка, паспорт, смартфон, гаманець, ключі від квартири… Жах! Ось негідник цей Олександр! Заговорив її і вкрав сумку! Куди бігти? До поліції?! Там же мають бути камери на стоянці! Треба ж таке! Ні, ну треба ж! — Лариса Дмитрівна ледве не плакала.
Вона зупинилася й зробила глибокий вдих. «Спокійно. А то так і інфаркт можна отримати… так вдих… видих… я дістала з сумки ключі… глибокий вдих… вимкнула сигналізацію… видих. КУДИ Я ПОКЛАЛА СУМКУ??»
Олександр тужливо думав, що він нікому не потрібен. Навіть із пропозицією пари своїх рук, які, по розповідям деяких, були золотими. І тут він побачив, що червона, схожа на іграшкову, машина повертається.
«Передумала!» — подумав він.
Коли «Славута» пригальмувала біля нього, він галантно відчинив двері і був здивований, що жінка, якій він так люб’язно допоміг, була в обуренні.
— Поверніть сумку, Олександре! Інакше я змушена буду звернутися в поліцію! — накинулася на нього Лариса Дмитрівна.
— Я не розумію… — опешив чоловік.
— Вас, напевно, тут ціла банда? Один відволікає, інший тягне сумки з пасажирських сидінь! А я-то думала, ви — порядна людина!
Чоловік задумався. Мені здається, що ви, відкривши багажник, поклали сумку туди.
Лариса Дмитрівна тремтячими руками відкрила багажник. Сумка була там.
Вона схопила її, а тоді нервове напруження вилялося сльозами. Вона притулилася до чоловіка і, крізь сльози, сказала:
— Пробачте, заради Бога! Я так злякалася… Там все, все… Ох, яке полегшення!
— Буває. — усміхнувся Олександр. — Можливо, все ж зайдемо випити по чашці кави?
— Я не п’ю кави, мене від нього печія.
— Я і сам віддаю перевагу чаю. Але, може, по морозиву?
— Давайте завтра. Зустрінемося в міському парку, біля входу, о сьомій вечора. Добре?
— Прекрасно! Але, може, все ж дасте тепер свій номер? Раз я реабілітований у ваших очах?
— Може й дам. До завтра, Олександре. — помахала йому рукою Лариса Дмитрівна.
Вона їхала знайомими вулицями, настрій у неї був відмінний.
Головне, сумка знайшлася!
Наступного дня Лариса Дмитрівна довго думала, що одягти. У гардеробі було чимало вбрань, але їй хотілося виглядати особливо. Зрештою, вибрала світлу сукню в маленький квіточок, яка вдало підкреслювала її струнку фігуру, і накинула легкий жакет.
До сьомої вечора вона прибула в парк. Олександр вже чекав біля входу з невеликою коробочкою в руках.
— Доброго вечора, Ларисо Дмитрівно! Ось, це вам.
— Що це?
— Цукерки. Мені здається, ви любите шоколад.
— Дякую, вгадали, — усміхнулася вона.
Вони неспішно прогулювалися парком, розмовляючи про все на світі. Виявилося, що у них багато спільного: обоє любили дачу, природу, книги. Олександр розповідав історії з молодості, Лариса Дмитрівна згадувала кумедні випадки з життя. Вони сміялися, наче старі друзі.
У якийсь момент вони підійшли до кафе з літньою терасою. Олександр запропонував морозиво, і Лариса Дмитрівна, трохи збентежуючись, погодилася.
— Ніколи б не подумала, що отак випадково можна зустріти хорошу людину, — зізналася вона.
— Я також. Ось така доля буває.
Після морозива він проводив її додому.
— Мені дуже сподобався вечір, — сказав Олександр, трохи бентежно.
— Мені теж.
— Може, повторимо? Наприклад, у суботу?
Лариса Дмитрівна задумалася. А чому б і ні?
— Давайте. Тільки вже до мене на дачу. Перевірю, чи вмієте ви рубати дрова.
Олександр розсміявся.
— Домовилися!
Так почалася їхня дружба, а потім і щось більше. Звісно, Лариса Дмитрівна не поспішала з висновками, але відчувала, що Олександр став для неї важливою людиною. А через кілька місяців, коли вона вийшла на подвір’я дачі і побачила, як він вправно косять газон її новою косаркою, зрозуміла — вона більше не одна.
His Wife Packed Her Bags and Vanished Without a Trace — When Manipulation Backfires and Family Ties Are Tested
His wife packed her things and disappeared without a trace. “Stop acting like a saint. Itll all work out. Women...
Grandson Doesn’t Matter: When a Mother-in-Law Favors One Grandchild and Ignores the Other, a Father’s Loyalty is Tested
Mum thinks that Sophie cant cope, my husband finally muttered. She says she needs more help because she hasnt got...
Came Home Early: A Heavily Pregnant Wife Surprises Her Husband, but Instead of a Warm Welcome, She’s Sent Shopping for Beef and Left Waiting on the Street While He Cleans the Flat
Returned Home Early Tuesday, 7th March Are you at the bus stop? Toms voice shot up sharply on the phone....
The Carer for the Wife — What do you mean? — Lida thought she must have misheard. — Where am I supposed to go? Why? What for? — Oh, can we just skip the dramatics, please? — he grimaced. — What’s not clear here? There’s no one left for you to take care of. Where you go is none of my concern. — Ed, what’s wrong with you? Weren’t we planning to get married…? — That was your idea. I never said any such thing. At 32, Lida decided to turn her life around and leave her small hometown. What was left for her there? Endure her mother’s nagging? Her mother simply couldn’t stop scolding Lida about the divorce, constantly asking how she managed to “lose” her husband. Yet Vas’ka wasn’t worth a kind word—drunk and a womaniser! How did she end up marrying him all those eight years ago? Lida wasn’t at all upset about the divorce—in fact, she felt she could finally breathe again. But she argued constantly with her mum about it, and they also fought about money, which was always in short supply. So, she’d head off to the county town and land a great job there! Look at Svetka—her old school friend—she’d been married for five years to a widower. Who cares if he’s 16 years older and hardly a heartthrob, at least he has a flat and a decent income. And Lida reckoned she was just as good as Svetka! — Well, thank heavens! You’ve come to your senses! — Svetka encouraged her. — Pack your things, you can stay with us for a bit, and we’ll sort out the job situation. — Won’t your Vadim Petrovich mind? — Lida was unsure. — Don’t be silly! He does whatever I ask! Don’t worry, we’ll get by! Still, Lida didn’t want to stay long at her friend’s place. After just a couple of weeks and her first wages, she rented her own room. And just a couple of months later, she had a stroke of luck. — Why is a woman like you working in the market? — said one of her regulars, Edward Boris, with concern. Lida knew all her regulars by name by now. — It’s cold, it’s hard work—not ideal. — Gotta earn money somehow, — she shrugged, — unless you have another offer? Edward Boris wasn’t exactly a dreamboat in her eyes—twenty years older, a bit pudgy, starting to bald, and with a shrewd look in his eye. He was always particular about choosing his vegetables and paid to the penny. But he dressed well and drove a nice car—definitely not a down-and-out, not a drunk. He also had a wedding ring, so she never considered him as husband material. — You strike me as responsible, steady, and clean, — Edward Boris switched to a familiar tone, — have you ever cared for anyone who was ill? — I used to look after a neighbour, actually. She had a stroke, her children live far away, so they paid me to help. — That’s great! — he exclaimed, and then put on a somber face: — My wife, Tamara, has had a stroke too. The doctors say she has little chance of recovery. I’ve brought her home, but I haven’t got time to look after her. Will you help? I’ll pay you properly. Lida didn’t have to think long—much better to be in a warm flat changing bedpans than freezing on the market for ten hours a day serving picky customers! He even suggested she live there, so no more rent. — They’ve got three spare rooms! You could play football in there! — she delightedly told her friend. — No children either. Tamara’s mother was a real madam—even at 68, she acted half her age. She’d just remarried and was busy with her husband. No one else to care for the invalid. — Is she really that sick? — Oh yes, poor thing can’t move or speak. She won’t get better. — You almost sound happy about it, — Svetka eyed her. — Of course not, — Lida looked down, — but once Tamara’s gone, Edward Boris would be free… — Are you for real, Lida? Wishing someone dead for a flat?! — I’m not wishing anyone dead—I’m just not going to miss my chance! Easy for you to say, you’ve got it made! They had a huge fight and didn’t speak for half a year—until Lida confessed to Svetka her romance with Edward Boris. They couldn’t live without each other, but of course, he’d never leave his wife—not that type! So for now, she’d remain his lover. — So you’re shacking up with him while his wife is dying in the next room? — her friend was appalled. — Do you even see how vile that is? Or are you that blinded by his money—if he’s even got it? — Trust you to never say a kind word, — Lida retorted. They stopped talking again, but she barely felt guilty—well, perhaps just a bit. She cared for Tamara with real diligence, and since her affair with Edward Boris began, she took on all the housework too. After all, a man needs more than just a woman in his bed—he wants a good meal, crisp shirts, a clean flat. Lida thought her lover was very content, and she was enjoying her life too. She barely noticed Edward had stopped paying her for caring for his wife. Not that it mattered now—they were almost like husband and wife! He gave her money for shopping, and she managed the budget, not realising it was tight. And his job paid well enough—but never mind, once they got married it would all become clear. With time, the spark between them dulled, and Edward lingered less at home, but Lida put it down to the strain of having a sick wife. She pitied him, even though he barely spent a minute a day checking on Tamara. Even so, Lida wept when Tamara finally passed away. She’d given a year and a half of her life to that woman—you can’t get that time back. She organised the funeral too—Edward was “too grief-stricken.” He gave her the bare minimum for expenses, but she did everything properly. No one could accuse her of a thing. Even the neighbours, gossiping about her and Edward—nothing escapes them!—nodded approvingly at the funeral. His mother-in-law too seemed satisfied. So Lida never expected what Edward said next. — You understand there’s no need for your services anymore, so I’m giving you a week to move out, — he said on the tenth day after the funeral. — What do you mean? — Lida’s voice faltered. — Where should I go? Why? — Please, do we have to have this scene? — he sighed. — There’s no one left for you to care for, and where you go is none of my business. — Ed, what’s wrong with you? We were supposed to get married… — That’s your fantasy. I never said anything of the sort. Next morning, after a sleepless night, Lida tried to talk again, but he just repeated the same words and urged her to move quickly. — My fiancée wants to renovate before the wedding, — was all he said. — Fiancée? Who’s that? — None of your business. — Oh, none of my business?! Well, I’ll move out, but you’ll pay me for my work first. You were meant to pay forty grand a month. I only got paid twice. So you owe me £8,000. — You can do the sums, can’t you! — he snorted. — Don’t get carried away… — And you owe for cleaning too! I won’t nit-pick, just pay me ten grand and we’ll call it even. — Or what? You’ll go to court? There’s no contract. — I’ll tell Tamila—remember, your mother-in-law owns this flat. Edward’s face changed, but he recovered quickly. — Who’d believe you? — he huffed. — You know what? I don’t want to see you. Get out now. — You’ve got three days, darling. No ten grand, and there’ll be a scandal, — Lida replied, heading for a cheap hostel. She’d managed to save some of the housekeeping money. On the fourth day, having had no answer, Lida went back to the flat. Tamila, the mother-in-law, was there. Lida could see from Edward’s face she’d never get paid. So she told Tamila everything. — She’s making it all up! Don’t listen! — the widower protested. — Well, well, I’d heard rumours at the funeral, but I didn’t believe them — Tamila’s stare was fierce. — Now it all makes sense. And you, my dear son-in-law, don’t forget who owns this flat? Edward froze. — So, I want you out of here within the week. No—within three days. Tamila turned to leave, then paused at Lida. — And you, standing there like you expect a prize? Get out! Lida bolted from the flat, realising there’d be no money for her—not now. Back to the market again; there’d always be work there… **The Carer’s Devotion: Betrayal Behind Closed Doors in Suburban England**
A Carer for My Wife What do you mean? Linda could hardly believe what she was hearing. Where am I...
We Refused to Let Our Daughter in: A Family’s Tense Night of Tough Love, Despair, and Final Chances
Why didnt you let her back in? Kate finally asked, her voice barely above a whisper. It was the question...
Don’t Bother Unpacking – You’re Moving Out Tonight: Leona Was Sprawled on the Sofa When Irina Walked In, Only for Her Husband to Announce Their Divorce After a Fateful New Year’s Eve Discovery Involving a Dodgy “Bunny” Costume, Some Holiday Deceptions, and the Truth Unraveling Faster Than Tinsel on a Christmas Tree
Dont bother unpacking your suitcase youre moving out So, whats going on? demanded Emma, her voice leaving no room for...
The Summerhouse Standoff: A Daughter Takes Back What’s Hers
The Summer House Issue Daughter Gets Her Due Lucy, you have to understand, its a dire situation, Geoffrey Taylor pinched...
Even the Good Ones Get Left Behind
A fine woman can be left behind too In the looking glass, Alice saw herselfa lovely woman of thirty-five with...