Донька заможної родини

Завидування дівчині з багатої сім’ї

Більшість людей заздрили Олесі. Йшлося про те, що вона нібито народилася із золотою ложкою в роті. Батько – великий підприємець, мати – донька заможних батьків.

Проживали вони у котеджному містечку, а в місті мали ще й велику затишну квартиру. До школи Олесю возив особистий водій. Вона навчалася у приватній школі, де й там її сім’я вважалася дуже заможною.

Олеся носила брендовий одяг, а відпочивати літали не менше трьох разів на рік. Життя, наче казка.

Та для Олесі це була не казка. Скоріше, фільм жахів. Вона із задоволенням помінялася б місцями з будь-якою дитиною з простої, але щасливої родини.

Батьки Олесі не просто не любили одне одного, вони ненавиділи. Але не могли розійтися, бо їх пов’язував спільний бізнес.

Батько майже відкрито зраджував матері, і Олеся не раз бачила його коханок.

Мати багато пила. Відрізнялася від звичайних алкоголіків тим, що пила лише елітний, дорогий алкоголь, закушуючи морськими делікатесами та екзотичними фруктами. Все інше було, як у будь-якої іншої п’яниці. Її ранок починався з келиха вина, а до вечора випивалась вже не менше двох пляшок.

До Олесі нікому не було справи. Якщо вона мала запитання або проблеми, батько просто давав їй гроші і казав: «Мені ніколи слухати».

Мама ж була майже завжди п’яною, і підходити до неї Олесі навіть і не хотілося. Вона або починала скаржитися на життя, або не могла чітко міркувати.

Повертаючись зі школи, Олеся замикалася у своїй кімнаті і мріяла про день, коли зможе вибратися з цього пекла. Її навіть не особливо цікавили вечірки та прогулянки з друзями, бо вона знала, що якщо з нею щось трапиться, її навіть не помітять одразу.

Звичайно, Олеся вступила до найкращого вишу в своєму місті. І коли вона сказала батькові, що хоче жити окремо, він був не проти. Сказав, що надішле ріелтора, і той підшукає їй квартиру.

Тоді Олеся була рада. Врешті-решт вона не буде більше слухати сварок, бачити п’яну маму і чути, як батько телефонує своїм коханкам. Але все виявилося не так просто.

Перед тим як придбати дочці квартиру, батько вирішив поговорити.

— Коли ти закінчиш виш, почну тебе навчати сімейному бізнесу. Будеш разом зі мною керувати.

Олеся не хотіла продовжувати справу батька та дідуся. Відверто заявила про це. Їй було огидно це заняття, через яке батьки були змушені жити разом і страждати, а вона все дитинство страждала разом з ними.

Натомість вона вибрала займатися туризмом. Мріяла відкрити власну туристичну фірму, складати цікаві маршрути. Добре, що літали вони багато, і принаймні на відпочинку вона могла відволіктися. Хоча навіть на відпочинку батьки постійно сварилися, а мама теж багато пила. Одного разу в їхньому готелі в сусідньому номері батько поселив свою коханку. Олеся бачила, як увечері, коли мама вже була у запамороченні, він йшов до неї.

Але ці подорожі якось оживляли дівчину хоч трохи. Вона їздила на екскурсії, проводила багато часу на пляжі, щоб не брати участь у сімейних драмах. У дитинстві з нею їздила ще й її няня – єдина, хто хоч якось про неї дбав. А потім, коли дівчина підросла, була залишена на саму себе.

Саме тому туризм і захопив її. А займатися сімейними справами зовсім не хотілося. Для неї це було те, що зруйнувало її життя.

І ось батько, якому завжди було байдуже до дочки, несподівано висунув ультиматум: якщо вона і далі хоче, щоб батько її утримував, буде робити так, як він скаже.

Так само сталося і з її матір’ю, коли вона погодилася на умови дідуся. Але дуже любила розкішне життя, і заради цього була готова жити з чоловіком, який її не любить, і якого не любила вона. Лише б процвітав бізнес, а гроші капали на картку. Щоправда, останнім часом гроші матері були потрібні лише для того, щоб купити пляшку дорогого вина.

Повторення цього шляху Олеся не хотіла. Вона розуміла, що мало керувати бізнесом. Батько не дасть їй вийти заміж за того, кого вона хоче. Не дозволить займатися тим, чим вона хоче. І скоро вона відчує себе в золотій клітці і теж почне снідати вином.

Олеся рішуче заявила, що не буде підкорятися батькові. І він виконав свою погрозу: позбавив її грошей. Картка була заблокована, і він наказав їй виїхати з їхнього дому, бо ті, хто живуть у цьому домі, повинні йому підкорятися.

Він хотів цим вплинути на неї. Але дивлячись на свою матір, Олеся обіцяла собі, що ніколи не буде такою.

Тож зібравши свої речі, вона поїхала в нікуди. На щастя, у неї залишилося трохи готівки, які раніше використовувалися як кишенькові гроші. А тепер на ці гроші треба було вижити.

Олеся розуміла, що батько не буде платити за її навчання. Вона зняла собі кімнату (грошей вистачило якраз на кілька місяців) і влаштувалася офіціанткою. Дівчині, яка жодного разу в житті не мила навіть тарілки, було важко. Але вона знала, яка у неї мета, тому терпіла.

Їй хотілося здатися. Хотілося прийти до батька і сказати, що вона на все згодна. Лише б виспатися, лише б нормально поїсти. Але потім вона згадувала матір і, стискаючи зуби, продовжувала працювати.

Вночі вона працювала, вдень навчалася. З труднощами вона назбирала гроші на наступний семестр і оплату житла, розуміючи, що їйдоведеться так протриматися кілька років.

Але їй пощастило. Її помітив менеджер закладу, де вона працювала. Все ж Олеся виділялася серед грубих і, подекуди, не дуже розумних офіціанток.

Невдовзі її призначили адміністратором. У Олесі була грамотна мова, гарна фігура та постава. Вона чудово підходила на цю посаду.

Олеся стала заробляти трохи більше, а через пів року познайомилася з одним із відвідувачів їхнього закладу.

У них зав’язався роман. Олеся ніколи не розповідала, хто вона така. Казала, що з батьками не ладнає, що мама п’є, а батько не найвірніша людина. Те, що вони безмежно багаті, не згадувала. Розуміла, що нічим хорошим це не закінчиться.

Незабаром Олеся переїхала до цього чоловіка. У Віктора була своя квартира, і у Олесі відпала необхідність знімати житло. Номер телефону вона змінила, щоб батьки її не шукали.

Олеся змогла закінчити виш, потім пішла працювати в турагентство. А вже після шлюбу їй вдалося відкрити й своє агентство. Все, як мріяла. Але найбільше її гріло, що вона змогла впоратися і без батьківських грошей. І одружилася з тим, кого любила, хоч у нього й не було мільйонів.

У них народилася донька Сашко, і Олеся дарувала їй стільки любові, скільки хотіла б бачити від своїх батьків.

Сашкові виповнилося вже чотири роки. Якось вони з сім’єю були вдома, і раптом пролунав дзвінок в домофон.

— Я відкрию, — сказав чоловік.

Повернувся він трохи розгубленим.

— Олесю, мені сказали, що це твій батько.

Жінка відчула себе недобре. Вона вийшла в передпокій і побачила батька.

Він постарів. Зморшки з’явилися біля очей та на чолі. Але це все ж був її батько, такий же суворий, без натяку на усмішку.

— Здрастуй, Олесю.

— Привіт, — відповіла вона, дуже нервуючи.

— Як ти живеш?

— Як бачиш, — підтвердила Олеся їхній невеликий передпокій, — у мене все чудово.

— Ми з тобою не дуже добре поговорили, коли бачилися востаннє. Я сподівався, що ти передумаєш.

— Ти хотів сказати, що сподівався, що я не впораюся, — гірко усміхнулася вона.

— Можливо, й так. Але ти сильніша за свою матір.

— Як вона? — спитала Олеся, розуміючи, що навіть нічого не знає про свою сім’ю.

— Все так само. Може, й гірше. Взагалі, я хочу знову з тобою спілкуватися. Я дізнався, що у мене є внучка. Я їй багато чого можу дати, влаштувати у приватний дитячий садок. Та й тобі… Не годиться це, жити так.

Олеся мовчки похитала головою. Він навіть не захотів з нею побачитися. Як завжди, хотів відкупитися грошима.

— Не треба нічого, тату. Ми прекрасно живемо.

— Не сміши мене, — фыркнув він. — Яке ж це життя?

— Таке, якої не було у мене. Щасливе. Де в сім’ї всі люблять одне одного, де ніхто не зраджує, де проблеми вирішують, а не відкуповуються грошима. Але тобі цього не зрозуміти.

— Напевно, — промовив він. — Гаразд, якщо буде щось потрібно, дзвони.

Олеся кивнула і зачинила двері за батьком. Несподівано для себе вона зрозуміла, що плаче. Адже батьки навіть не сумували, просто хотіли повернути контроль. І, можливо, виховати з онуки таку, якою не стала його донька. Але Олеся цього не дозволить.

— Все гаразд? — запитав Віктор, коли застав її у сльозах.

— Так, все чудово, — усміхнулася вона і обійняла його. — Все дуже і дуже добре. Я така рада, що ви у мене є.

І справді, у неї все чудово. І хто б що не казав, але щастя не у грошах. Бо Олесі є з чим порівнювати.