Доглядальниця для дитини

Вихователька для сина
Вона мала капелюшка на голові, а на руках — собачку породи мопс. Але головне, і жінка, і мопс, побачивши Олексія – як йому здалося, усміхнулися однаковою усмішкою.

Він розгубився і всміхнувся у відповідь.
— Скільки років нашій дитині? – замість привітання запитала жінка.
— Що? – не зрозумів Олексій.
— Коли ми говорили з вами телефоном, ви не назвали вік сина.
— Йому три… Майже чотири…
— Прекрасно… — жінка поставила собачку на підлогу. — Груня, біжи, знайомся.
Груня, кумедно перевалюючись на своїх лапках, не поспішаючи побрела досліджувати нову квартиру.
— А вона… твоя Груня не кусається? – стурбовано запитав Олексій.
Але з кімнати сина вже лунав захоплений дитячий писк…

Як і домовлялися, рівно о дев’ятій вечора Олексій повернувся.
Відкриваючи квартиру своїм ключем, його вразила тиша. На пальцях підійшов до кімнати сина, і при слабкому світлі йому відкрилася дивна картина — Ваня, чомусь, спав, а біля його ніг спала собачка Груня.
— Повернулись? – прозвучав шепіт іззаду.
Олексій озирнувся.
— Як обіцяв. Ось… — прошепотів він, простягаючи жінці купюри. – Дякую… А чому Ваня спить? Він у мене раніше десятої не засинав.
— Бо йому було надзвичайно весело, – втомлено сказала жінка. – З вашого дозволу… — Вона підійшла до дитячого ліжка, взяла Груню на руки і понесла її в передпокій.
— Давайте, я викличу таксі, — запропонував Олексій. – За мій рахунок…
— Не потрібно… Ми з Грунею ще не гуляли перед сном…
— Треба! – твердо сказав Олексій. – Надворі жахлива погода. Доїдете до свого дому, там гуляйте скільки захочете.
Вона здалася, назвала адресу, він подзвонив оператору, і, почувши суму замовлення, додав грошей жінці.
— Дякую… — кивнула вихователька. – Я машину на вулиці дочекаюсь.

Коли вона пішла, Олексій згадав, що забув із нею познайомитись. Він пройшов у ванну кімнату і на власне здивування виявив, що на сушці висить дитячий одяг, випраний вихователькою — ціла купа речей.
«Цього ще бракувало! Так не домовлялися!» — подумав він з прикрістю. Але коли він увійшов на кухню, розгнівався ще більше. На плиті стояла каструля, а на ній була записка: «Сніданок для Вані!»
В голові Олексія виринула фраза сестри про те, що вона хоче його оженити, і він вирішив, що цю виховательку більше ніколи не запросить.
Наступного ранку Ваня встрибнув до нього на ліжко.
— Тату, а коли тітка Люба прийде? — весело вигукнув син.
— Яка тітка Люба? — незадоволено пробурмотів Олексій. – Ваня, дай поспати.
— Ну, тітка Люба. Вихователька. Яка вчора приходила.
Сон миттєво злетів.
— Вона більше не прийде! – твердо сказав він сину. — Ніколи.
— Тату… – В очах у Вані з’явився жах, і Олексій навіть злякався. – А Груня? Вона теж не прийде?
— Ні… — тихо відповів Олексій, потім схаменувся і обняв сина. – Хочеш, я тобі сам собачку куплю? Сьогодні ж! Маленького песика!
Ваня чомусь вирвався з обіймів батька і пішов у свою кімнату.
Снідали мовчки. Син відчужено дивився в порожнечу.
— Ну, Ваню, що з тобою?.. – лагідно говорив Олексій. – Що тобі в цій Груні? Жили без неї, ще проживемо. Хто тобі рідніший, я чи собачка?
— Ти, — мертвим голосом відповів син, встав і пішов у свою кімнату.
У Олексія зник апетит. Він тихенько підійшов до замкненої кімнати сина і прислухався. З кімнати лунало тихе дитяче плач.
Олексій знову пройшов на кухню, трохи подумав, взяв мобільний телефон, набрав номер виховательки.

Довго не відповідали на дзвінки, потім пролунав тихий голос:
— Я вас слухаю…
— З вами говорить батько Вані, ну, того вчорашнього хлопчика, — почав Олексій, але раптом у розмову вірвався п’яний чоловічий голос:
— Хто це тобі телефонує?! – І Олексій почув набір грубих слів.
— Що у вас відбувається?.. – стурбовано запитав він. — Хто там у вас?
— Нічого… — затято відповіла вихователька… — Тут… колишній чоловік прийшов, ніяк не заспокоїться… Вибачте… Я вам сама передзвоню…
— Я тобі передзвоню!.. — тут же заволав п’яний голос.
Потім почулося істеричне собаче гавкання, жіночий зойк і жалібний витягнутий скавуліж Груні.

Зв’язок перервався. Олексій відчув, як у нього чомусь затріпотіло серце. У домі «дами з собачкою» явно відбувалося щось страшне.
У голові Олексія виринула адреса виховательки, на яку він вчора викликав таксі. Номер квартири був невідомий, але ж треба щось робити…
Вигукнувши сину: «Я ненадовго відлучусь», Олексій кинувся до виходу. Через хвилину він уже заводив машину, а через п’ятнадцять хвилин був біля потрібного дому.
— Бабусю, — поспішно звернувся він до першої-ліпшої старенької. — В вашій оселі живе дама з собачкою. У капелюшку. Не підкажете квартиру?

Через пару хвилин Олексій вже був на п’ятому поверсі, біля дверей, за якими все ще лунав п’яний чоловічий голос.
Олексій натиснув дзвінок на двері і відпустив його лише тоді, коли двері відчинилися і за ними з’явилася чоловіча фігура.
— Хто ти? – нахабно запитала фігура і негайно впала від добре поставленого удару…
Олексій, з усієї сили стримуючи ненависть, терпляче чекав, поки цей тип, розмазуючи кров по обличчю, сам не встане з підлоги передпокою.
— Ще раз сюди прийдеш, викину у вікно. А зараз – пішов геть. — Олексій показав рукою на двері. — І не думай сіпатись…
Колишній чоловік зник. Олексій увійшов у похмуру кімнату. Вихователька сиділа в кріслі і тихо, майже як Ваня, плакала, притискаючи до себе собачку.
У Олексія стислося серце.
— Жива? — звернувся він до виховательки. Побачивши її нерозуміючий погляд, уточнив: — Я питаю, ваша Груня жива? Я чув, як вона скавучала…
— З нею все гаразд, — втомлено кивнула вихователька. Потім пошепки проказала: — Як я його ненавиджу…
— Він більше не прийде. Я вам обіцяю.

— Прийде… — сказала вона приречено. – Ви його не знаєте…
— А ви не знаєте мене! – Він усміхнувся, підійшов до неї, взяв у неї здригаючу дрібною дрожжю Груню, незграбно її погладив. – Яка вона приємна на дотик… Ось чому Ваня від неї без тями… Ходімо, Люба…
— Що? – не зрозуміла вона. — Куди?
— До Вані, куди ж іще… Він вас чекає з Грунею. Дуже.
— Ви жартуєте?.. — Вона уважно подивилася на нього.
— Ні… Не жартую… — Відповів Олексій, дивлячись їй прямо в очі. Він сам не розумів, що зараз з ним відбувається, але одне знав точно — все що він робить, робить правильно.
— Вам тут залишатися не можна. До того ж… сніданок, який ви Вані приготували, він без вас їсти відмовляється…
Олексій з Грунею на руках розвернувся і пішов до дверей.
– Доженіть мене, Люба. До речі, мене звати Олексій. Я вас у машини чекаю.
— Добре… — кивнула вона, не встаючи з місця. — Я тільки з думками зберусь… І дожену…