Дорога до рідних обіймів

Долі вирішальна подорож до рідного дому

Морозного грудневого ранку Соломія та її чоловік Богдан вирушили до невеличкого містечка Гайворон, щоб навідати батьків Соломії. Сніг хрустів під ногами, а небо, затягнуте свинцевими хмарами, обіцяло заметіль. Попереду чекала довга дорога, сповнена тривог і несподіванок. Батьки вже нетерпляче чекали гостей, і, як тільки авто зупинилося біля рідного будинку, їх зустріли теплі обійми та радісні оклики. Разом вони увійшли в затишну оселю, де на столі вже парували гарячі страви. У домі пахло свіжим паляничним хлібом, а у грубці тріщали дрова, створюючи атмосферу спокою.

Батько Соломії, Тарас Іванович, відвів Богдана до вітальні, щоб обговорити «чоловічі справи» — політику, авто та риболовлю. Соломія ж із матір’ю, Галею Тарасівною, залишилися на кухні, де, як то кажуть, за чашкою чаю вилили душі. Мати хвилювалася: чому молоді досі не думають про дітей? Соломія, посміхаючись, заспокоювала:

— Усе буде, мамо, не переживай. Ще рік — і ми вирішимо це питання.

Та в її голосі відчувалася нерішучість, а в серці — неясний сум. Ніч огорнула дім, і за вікном завивав вітер, віщуючи наближення хуртовини. Соломія притулилася до Богдана, і його обійми були такі ж ніжні, як у перші дні їхнього кохання. Вона засинала, відчуваючи себе в безпеці, але десь у глибині душі прокидався передчуття лиха.

Зранку їх розбудив аромат свіжозвареної кави й рум’яних млинців. Соломія вмилася крижаною водою, струшуючи рештки сну, і підійшла до чоловіка. Богдан, потираючи плече, раптом скрикнув від болю. Його обличчя перекривилося, і Соломія завмерла, охоплена страхом: щось було не так.

— Це знову плече, — пробурмотів він, намагаючись посміхнутися. — Пройде, як завжди.

Галя Тарасівна, почувши їхню розмову, принесла домашню мазь та теплий шарф. Вправно перев’язала руку зятя, примовляючи, що все буде добре. Та Соломія бачила, як він кривиться, і серце її стиснулося від тривоги.

— Соло, схоже, за кермо доведеться сісти тобі, — тихо сказав Богдан, коли вони залишилися наодинці.

Вона кивнула, хоча всередині все протестувало. Дорога додому обіцяла бути важкою, а після ночі з заметіллю це лякало ще більше. Та відступати було нікуди.

Цей рік став для Соломії та Богдана випробуванням. Новий рік вони не змогли зустріти з батьками: Богдан наполіг на важливій зустрічі з діловими партнерами, які могли відкрити нові перспективи для його бізнесу. Соломія, хоч і розуміла необхідність, не могла позбутися почуття провини перед батьками. Вони вирішили навідати їх за два тижні до свята, привізши подарунки та пояснившись. Нові смартфон для батька та теплі чоботи для матері були ретельно запаковані, а в багажнику лежали фрукти, вино та солодощі. Усе, як то в їхній родині.

Проте настрій затьмарила несподівана звістка. Напередодні поїздки Соломія отримала повідомлення: померла її колега Марія, з якою вони працювали понад десять років. Сльози котилися по щоках, а серце розривалося від болю. Богдан обійняв дружину, намагаючись втішити, та вона знала: життя крихке, і ця думка не давала спокою.

Ніч перед дорогою була неспокійною. Соломії снилися кошмари, але вранці вона не могла пригадати жодного. Лише важкість у грудях нагадувала про тривогу. Вона мовчала, щоб не хвилювати чоловіка, і вони виїхали на світанку.

На їхнє подив, ранок видався ясним. Легкий морозець і рідкісні промені сонця пробивалися крізь хмари. У місті дорога була слизькою, але, виїхавши на трасу, вони з полегшенням зітхнули: асфальт виявився чистим. Однак через сотню кілометрів усе змінилося. Небо похмуріло, і пішов сніг. Автівка повільно пробиралася крізь завірюху, а Соломія міцно стискала кермо, намагаючись не піддаватися паніці.

Коли вони нарешті дісталися Гайворона, батьки вже чекали біля воріт. Обійми, сміх, теплий дім — все це на мить розвіяло тривогу. За вечерею Соломія ніби повернулася у дитинство: знайомі запахи, мамині жарти, батькові оповідки. Проте розмова про дітей знову спричинила відчуття провини. Мати дивилася з надією, і Соломія, щоб заспокоїти, пообіцяла, що незабаром усе зміниться.

Вночі буря розігралася не на жарт. Вітер вив, ніби оплакуючи чиїсь нездійснені мрії. Соломія, вкрившись ковдрою, притулилася до Богдана. Його ласки були такі ніжні, що вона на мить забула про все. Але думка про дорогу завтрашнього дня не давала спокою.

Вранці, після ситної ранкової трапези, Богдан зізнався, що плече все ще болить. Соломія, зібравши волю в кулак, сіла за кермо. Батьки проводжали їх із посмішками, але в очах матері вона помітила тривогу. Коли автомобАвтомобіль рушив у дорогу, а Галя Тарасівна, стоячи біля воріт, перехристила їх, шепотіючи: “Хай Берегиня вас охороняє”, і в цю мить Соломія відчула, що кожне життя, навіть найкрихітне, має свою незбагненну цінність і силу.