Connect with us

Storie di vita

До мами в гості.

Published

on

Приїхали ми до мами. Заходимо в під’їзд, а там сидить хлопчик п’яти років і гірко плаче.

– Чого ти плачеш? – питаю.

А він відповідає:

– Я до бабусі приїхав. Пішов у двір гуляти, повернувся, а вона двері не відчиняє.

Я кажу:

– То чого тебе так розібрало? Бабуся, мабуть, в магазин вийшла, зараз повернеться.

А він реве, аж тремтить. Такий маленький, аж жалко дивитися.

– Як тебе звати?

– Ро-о-ома…

– З якої ти квартири?

– З вісімнадцятої…

А у вісімнадцятій квартирі нові мешканці, я їх ще не знаю. Подзвонила до дверей – тиша. Ну не залишати ж плачучого хлопчика в під’їзді.

– Ходімо, – кажу, – Романе, в гості. А бабусі записку залишимо в дверях.

Прийшли додому. Поки чоловік його розважав, я написала записку: “Рома в кв. 28”. Спустилася, сунула в дверний проріз.

Повертаюсь, Рома вже з моїм дорослим сином машинки по підлозі ганяє, все добре. Умила його, питаю:

– Борщ будеш?

– Буду.

Навернув тарілку борщу, тільки ложка миготіла.

– На друге голубці. Будеш?

– Буду.

Апетит завидний, не причепишся. Два голубці з’їв вмить.

– Тобі компот чи сік?

– Мені чай.

Я трохи здивувалася, бо коли мені було 5 років і в хаті був компот чи сік, то ніхто б не змусив пити чай. Ну гаразд.

Сидимо, п’ємо чай з вафельним тортиком, Рома з чоловіком розмовляє. Обговорили всі суто чоловічі питання: які бувають марки машин, яка їх швидкість та інше важливе.

Прийшла моя мама. Пояснюю їй появу гостя. Мама каже:

– Дивно. У 18-й квартирі живе дівчина твого приблизно віку.

Я нічого дивного в цьому не побачила. Чотирьохдесятирічна жінка цілком може бути бабусею п’ятирічного онука, хто ж їй заборонить.

Мама визнала мій аргумент цілком переконливим і теж кинулася розважати гостя. Витягла коробку з іграшками, і тут у них пішло весілля.

Приблизно через годину лунає дзвінок у двері. Відкриваю – на порозі жінка мого приблизно віку (добре за п’ятдесят, якщо не лукавити – дякую, добра мама).

– Добрий день, – каже. – Я ось з роботи приїхала, а у дверях записка. Ви, мабуть, квартирою помилилися?

Мене насторожило вже те, що вона приїхала з роботи. А те, що ім’я Рома їй нічого не говорить, взагалі вибило з колії.

– У вас онук не губився, випадково? – питаю.

– У мене онуків ще немає, – відповідає.

Так. Пазл не складається. Повертаюся в кімнату. Там всі зайняті справою: мама кладе кубики в самоскид, чоловік прив’язує до нього мотузку, начальник транспортного цеху Рома дає всім вказівки.

– Романе, – кажу я, – ти з якої квартири?

– З вісімнадцятої, – не відриваючись від завантаження і транспортування, відповідає Рома.

– А цю тітку ти знаєш?

Рома обертається, ледь дивиться на господиню 18-ї квартири, байдуже кидає “Ні” і повертається до справ.

– І вона тебе не знає, – кажу я. – Хоча живе в тій самій 18-й квартирі.

Грузчик і водій самоскида завмерли на місці й дивляться на Рому зі здивуванням.

– Не живе, – заспокоює нас Рома і намагається продовжити гру.

Всі мовчки переводять погляд з Роми на жінку мого приблизно віку.

– Я живу в вісімнадцятій, – перелякано бурмоче вона. – Але це не мій хлопчик, чесно слово, не мій.

Я можу зрозуміти, чому вона так злякалася: у моєї мами таке обличчя, ніби вона от-от запустить в неї кубиком і переїде самоскидом.

– Стоп гра, – кажу я і сідаю на підлогу поруч з Ромою. – Давай спочатку. Ти звідки до бабусі приїхав?

– З Львова.

– А свою адресу у Львові знаєш?

Називає адресу: вулицю, дім, квартиру.

– А бабусину адресу знаєш?

Називає адресу бабусі і пазл складається. Маленький бешкетник ганяв з друзями у своєму дворі і, в процесі гри, вони непомітно перемістилися у сусідній двір. Потім друзі розбіглися по домах, ну і наш герой пішов додому, бо що йому одному на вулиці робити. Дома типові, як дві краплі води подібні. Замість бабусиного дому він прийшов до нашого. У двері постукав – йому не відчинили. Він злякався і заплакав. Оце і вся справа.

Сунули Ромі машинку на добру довгу пам’ять, взяли на руки і понесли до бабусі, яка там, напевно, вже вся сива, якщо взагалі жива. Прибігаємо в сусідній двір. Чуємо вдалині голос, що ніжно кличе: “Рома! Ромааа! Ромаааан!”.

Біжимо на цей голос. Бачимо до смерті налякану жінку мого приблизно віку (після святкування 60-річного ювілею ще не всі букети зів’яли).

– Ваш?

– Наш!

І зі сльозами кидається на груди одразу нам усім.

Заспокоїли, пояснили ситуацію, посміялися. У бабусі сміх був нервовий, треба сказати. А Ромі хоп-хни, у нього нова машинка, чого ви там всі кричите, не даєте зосередитися на грі. Бабуся так розсипалася з подяками, що ми поспішили ретируватися, поки вона зовсім не розсипалася.

Даємо задній хід, чуємо, вона каже:

– Рома, ходімо швидше обідати, ти ж голодний.

– Я вже поїв, – відповідає Рома, возячи машинкою по асфальту.

– Він вже поїв, – підтверджую я, обертаючись. – Перше, друге і чай.

– А треба ж! – дивується бабуся. – Він так погано їсть, просто ложку супу в нього не запхати.

Я здивовано піднімаю брову, згадуючи, які порції уплітав за обидві щоки Рома, а він відволікається, нарешті, від машинки і гукає нам:

– Папа! Я завтра ще прийду!

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

11 + 7 =

Також цікаво:

EN3 години ago

Eleven Years at Carol’s House, Then I Paid My Own Way to Maple Ridge

The smell out here on the terrace is fried catfish from the dining hall vent and somebody's cigarette two tables...

EN7 години ago

Danny Mercer’s 100th House, Paid Off, Toledo, Ohio

In the fall of 1977, Danny Mercer was eighteen, two months out of Rogers High School with no diploma and...

Storie di vita9 години ago

Qualche giorno fa mia figlia mi ha telefonato mentre stavo sistemando la cucina.

A una certa età, il programma ideale per il sabato sera è un pigiama comodo, una tisana calda e nessuno...

EN10 години ago

The $150 the Churro Cart Made Off Kate Hudson’s Kiss Scene on Ninth Avenue

I've run my cart on the corner of West 45th and Ninth for eleven years. Coffee, churros, the occasional bacon-egg-and-cheese...

EN10 години ago

Seven Years in the Shadows, One Night of Courage

At one in the morning, a boy walked into the police station on Elm Street in Rockford, Illinois. He gripped...

EN12 години ago

The Dog Who Knocked Over a Folding Table on East Passyunk

I run the front counter at a vet clinic on East Passyunk in South Philly, and most of what I...

Storie di vita14 години ago

Quando erano piccoli, desideravo continuamente qualche minuto di silenzio.

«Figli miei, quando non ci sarò più, promettetemi che non diventerete degli estranei che si incontrano soltanto ai funerali.» È...

Storie di vita14 години ago

Quando non ci sarò più, chi riunirà i miei figli attorno alla stessa tavola? Il desiderio di una madre per il loro futuro

Vorrei dire loro qualcosa che forse non sono mai riuscita a esprimere fino in fondo, perché noi mamme, a volte,...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.