Діти з тобою, а ти — геть! Ультиматум від коханки чоловіка.

– Забирай дітей і йди звідси! – ультиматум коханки чоловіка.

Наталія поверталася додому після роботи. Вона, як завжди, забрала Михайлика та Олю з дитсадка. Близнюки були надзвичайно веселими, що піднімало настрій і самій жінці. Та вона навіть уявити не могла, що чекає на неї вдома…

Наталія вставила ключ у замок, але квартира виявилася відчиненою. Вона напружилася та наказала дітям іти за нею, після чого обережно відчинила двері та зазирнула всередину. Було тихо. Вона зробила кілька кроків у напрямку їхньої з чоловіком кімнати, коли раптом звідти вийшла висока світловолоса дівчина. Наталія відступила, не очікуючи такого повороту подій, та затулила дітей руками.

– Яка ж ти довга, – промовила незнайомка, – вже через тебе усюди запізнилася. Знала б, приїхала пізніше. Але досить вже. Ну що, поговоримо?

Наталія кілька разів моргнула, намагаючись зрозуміти, чи це їй не сниться.

– Хто ви? – розгублено промовила вона. – І як ви взагалі сюди потрапили? Я зараз поліцію викличу. – Жінка бралася до тями та вже дістала телефон, аби набрати 102, проте дівчина вихопила його з рук і агресивно додала:

– По-перше, ця квартира вже не твоя, а моя та Петрика, а по-друге, що мені зробить твоя поліція? Ключі мені Петро дав, сказав, що можу тут чекати на нього, та, зізнатися, більше тебе чекала. Він сказав, що ти перша додому повернешся. – Дівчина усміхнулася.

– З якого дива ви зі мною так розмовляєте? Звідки знаєте Петра? Він ваш давній знайомий? – Жінка пильно дивилася на непрохану гостю, не розуміючи, чому чоловік не попередив про її візит додому.

– Так, знайома, тільки не давня, а нова. Ми лише рік знайомі, і набагато ближче, ніж ти можеш собі уявити. – Дівчина хитро усміхнулася і додала: – Марія, коханка твого чоловіка, приємно познайомитись. – Вона простягнула руку, але Наталія не відреагувала.

Здавалося, що в ту мить, коли пролунали останні слова, світ жінки розвалився. Вона була певна, що їхню сім’ю наповнює любов і гармонія, що з Петром у них все чудово, вони підтримують одне одного. Та виявляється, що весь цей час він обманював, зраджував і брехав. Жінка помітила як блиснули зрадницькі сльози, та змусила себе стриматись, не показувати емоцій перед тією, що руйнує її родину.

– З якої причини ви сюди прийшли? – Спокійно запитала Наталія. – Ви ж не можете претендувати на жодну частину цієї квартири. Вона за документами моя та моїх дітей, а Петро з’явився після того, як я її купила. Ваші очікування не виправдаються. – Жінка злегка здвигнула плечима: – Тож раджу вам повертатися додому, а Петро приїде ввечері, коли збере речі.

Любовниця глузливо посміхнулася. Вона подивилася на дітей за спиною жінки, які стояли мовчки, не розуміючи всієї складності ситуації.

– Ти помиляєшся, думаючи, що у Петра на неї немає жодних прав. А у мене батько – адвокат, до того ж квартира стане вашою спільною власністю, або лише його, якщо ти не підеш, і тоді твої діти залишаться ні з чим.

Всередині Наталії все охололо. Вона розуміла, що за ці 7 років сімейного життя можуть знайтися моменти, які доведуть спільну власність квартири. Зроблений дорогий ремонт, перепланування, меблі на замовлення. Невже коханка чоловіка зможе виставити її за двері?

– Знаєте що, – відповіла Наталія злісно, – допоки ви не покажете рішення суду, за яким я маю покинути цю квартиру, навіть не розраховуйте, що я виконую таке безглузде ваше бажання. Це моя власність, і я тут залишатимуся стільки, скільки забажаю. – Після цього вона зняла взуття та присіла, щоб допомогти дітям роздягнутися. – Почекаємо Петра, а потім вирішимо, як жити далі.

– Ти мене не зрозуміла чи що?! – Марія зробила кілька різких кроків у бік жінки. – Забирай дітей і йди звідси! Ти тут нікому не потрібна! Йому потрібна я! А ти – пережиток минулого, від якого він уже мусить позбутися! – Вона злобно дивилася на Наталію, але та продовжувала спокійно роздягати дітей, нічого не кажучи.

– Олю, Михайлику, йдіть у свою кімнату, пограйтеся. Я поки що поговорю з тітонькою. – Вона направила дітей в потрібному напрямку, а потім перевела погляд на Марію. – Я вам ще раз повторюю. Я не збираюся нікуди йти. Петро повернеться з роботи, і тоді вже вирішимо питання. Ви можете залишитися, раз він вас запросив у гості, але наказувати не дам. Це моя квартира. Запам’ятайте. І у мене також є зв’язки. Тому не раджу говорити зі мною у такому тоні.

Після цього Наталія пішла до дитячої кімнати, не бажаючи продовжувати розмову. Здавалося, що Марія була здивована такою реакцією і сподівалася на повністю протилежну, тому навіть не могла нічого сказати у відповідь.

Минуло кілька годин. Почувся поворот ключа у замку. Ввійшов Петро. Марія не вийшла його зустрічати, у коридорі панувала тиша, і тоді Наталія вийшла. Вона спокійно підійшла до чоловіка, обійняла, але не поцілувала, як зазвичай, через що він напружився.

– Щось трапилося? – Він занепокоєно подивився на дружину.

– Так, тільки це щось чомусь не йде з вітальні.

Чоловік з нерозумінням подивився на жінку. Вона додала:

– Твоя коханка раптово з’явилася й сказала, що ми з дітьми маємо піти, залишивши цю квартиру вам. Але знаєш, на це я не погоджуюся, тому якщо ви хочете щасливого спільного життя, доведеться судитися. – Вона з байдужістю дивилася на чоловіка, спостерігаючи, як його обличчя змінюється від нерозуміння до крайнього занепокоєння.

– Яка коханка? Яке розлучення? Про що ти взагалі говориш? У мене ніколи не було жодної коханки, Наталю, ти що. У тебе гарячка.

Здавалося, що чоловік не брехав. Він навіть торкнувся чола дружини, щоб перевірити свою підозру. І в цей момент з кімнати вийшла незвана гостя.

– Марія? – Відразу промовив чоловік. – Що ти тут робиш?

– А, значить, ви все ж знайомі? – Сказала Наталія. – Ну, так вона і казала. Тільки дивно, що тебе це дивує, адже ти сам же дав їй ключі від нашої квартири.

Розгубленість Петра ставала дедалі помітнішою.

– Ну, так, ми ж разом вирішили дати ключі Владу і його дівчині, аби вони поливали квіти під час нашої минулої відпустки. – Чоловік уважно дивився на дружину. – Ти ж тоді була не проти. Що тепер не так? Це і є дівчина Влада, але я не розумію, звідки палка мова про коханку? Що відбувається?

– Я збрехала… – Розгублено промовила Марія, схиливши голову, після чого почала розповідати все, що сталося.

З’ясувалося, що дівчина розійшлася з Владом і не знала, куди йти, але, згадавши про ключі, які Петро так і не забрав, вирішила вирушити до його квартири. Чоловік їй сподобався ще при першій зустрічі. Тому вона вирішила, що зможе його спокусити, а дружину з дітьми вигнати, сказавши, що вона – коханка.

Марія стояла, опустивши голову і переминаючись з ноги на ногу. Їй було соромно за свою брехню і спробу розірвати чужу сім’ю.

Наталія дивилася на неї з співчуттям. Було очевидно, що дівчина переживала важкі моменти в особистому житті й шукала виходу, хоч і не найкращим способом. Наталія вирішила дати їй шанс все виправити.

– Маріє, – лагідно сказала вона, – бачу, що вам зараз нелегко. Але брехня й обман ніколи не приносять щастя. Сідайте, вип’ємо чаю й поговоримо як дорослі люди.

Марія здивовано підняла голову. Вона очікувала зовсім іншої реакції – криків, образ, можливо, навіть виклику поліції. Але Наталія пропонувала їй чай. Марія розгублено кивнула і пішла на кухню.

За чашкою гарячого чаю Наталія лагідно, але настирливо розпитувала Марію про її стосунки з Владом і про те, що привело її до цієї квартири. Поступово слово за словом з’ясувалася вся правда – ревнощі Влада, його причіпки до дрібниць, холодність у ліжку й, нарешті, жорсткий розрив.

– Я просто не знала, куди мені подітися, – схлипуючи промовила Марія. – А тут ці ключі… І ваш чоловік мені завжди подобався. Я подумала – раптом вийде…

Петро мовчки слухав її зізнання. Коли Марія замовкла, він зітхнув і сказав:

– Я розумію, як вам зараз важко. Але те, що ви намагалися зробити – не вихід. Ви могли зруйнувати мою родину, моє життя. Брехня і зрада не принесуть вам щастя.

– Знаю, – тихо відповіла Марія. – Мені так соромно…

– Нічого, – заспокоїла Наталія. – Головне – ви зрозуміли свою помилку. А помилятися властиво людям. Тепер важливо – виправити це.

Марія повернулася жити до подруги, а через кілька днів влаштувалася секретаркою в невелику фірму.

Поступово в її душі запанував спокій. Вона зрозуміла, що сім’я і взаєморозуміння набагато важливіші за пристрасть і авантюри. І що справжнє щастя не починається з обману й брехні.

Марія часто навідувала Наталію, Петра і дітей – вони стали для неї майже як рідні. Незабаром у Марії зав’язався роман із сусідом – порядним і надійним чоловіком.

А Наталія з Петром як і раніше жили в любові й злагоді, подаючи приклад дітям.

Так інколи буває – здавалося б, біда приходить у дім, але обертається на благо для всіх. Головне – зустріти її з добротою й мудрістю, не піддаючись гніву. Тоді будь-які труднощі можна подолати.