Доставка їжі: несподівана зустріч зі зрілою жінкою замість молодого кур’єра.

На замовлення доставили їжу додому. Зазвичай приїжджають молоді хлопці, а тут – жінка, за сорок. Запитав, чи не важко їй. «Ні, – усміхається вона. – Це набагато легше, ніж експерт-криміналіст. Я ж майор поліції у відставці». Звісно, не міг її так просто відпустити. Почав розмову. Вона радо підтримала, бо замерзла і втомилася. Два вищі освіти – медична та юридична. Двадцять років служби в органах. Робота на викликах: викрадення, крадіжки, вбивства. Іноді працювала на чотири районні відділення. Як тільки вийшла на пенсію за стажем – відразу пішла. «Робота там пекельна! А в нас двоє дітей, майже однолітки, треба ними займатися». Кур’єрством вона заробляє більше, ніж криміналістом у званні майора. Вона, звісно, крута тітка, загартована ментовською школою, жести різкі, погляд проникливий. Володіє самбо, чудово стріляє. Але розвозить їжу: «Перепрошую, ця страва закінчилася, замінили на іншу і дали десерт у подарунок. Чи не проти ви?» Не проти, пані майор, не проти. Мене завжди вражала здатність жінок різко все кинути і почати наново, якщо так склалися обставини. Адже була майором, далі могла б стати полковником, можливо, отримала б кабінет покращений. А там – і генералом, чому ні? Але річ у тім, що всі ці звання, кабінети важливі чоловікам, вони їх висиджувати будуть роками, товстіючи та наближаючись до інсульту. Нормальній жінці це не потрібно. У неї діти, у неї інші турботи. І ось так, легко, змайорила і пішла в кур’єри, бігає містом з величезною сумкою на спині. І ні про що не жалкує. Жінка – істота з дуже гнучкою психікою та пластичним мисленням. І в тому її порятунок. Думаю, тому жінки і живуть набагато довше чоловіків. Вони легше адаптуються до будь-яких обставин. Чоловік – консерватор, йому важливо рухатися у своїй колії, крок в бік – для нього вже стрес. У 90-ті роки бачив чимало сімейних трагедій. Коли люди втрачали роботу. А якось жити треба. Чоловік лягав на диван і страждав: «Я, людина з вищою освітою! І я без роботи!». А дружина, також з вищою освітою, брала великі торби і мчала в Туреччину за товаром. Ставала челноком. Вчора сиділа в хімічній лабораторії, писала дисертацію, а сьогодні була стомленою тіткою з баулами. Мріяла вона про таке майбутнє? Точно ні. Але треба заробляти. І жінка швидко перебудовувала своє життя. У неї починалася зовсім інша хімія. Де вона в колбах нової дійсності добувала своє «золото». Ось реальна історія сімейної пари, з якою я знайомий. Роман та Юлія були геофізиками. У 90-ті роботи не стало. Роман спробував займатися бізнесом, відкрив торгову ятку, але одразу збанкрутував і на додачу отримав виразку. Впав у депресію. Тоді Юля влаштувалася в представництво західної компанії. Звичайною секретаркою, у неї був добрий англійський. Так, кандидат наук – і секретарка. І це її зовсім не ламало. Треба жити, годувати чоловіка і сина, тут не до гордості. А через три роки вона вже відкрила свою маленьку фірму, легко вбудувалась у нову реальність. Чоловік так і страждав, він же хотів щось робити, але Юля йому сказала: «Знаєш що? Давай ти будеш у нас домогосподарем! А я буду заробляти». І Роман легко погодився. Але тут хоча б чоловік, хоча б свій дім, є тил. А скільки історій, коли розлучення, і в жінки раптом нічого немає. Вона буквально на вулиці. Чоловіки бувають дуже безжальні в таких ситуаціях. Одна моя добра знайома жила з хлопцем, душа в душу, не розписувались, це здавалося пустою формальністю. Він добре заробляв, Олена навіть інститут не закінчила, хлопець запевняв, що завжди її забезпечить. «Ось він, мій принц!» – думала щаслива Олена. Народила. А потім цей принц завів нову подружку і виставив Олену з дочкою. Аліменти платив сміхотворні. Олена опинилася в чужому місті, без дому, з трирічною дитиною. Вона могла б повернутися до себе, до батьків, але там маленька квартира і хворий батько. І тоді Олена сказала: «Я виживу! Я сама вирощу дочку принцесою, бо з принцом мені не пощастило». Це було навіть не з нуля. Це було з мінуса. І Олена пішла працювати офіціанткою. Бо більше нікуди не брали. Знімала кімнату. Паралельно навчалася на візажиста. Три роки були жахливими, не спала, доїдала на кухні те, що залишилося від відвідувачів ресторану. В одних чоботах ходила дві зими поспіль, але дочці купувала красиві сукні. І Оленка вижила. Без жодних багатих залицяльників і несподіваних удач. Тепер у неї салон краси, дуже успішний. Повно залицяльників. Дочка навчається в Англії. Нещодавно у модний салон зайшла та сама, через яку Олену вигнав «принц». Олена впізнала її. Вимагала, щоб обслуговували по найвищому розряду. У фіналі сама вийшла до клієнтки і оголосила: «Для вас сьогодні все безкоштовно, голубонько. Вашому чоловікові гроші потрібніші». І пішла. У жінок чарівна здатність до регенерації. Коли все зруйновано, вони вміють на руїнах збудувати нове життя. З нуля чи з мінуса. Без стогону і ниття. Майстри по ниттю – це якраз чоловіки. Жінок часто порівнюють з котами. Насправді, вони скоріш ящірки. Відкидають хвіст, коли притискає. І несуться далі, відростивши новий хвіст. Їх не зупинити, не впіймати, не знищити…