Доля на перехресті

Дві долі

Соломія йшла вуличками чужого міста. Молода дівчина була в розпачі, вона стискала в руках маленький листок, немов останню надію на краще майбутнє. Вже другий день поспіль вона шукала роботу, але, як виявилося, це було не так просто.

— Дякуємо, ми вам передзвонимо! — як завчена пісенька лунала від роботодавців.
— Але у мене немає телефону. Я не місцева, а мобільний — занадто велика розкіш для мене, — намагалася пояснити дівчина.
— Ви анкету заповнили? Заповнили! Ми розглянемо вашу кандидатуру! — погляд беземоційної дівчини з відділу кадрів ставив у незручне становище.

«Що зі мною не так? Червоний диплом, вища освіта, знання англійської та німецької… Чого їм ще треба?» — не розуміла Соломія.

Ситуація була критичною. Якщо сьогодні вона не влаштується, то ввечері їй доведеться повертатися додому. Як вона подивиться в очі хворій матері, якій обіцяла, що все буде добре: вона легко знайде роботу та допомагатиме їй. Та й що робити в маленькому селі з такою освітою?

— Добрий день! Я за оголошенням, щодо вакансії, — промовила тихим, глухим голосом. Вона розуміла, що треба розслабитися, показати свою комунікабельність, але страх перед новою відмовою паралізував її.
— Заповніть анкету! — перефарбована блондинка кинула листок, навіть не подивившись на кандидатку. — Дякуємо! Обов’язково вам зателефонуємо! — додала через десять хвилин.
— Але… у мене немає телефону, — ледь не заплакала Соломія.
Блондинка подивилася на неї, як на дикунку:
— Це ваші особисті проблеми! Будь ласка, не заважайте.

Соломія підвелася і вийшла. Думати не хотілося, останній шанс був такою ж невдачею, як і попередні. Раптом двері відкрилися, і в приймальню ввірвалася елегантна жінка.
— Ірмо, постачальники вже були? — спитала вона у блондинки.
— Ні, Ганно Василівно. Мають ось-ось приїхати.
— А ви з яким питанням? — звернулася до Соломії, але тут же знімкнула.

Дівчата дивилися одна на одну, усвідомлюючи, що схожі, як дві краплі води. Соломія завмерла від подиву і не могла вимовити жа**Дві долі (продовження)**

Пройшло кілька місяців, але Соломія та Ганна досі не могли повірити, наскільки доля може бути несподіваною.